На фронті тривають наземні роботи – офіцер 32-ї Сталевої окремої механізованої бригади ЗСУ сформував унікальну роту.

Офіцер 32 Стальної ОМБр “Відьмак” та НРК (фото: надані 32 ОМБр)

Офіцер РХБЗ з 32 Стальної ОМБр з позивним “Відьмак” помітив, що багато вогнеметників не повертаються з завдань. І зрозумів: людей на полі бою потрібно замінити на техніку. Якось його команда “вибила” перші платформи “Krampus”, а сьогодні рота вже виконала понад 500 місій з роботами.

Як командир довів бійцям ефективність роботів, які завдання виконують наземні роботизовані комплекси замість людей і як “Відьмак” формує підрозділ, де ризикує “залізом”, читайте в матеріалі РБК-Україна.

Читайте також: Бійці ЗСУ врятували цивільних за допомогою наземного дрона: відео унікальної операції

Головне:

• Основна мета – збереження життів. Роботів впровадили, щоб замінити бійців на небезпечних маршрутах і вогневих позиціях.
• Масштаб роти. Від шести осіб підрозділ виріс до роти: виконали сотні місій. Втрата 38 роботів – це 38 збережених життів.
• Фронтовий апгрейд. Техніка швидко застаріває, тому бійці самі модифікують шасі, наварюють захист і пишуть програмне забезпечення.
• Екстремальна евакуація. Для порятунку “заліза” екіпажі під обстрілами зрізають гусениці і витягують техніку автомобілями.
• Універсальність роботів. НРК перевозять боєприпаси і воду, мінують дороги, евакуюють поранених і отримують модулі з ІІ для знищення ворожих FPV.
• Нові професії. Роботами керують колишні медики та артилеристи, ветерани після поранень.
• Периметр з роботів. Чи зможуть роботизовані комплекси дійсно замінити людей на “нулі”?

Роботи замість людей: як офіцер формував підрозділ НРК з нуля

“Потрібно зберегти життя хлопців”, – з цього усвідомлення для “Відьмака” почалася історія наземних роботизованих комплексів (НРК). За освітою – кадровий офіцер. Проучився шість років, а службу розпочав у 2018 році зі строкової підготовки в 145-му полку в Миколаєві.

За штатною посадою “Відьмак” – начальник служби радіаційної, хімічної та біологічної захисту (РХБЗ) 32-ї окремої механізованої Стальної бригади. Однак реалії повномасштабної війни змусили його шукати рішення, далекі від класичних підручників.

На фронті він відчув, що головне – повернути своїх людей з завдань живими.

“Ось, скажімо, вогнеметники – це люди, які для нанесення ураження ворогу повинні зайти на відстань 500-600 метрів від ворога. Багато вогнеметників після цього завдання не повертаються”, – згадує офіцер.

Навіть за умови ідеального планування шанси на виживання залишалися вкрай хиткими:

“Якщо командир дасть розпорядження, що після виконання завдання боєць повинен повернутися назад у розпорядження командира роти РХБ-захисту, шанси на виживання збільшуються. Але ми розуміємо, що це війна, і це все одно 50 на 50”, – говорить він.

Саме тоді Роман задумався про альтернативу: “І тут з’являються НРК “Krampus”. Я собі кажу: хочу їх нам у бригаду, хочу і все”.

Він почав шукати роботизовані платформи: обдзвонював знайомих, навчальні центри, консультувався зі спеціалістами галузі, але всюди чув одну відповідь: “Нічого немає”. Поки нарешті на молодого офіцера не вийшов начальник військ РХБЗ. “Відьмак” йому сказав: “Є люди, і люди мотивовані”.

Фото надані 32 ОМБр

Команда збиралася дійсно мотивована. Молодий офіцер “Джокер” приїхав служити з Литви, хоча мав законне право залишатися за кордоном. Побратим, у якого батько опинився в полоні. Хлопець спочатку списався зі служби, але коли “Відьмак” почав “заварювати цю кашу”, повернувся до строю.

“Відьмак” чув від різних людей: “Не знаю, яка там перспектива з вашими роботами, нам потрібні пташки, квадрокоптери, мопеди”. Незважаючи на це, він продовжував розвивати підрозділ.

Гонка технологій. Чому техніка 2023 року застаріла вже в 25-му

Коли “Відьмак” нарешті отримав перші платформи, виявилося, що його підрозділ став першопрохідцем у своєму роді військ. Офіційних поставок на фронт ще не було – техніка була “сирою”. І так сталося, що Роман став фактично першим в Україні, хто взагалі отримав НРК “Krampus”, завдяки розумінню вищого керівництва в необхідності його застосування.

Через два тижні платформи вже були в підрозділі, і команда приступила до випробувань. Але часто технології застарівають швидше, ніж комплекс проходить шлях від виготовлення до поставки в бригаду. Виявилося, ці машини кодифікували в 2023 році, а на той момент це був вересень 2025-го. Їх було легко заглушити ворогу, відео легко було перехопити.

Командир дізнався, хто розробник комплексів, знайшов контакти керівника і поїхав прямо на завод. Військові та інженери сіли за один стіл, і виробник оперативно йшов назустріч у тому, які НРК потрібні під реальні вимоги фронту.

