Медіа повинні перетворитися на бізнес – Володимир Куренний про свободу слова в Україні.
Основною цінністю демократичного цивілізованого світу є свобода особи. Однією з форм цієї свободи є свобода слова. Це аксіома для демократичних держав, але Україна на цьому шляху лише починає свої перші кроки. Адже 35 років незалежності країни – це крапля в морі у порівнянні з віками формування західної цивілізації?
Про місію незалежних медіа, виклики для свободи слова в умовах війни та трансформацію українського інформаційного ринку в колонці розповідає заступник генерального директора РБК-Україна Володимир Куренной.
Сьогодні Україна обрала свій шлях і будує ліберальну, правову, демократичну державу, рухаючись до європейської інтеграції. Більше того, сьогодні українці з зброєю в руках захищають цінності свободи та свою незалежність.
Зокрема, тому, що не бажають бути Росією, жити за російськими стандартами, бути безмовними частинами великої, страшної та агресивної держави-орди.
Не можна стверджувати, що ми вже створили ефективну систему свободи слова. Так, існують певні проблеми. Особливо в умовах війни, коли на законну військову цензуру накладається самоцензура авторів, які змушені проходити між Сциллою і Харибдою.
Сциллою – висловити правду і створити сенсаційну новину, і Харибдою – бажання не зашкодити своїм військовим, своїм захисникам, своїй державі, яка бореться з агресором. Ця складна колізія завжди існує під час війни. Той, хто це заперечує, – сліпий або лукавить.
Але навіть в таких умовах завдання зберегти основну цінність – свободу слова – завжди залишається актуальним. Суспільство вільних людей прагне і має на це конституційне, а насправді природне з народження право – на свободу слова. Єдине питання – як цим користуватися.
І тут уже все залежить від зрілості суспільства, його дорослості та відповідальності. Зараз, буквально на ходу, ми починаємо усвідомлювати ці істини, відрізняти бажання хайпу від справжньої свободи слова.
За яких умов свобода слова може функціонувати ефективно?
Відповідь дуже проста: за умови, що “агенти” свободи слова, тобто засоби масової інформації та медіа, є незалежними. Незалежними від кого?
Перш за все, від влади. А також від політиків та інших інститутів, які прагнуть впливати на суспільство не для інформування, а з якимись іншими мотивами.
Тоді поставимо ще одне питання: як медіа можуть бути незалежними? І тут немає нічого складного – медіа будуть незалежними тоді, коли стануть прибутковими, коли будуть залежати лише від читача або слухача.
Прямо або через рекламодавців. Іншого рецепту не існує. Все інше – лукавство. Адже хто платить, той і замовляє музику.
У нас поки що недосконала правова база існування інформаційного ринку. Немає законодавчих норм щодо взаємодії засновників з творцями, тобто авторами. Є питання і щодо авторського права.
Існують проблеми в тлумаченні деяких норм про інформацію як таку. Рано чи пізно законодавець виконає свою роботу. Тому що суспільство цього хоче і буде вимагати.
Відповідальність медіа-спільноти
Але чи тільки законодавці та політики винні в проблемах? Відповідь – ні. Частину відповідальності повинні взяти на себе медіа, журналісти, редактори та видавці. Адже, як показує практика, деякі учасники ринку досі живуть у старих парадигмах і кліше.
Зручно писати так, як вам диктує олігарх-власник, який платить зарплату і використовує своє ЗМІ для досягнення бізнес-цілей або впливу на владу та її рішення.
Так само виглядає ситуація і з тими, хто звик жити виключно за рахунок грантів якихось інститутів – українських чи міжнародних. Вони не заробляють, адже гроші на зарплату будуть в будь-якому випадку – конкурентоспроможний ти чи ні. Хтось їх дістане з “тумбочки” і дасть в конверті або навіть “по-білому”.
В таких умовах в Україні де-факто склалася медійна система, де існують два типи ЗМІ:
- Медіа-бізнеси: прибуткові компанії, які працюють на ринку виключно як медіа, заробляють на рекламі та утримують себе самі.
- Дотаційні проекти: ті, хто де-факто не є бізнесом, оскільки отримують кошти не з ринку інформації.
Майбутнє за першими. І це неминуче. Якщо, звичайно, ми хочемо мати справжню свободу слова.
Головна місія
Ще один аспект, про який потрібно згадати, – наша місія. Яка місія медіа? Навчати? Ні! Агітувати за щось? Ні! Пропагувати щось? Теж ні!
Головна і єдина місія медіа – інформувати.
Розповідати про факти, події та тенденції, пропонувати, а не нав’язувати свою аналітику та своє бачення. В Україні, на жаль, склалася ситуація, коли медіа стають менторами, пропагандистами та агітаторами.
Вони не довіряють інтелекту своїх читачів або слухачів, не вважають їх здатними самостійно розібратися і зробити висновки. Вони намагаються “продати” виключно своє ідеологічне, політичне або філософське бачення як єдине правильне.
А це ми вже проходили. У похмурі радянські часи.
Звісно, мова не йде про авторські програми, колонки чи творчі студії. Мова про інформацію та її подачу.
Відмова від повчань і менторства – головний тренд інформаційного ринку і запорука свободи слова. Сьогодні у людини є безліч можливостей споживати інформаційні продукти. Дайте йому вудку. А рибу він впіймає сам.