День святого Миколая – Звідки прийшло свято та як його відзначали у давнину
Олена Чебанюк
Сьогодні зранку дітлахи знаходять під подушками цукерки й подарунки та дякують святому Миколаю. Звідки прийшло до нас це свято, як його відзначали наші предки та що відомо про святого, з яким його пов′язують?
Хто такий святий Миколай?
За церковними переказами, святитель Миколай, архієпископ Мирлікійський, жив на межі III–IV століть. Народився він у благочестивій заможній родині, що походила з грецького міста-колонії Патар у Малій Азії. Миколай служив єпископом у місті Мира в Лікії (нині місто Демре в провінції Анталія, Туреччина). За життя він прославився чудесами та безкорисливою допомогою вдовам, сиротам, скривдженим і злиденним. Після смерті батьків увесь батьківський спадок він роздав бідним та нужденним.
За імператора Діоклетіана святий Миколай зазнав переслідувань і близько двадцяти років провів у в’язниці, звідки був звільнений імператором Костянтином І. Свій земний шлях скінчив 343 року в глибокій старості.
Зразу по смерті святого Миколая біля мощів святителя відбувалися чудеса зцілення хворих і немічних. І над могилою святого в VI столітті навіть збудували базиліку, в ІХ столітті — церкву, яка збереглася до сьогодні.
Around Bari/basilica-di-san-nicola
А в Свято-Миколаївському музеї міста Барі зберігається колекція предметів із базиліки святого Миколая Чудотворця.
Around Bari/museo-nicolaiano
У 1087 році, остерігаючись набігу турків-сельджуків, барійські моряки фактично викрали мощі святителя Миколая у місцевих монахів і перевезли до італійського міста Барі. У 1099 році під час хрестового походу рештки мощів, які в поспіху залишили барійці, вивезли до Венеції. Зберігаються вони у базиліці святого Миколая на острові Лідо.
Традиції вшанування Миколая в Україні
В Україні вшанування святого Миколая бере початок із часів княгині Ольги. Над могилою Аскольда та Діра в Києві вона побудувала на честь святого один з перших християнських храмів Київської Русі.
Існує церковний переказ «Чудо про немовля в Києві», пов’язаний з Миколаєм. Подружжя з дитиною поверталося у Київ Дніпром із прощі до Вишгорода. Мати заснула і ненароком упустила немовля у воду. Батьки звернулися до святого Миколая з молитвою, і відбулося чудо: ранком на хорах Софії знайшли немовля біля мокрої ікони святого Миколая. Нібито саме на честь цієї події на Подолі було зведено храм Миколи Мокрого. Цю легенду фахівці датують не пізніше як 1091 роком. Чудотворна ікона Миколая візантійського письма до 1943 року зберігалася у кафедральному соборі Софії Київської.
Київська чудотворна ікона святого Миколая Мокрого. XI ст. wikipedia
Інша київська легенда пов’язана із церквою Миколи Притиска. Злодій збирався пограбувати цей храм, але масивна ікона святого Миколая обірвалася, притисла його до стіни й тримала, аж поки ранком віряни не звільнили лиходія. На думку істориків міста, у гирлі річки Почайни існували пристані-притиски для човнів, і храм побудували святому Миколаю як заступнику всіх, хто подорожує, зокрема й водою.
За народними уявленнями, Мокрий Миколай керує водами річок і допомагає тим, хто ними мандрує, а Морський Миколай опікується моряками та управляє кораблями. Дослідник козаччини Дмитро Яворницький писав, що ікона Миколая Чудотворця була в кожній чайці запорозьких козаків. Вони вірили, що Морський Микола допомагає протистояти морській стихії під час бурі. Зверталися до нього з молитвою про спасіння та давали обітницю неухильно дотримуватися миколаївських святкувань, встановити на честь Чудотворця хрест, придбати й оздобити ікону Миколая й віддати її до церкви.
Рибалки Причорномор’я вважали святого Миколая своїм патроном. Вірили, що він має владу над холодними вітрами й морськими штормами, рятує потопаючі кораблі, сприяє вдалим уловам. «Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця», — писав уродженець Одеси фольклорист й етнограф Олекса Воропай. Серед рибалок був звичай випускати назад у море першу тоню (невід із рибою) як пожертву святому Миколаю. Образ Миколая виносили на палубу під час шторму й служили перед ним молебень. Зображення Миколая Чудотворця на сушеній камбалі брали з собою в дорогу чумаки. Шанували її як оберіг від негараздів і загроз, які траплялися під час поїздки до Криму.
Чумацька ікона на рибіХерсонська ОДА
Миколай Угодник вважається «старшим» серед святих, сидить за столом поруч з Ісусом Христом і Пречистою. У колядці з Київщини йому приписуються навіть функції творця всього сущого, деміурга:
Що в коніц стола сидів Микола,
Голівку скланів, слізоньку ранив..
Що з тої слези потекли ручаї.
А з тих ручайов стало озеро.
А в тім озері сам Бог купався.
На Поліссі вірили, «як помре Бог, то замість нього Николай буде богувати». До Скоропомічного Миколая звертаються за всіх негараздів і у важких життєвих ситуаціях, сподіваючись на підтримку й допомогу.