Далі були безкінечні тести.

“Виробник переробив НРК. Я випробовував його на полігоні стільки разів, що аж страшно. Готовий був працювати наполегливо, якісно випробовував, лише б тільки не відправляти вогнеметників, тобто щоб не відправляти людей”, – згадує командир.

Результат цієї роботи вже вимірюється в збережених життях бійців:

“За всю мою службу в 32 бригаді, в тому числі, у мене шість “трьохсотих” (поранених) було в різних ситуаціях. Налетали на міни, залетало ФЗО, але жодного загиблого Героя. Ми втрачали кілька НРК, але самі люди живі“, – говорить він.

Один з випадків, коли під час бойового виходу повністю зникала зв’язок: “Бувало таке, що зв’язку немає, нічого немає, дійшли до якоїсь позиції, знайшли старлінк, вийшли на мене відразу”.

Роман оцінював обстановку, розуміючи, що навколо шалена активність ворога і виходити треба дуже обережно, але головне було зрозуміло – люди живі, а техніку можна замінити.

Підрозділ “Відьмака” починався зі зведеного загону в кількості 6-ти осіб, прикомандированого до батальйону. Крок за кроком командир нарощував можливості, в подальшому сформувався повноцінний взвод, далі: три окремі взводи, а зараз вже з дня на день це буде рота, яку він очолить.

“На сьогодні у нас вже є більше 500 успішно виконаних місій, а це перевезено більше 130 тонн вантажу. Для розуміння, це під зав’язку завантажені 6 фур, або орієнтовно пішки 2500 ходок у район бойових дій. Втратили всього 38 бортів НРК. Але це 38 живих людей“, – говорить “Відьмак”.

Фото надані 32 ОМБр

Фронтовий тюнінг і черги за залізом. Як “допилюють” НРК

Виробнику НРК потрібно виготовити, кодифікувати, потім – отримати державне замовлення на виробництво. Після цього вони потрапляють на склади. А зі складів вже до військових. “До тих, хто записався в чергу”, як пояснює це “Відьмак”.

Для 32-ї бригади, як і для інших підрозділів, НРК закуповує держава, також часто допомагають волонтери.

З боку здається, що все просто: ось від виробника вам поставили наземний роботизований комплекс, взяв у руки пульт – і поїхав. Насправді вже на фронті техніка проходить повне переосмислення:

“Ми вчилися їх переробляти, управляти. Воно здається так: ти береш пультик і поїхав. Але перед тим треба провести купу маніпуляцій. Спочатку військові вирізають шасі, підвищують кліренс. Хлопці “хімічать”: обварюють, наварюють, ставлять старлінки та інше обладнання. “Шиють” систему для управління, все це синхронізують ноутбуком”, – пояснює він тонкощі налаштувань.

Після цього – обов’язкові тести. Якщо під час виїзду виявляється, наприклад, що машину веде вправо, її відразу відправляють на “обкатку”. Причому ще й з практичною користю:

“Хлопці їдуть в ліс, нарубали там дерева, на НРК завантажили, підвезли по ним, заодно зробили користь і протестували сам НРК”.

Читайте також: Україна виготовить 25 тисяч бойових роботів для заміни людей у “зоні смерті”

В загальному підготовлений комплекс здатний долати серйозні відстані: “НРК проїжджає близько 20 кілометрів в один бік і стільки ж назад, тобто 40 кілометрів може проїхати за один виїзд на лінію бойового зіткнення”, – додає командир.

“Немає жодного НРК, який можна просто взяти і почати виконувати з ним завдання. Їх потім в будь-якому випадку треба “допилити”. Але найбільший дефіцит – це час і черги. Попит на наземні роботизовані комплекси зараз колосальний, їх хочуть отримати буквально всі. Тому головне – дочекатися поставок. Але це роблять постійно, і це все стрімко розвивається прямо у всіх нас на очах”.

Засідки дронів-“ждунів” і евакуація на швидкості 90 км

Рятувати пошкоджене або застрягле залізо з поля бою – це окреме небезпечне мистецтво. Ворог швидко зрозумів цінність українських наземних комплексів і почав влаштовувати на них полювання.

Вивезти застряглий НРК не так просто. Іноді ворог влаштовує на ньому засідки, знаючи, що наші хлопці приїдуть їх забирати.

“Ось вони просто підбили НРК і поруч садять дрона-“ждуна”. Це ми помітили ще з самого початку, ще коли у нас були найперші НРК. У нас НРК якось був не підбитий, а просто застряг. Вони посадили поруч “ждуна”. Командир взводу каже: “мої хлопці туди підуть, але спочатку там повинна пролетіти пташка”. Пролетів спочатку дрон, і бачимо “ждуна”. Його збили, і тоді хлопці пішли за НРК. Але сам факт. Якось НРК застряг, ми його евакуювали через два дні”, – згадує захисник.

Саму евакуацію “Відьмак” описує з захопленням від мужності своїх підлеглих:

“Евакуація – це страшна штука. По-перше, це хлопці з залізними яйцями, мої “Стальні Вовки”, які миттєво залетають у гарячі місця до НРК. Залетають на авто, розгортають автомобільний трос, чіпляють НРК за причіпне, гуслю надрізають, чіпляють і уїжджа