Росія зараз переживає кризу самоідентичності та вперше за багато років не має зовнішнього прикладу.
Російський диктатор Владімір Путін завів Росію в глухий кут, і зараз немає чіткого розуміння, що буде далі. Перші зміни помітили в тому, як почали говорити чиновники, регіональні керівники та бізнесмени. Як пише The Economist, вони перестали використовувати слово «ми», коли говорять про дії влади в країні.
Зазначається, що ще минулої весни у заявах часто звучали слова «ми» і «наше». Тоді війну Путіна проти України, попри оцінки як безрозсудної та невдалої, подавали як спільну справу, в якій усі були залучені. Зараз же, як стверджує видання, ці події описують уже як «його» історію, а не спільну.
Крім того, його рішення дедалі частіше називають «дивними». Майбутнє також вже не пов’язують із його вибором, а розглядають як процес, що розвиватиметься сам по собі, незалежно від нього і, можливо, вже без його участі.
Як пише The Economist, іронія ситуації полягає в тому, що російський диктатор розпочав війну, щоб утримати владу та зберегти створену ним систему. Водночас уперше від початку війни в Росії з’являються уявлення про майбутнє без нього, що пов’язують із поєднанням чотирьох факторів.
За твердженнями видання, перший фактор — це суттєве зростання витрат на війну. Спочатку передбачалося, що бойові дії в Україні обмежаться так званою «спеціальною операцією», яку виконуватимуть окремі підрозділи за фінансову винагороду, тоді як решта суспільства житиме звичним життям.
Однак ця схема зруйнувалася, коли війна затягнулася і розширилася. У результаті зросли інфляція та податки, погіршилася інфраструктура, посилився контроль і цензура, а також збільшилася кількість обмежень.
Другий фактор пов’язаний зі зростанням вимог до чітких правил серед еліт, які разом зі своїми капіталами повернулися до Росії. Раніше питання власності вони фактично вирішували через західну правову систему. Для врегулювання спорів або захисту активів зверталися до лондонських судів, офшорних схем і міжнародного арбітражу.
Наразі усі конфлікти доводиться розв’язувати всередині країни, де інститути працюють слабко. На цьому тлі, у міру активнішого перерозподілу активів, потреба в зрозумілих правилах стає дедалі гострішою.
Так, за останні три роки у приватного бізнесу забрали активи приблизно на 5 трильйонів рублів (60 мільярдів доларів). Після цього їх або передали державі, або розподілили між лояльними до влади людьми, і це стало найбільшим переділом власності з часів приватизації 1990-х років.
Водночас наголошується, що мова не йде про раптову зміну поглядів еліт на демократію чи верховенство права. Навіть ті, хто підтримує систему, тепер очікують чітких правил і механізмів, які можуть справедливо вирішувати конфлікти.
Третій фактор стосується змін у геополітичній ситуації, до яких, як зазначає The Economist, певною мірою призвів сам Путін. Росія розглядає себе як силу, що впливає на перебудову світового порядку, однак на практиці вона радше стала каталізатором уже наявних процесів.
У системі міжнародних правил Росія раніше могла користуватися різними перевагами, зокрема залежністю Європи від російського газу, місцем у Раді Безпеки ООН та радянською ядерною спадщиною. Зараз ситуація змінилася. Європа знаходить інші джерела газу, вплив Росії в Раді Безпеки зменшився разом із роллю самої ООН, а ядерний тиск послабив систему нерозповсюдження і позбавив Росію статусу посередника. Зазначається, що коли світовий порядок руйнується, такі переваги швидко зникають.
Видання також пише, що Росія зараз переживає кризу самоідентичності та вперше за багато років не має зовнішнього прикладу, з яким могла б себе порівнювати. Раніше вона визначала себе через Європу та Захід, намагаючись їх наздогнати або їм протистояти. Тепер ця система зникла, бо Захід як єдине культурне, політичне і військове ціле сам переживає кризу. Через це більше немає чіткого «зовні», з яким можна було б співвіднести власне «тут».
Четвертий фактор пов’язаний із посиленням ідеологічного контролю без жодних вигод для суспільства. Зазначається, що старий порядок, де держава не втручалася в особисте життя, а люди не займалися політикою, фактично зник.
Так, раніше лояльність людей забезпечували через комфорт, послуги та можливість нормально споживати. Тепер залишилися лише тиск, обмеження і цензура, і найяскравіше це проявляється в цьогорічних обмеженнях доступу до інтернету.
The Economist стверджує, що разом ці чотири фактори створюють ситуацію, схожу на шаховий цугцванг, коли будь-який крок веде до ще гіршого стану. Система може триматися лише поки російський диктатор залишається при владі, однак будь-які дії для її підтримки або посилення лише пришвидшують її ослаблення.
Зокрема, у відповідь можуть посилюватися репресії або з’являтися нові військові кроки, але це не покращує становище, а навпаки погіршує його. На думку автора статті, відновити зв’язок між владою і майбутнім уже неможливо, і цей розрив лише стає глибшим і жорсткішим.
Серед росіян шириться невдоволення владою через наслідки війни в Україні. Це потенційно є найсерйознішим викликом для правління очільника Кремля на сьогодні — і може бути більш підступним, ніж невдалий путч Євгенія Пригожина у 2023 році.