Ікона з Покровської церкви села Дорогиничі Локачинського району. Реставрована 2014 рокуМузей волинської ікони/Facebook
На Звенигородщині в скрутних ситуаціях до святого звертаються із молитвою: «Ішов святий отець Миколай горою — вів челядь з собою. В чорне вбрався, чорним підперезався, с Чорного моря води брав, і душу, і тіло ратував».
Миколая уявляють сивобородим старцем, що часто з’являється серед людей у вигляді подорожнього або жебрака. Переказують, що одного разу, коли Господь Бог запросив усіх святих до себе на вечерю, запізнився лише Миколай Угодник. Він прийшов у подертій одежині й брудних чоботах і пояснив Усевишньому, що допомагав дядькові витягати воза, що загруз серед дороги в болоті. За свою доброту до людей має він божу нагороду: не одне, а два свята на рік — Миколи зимового (6 грудня) і Миколи теплого (9 травня).
Втім, попри милосердний характер, святий Миколай карає тих, хто працює у неділю, каже неправду, грає у карти та оскверняє іконописне зображення святого.
На Харківщині, зокрема у Куп’янську й навколишніх селах, існував звичай святкувати триденні Миколині святки. Обов’язково у ці дні варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на збіжжя й плоди. На всій території України влаштовували церковні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. Вірили, що «як перестануть Миколаю варити пиво, то й настане світу кінець».
Святий Миколай в українській традиційній культурі виконує функції календарного божества. Володимир Шухевич писав, що гуцули до кінця ХІХ століття називали зиму «святим Миколаєм». За їхніми уявленнями, Миколай ходить у горах із срібною трубою й сповіщає про початок зими. «Ой йик затрубив святий Никола, / Гори долини забілили ся…» співається у колядці з села Тюдів на Косівщині.
Вважається, що день святого Миколая ділить рік на два півріччя: тепле й холодне, літо й зиму. Цей прадавній за своїм походженням поділ календаря закріплений у багатьох українських прислів’ях: «В кожнім році два Миколи: до першого не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи», «Один Миколай з травою, а другий з морозами», «Один Микола — холодний, а другий — голодний», «Як прийде свято Миколи, то він лопатами позмітає увесь сніг з неба і починається зима».
На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. До приходу полазника, зранку через подвір’я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти та примовити: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!» На Київщині хазяїн, прийшовши із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача із різного зілля й шов кропити господу, худобу, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!»
На Лемківщині до середини ХХ століття хлопці напередодні дня святого Миколая робили обходи господ односельців. Один із них у великій гуні на плечах був за Миколая, йому чіпляли довгу бороду. Ватага нагадувала різдвяних колядників, у гурті мали перебраних за пастушків і за чорта. Під вікнами співали пісню: «Ой хто, хто Миколая любить, ой хто, хто Миколаю служить? Тому святий Миколай на всяк час помагай, Миколаю!» Прихід пастушків віщував добро й статки на весь рік. Хлопців обдаровували печивом і грошима, «бо святий Миколай в уяві селян був теж пастухом», писав дослідник Пряшівщини Михайло Шмайда.
Подарунки на свято
Звичай святкування Дня святого Миколая як дитячого свята й обдаровування дітей та нужденних подарунками в Україну прийшов із Західної Європи і з кінця ХІХ ст. побутував переважно у міському середовищі. Винятком були села на Поділлі, де проживали поруч католики і православні, а також у південних районах України, де були німецькі колонії. Тут традицію класти подарунки й солодощі дітям під подушку місцеве населення, за власними свідченнями людей, перейняло від колоністів.
Про звичай наприкінці ХІХ століття у Львові обходити гуртами родини містян з подарунками згадує Іван Франко у «Галицько-руських приповідках»: «Був звичай у Львові, що навечерє святого Миколая по вулицях Львова ходили перебрані Миколаї, а люди просили їх до домів і вони давали дітям дарунки, а за те брали заплату…». Іван Франко написав одноактну п’єсу для дітей «Суд святого Николая». В п’єсі ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, борються із чортами, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.
На початку ХХ століття, за свідченням академіка Агатангела Кримського й музиколога Климента Квітки, в Києві дні напередодні й після свята називалися микильщиною й відзначалися урочисто й пишно. На Куренівці, Шулявці, Деміївці святкові гурти парубків, схожі на різдвяних колядників, обходили всіх сусідів із величанням хазяїв, побажанням щастя й достатку . При цьому виспівували пісню: «Ішов Миколай лужком-бережком, святий Миколай лужком-бережком». Їх обдаровували гостинцями й дрібними грошима. На Миколая стукали в двері до киян й жебраки-«миркачі», які промовляли: «Миром Господу помолимося». Проганяти їх вважалося великим гріхом, а годилося нагодувати й обдарувати копійками.
Традицію обдаровувати дітей від імені святого Миколая смаколиками та фруктами започаткували священники Кельнського собору. За письмовими свідченнями, в ХVI столітті традиція поширилася й в інших храмах Німеччини. Після тридцятирічної війни 1618–1648 років обдаровування дітей від імені святого Миколая з храмів перейшло до родинного кола.