Вісь Китаю, Росії та Північної Кореї — вони становлять нову ядерну загрозу, але програли б США у звичайній війні
Зважаючи на це, Росія та її союзники можуть вдатися до використання ядерної зброї. Дональд Трамп нещодавно визначив найбільшу небезпеку, що стоїть перед світом. Він мав на увазі Владіміра Путіна, у якого є ядерна зброя. Але Трамп також міг говорити про північнокорейського диктатора Кім Чен Ина або китайського лідера Сі Цзіньпіна, обидва з яких поповнюють свої ядерні арсенали так швидко, як тільки можуть. Путін, Кім і Сі також все частіше поводяться як антиамериканська “вісь”. Ще одним її членом є Іран, який може стати 10-ю країною, що створить ядерну зброю. Росія, Північна Корея і, меншою мірою, Китай мають дещо спільне, окрім спільної ненависті до США: усвідомлення того, що в повномасштабній (тобто неядерній) війні проти Америки вони програють. Тому вони формують стратегії, щоб компенсувати цю слабкість за допомогою ядерної зброї, зазначає Андреас Клут, колумніст Bloomberg Opinion.
“Ідея полягає в тому, щоб відлякати наддержаву за допомогою реальної загрози скинути тактичні ядерні боєголовки — як правило, з меншими боєголовками й меншою дальністю польоту — на театрі воєнних дій. Ці вибухи мали б шокувати Вашингтон і змусити його відступити” — пише Клут.
Автор також вважає, що США повинні добре розуміти цю стратегію, тому що Вашингтон її винайшов.
“Радянського нападу, звісно, ніколи не було, але ніколи не було зрозуміло, чи була причиною оборонна стратегія НАТО, чи погроза США розгорнути ядерну зброю була правдоподібною в першу чергу”, — додає Клут.
З іншого боку, Китай швидко нарощує свою армію, флот і військово-повітряні сили, а також ядерний арсенал, але все ще знає, що може програти США у війні за Тайвань. У Північної Кореї, безумовно, немає шансів у звичайній війні проти об’єднаних сил Південної Кореї й США, і Кім повинен розуміти, що поразка означає його власну смерть, пише колумніст.
Про те, що означають заяви Москви про перегляд ядерної доктрини РФ читайте у статті “Новий ядерний шантаж. Що Путін замислив цього разу?” Володимира Кравченка.
Джерело