Мільярди екоподатку витрачаються не за призначенням (фото: magnific.com)
В Україні з початку 2026 року підприємства сплатили понад 1,5 млрд грн екологічного податку, що на 6,8% більше, ніж у попередньому році. Проте значна частина цих коштів не використовується на природоохоронні заходи, а йде на проєкти, які не мають безпосереднього екологічного впливу.
Згідно з чинною системою розподілу екоподатку, 45% надходжень направляються до загального фонду державного бюджету без конкретного призначення. Інші 55% отримують місцеві бюджети: 30% – обласні, 25% – бюджети територіальних громад.
Окремо податок на викиди СО₂ та за поводження з радіоактивними відходами повністю надходить до спеціального фонду державного бюджету. Формально екоподаток має діяти за принципом: забруднювач платить, а громади отримують ресурси для покращення екологічної ситуації. Проте на практиці кошти часто витрачаються на комунальні або інфраструктурні потреби, які лише формально можна пов’язати з екологією, зазначається в матеріалі. Автори підкреслюють, що український бізнес, який є основним платником екоподатку, фактично не отримує підтримки для власних проєктів з декарбонізації. У той час як європейські країни створюють спеціальні фонди для підтримки промисловості у зменшенні вуглецевого сліду та адаптації до нових екологічних вимог. В Україні ж, як зазначається у публікації, кошти екоподатку часто не використовуються на модернізацію виробництва чи зменшення викидів, а йдуть на фінансування сторонніх витрат або проєктів без безпосереднього природоохоронного ефекту. “Коли раціональне використання ресурсів стає питанням конкурентоспроможності та виживання українських виробників, держава не повинна легковажити цими коштами”, – підкреслює видання. Серед типових прикладів витрат коштів:
- ремонти каналізацій, водовідведення та іншої інженерної інфраструктури, закупівля дорожньої техніки,
- облаштування майданчиків для вигулу собак,
- та навіть витрати, пов’язані із мобілізаційною роботою.
“У результаті виникає парадокс: підприємства платять за забруднення, але ці гроші не сприяють зменшенню негативного впливу від цього забруднення”, – зазначають автори дослідження. На їхню думку, така ситуація пояснюється як прагненням місцевої влади закривати бюджетні дефіцити, так і низьким рівнем розуміння екологічної політики на місцях. У підсумку екоподаток фактично перетворюється на “додатковий бюджет” для фінансування будь-яких локальних потреб. Окрему увагу в матеріалі приділено використанню коштів Фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації, створеного у 2024 році.
Саме до цього фонду надходить частина платежів за викиди СО₂. Координує програму Держагентство з енергоефективності та енергозбереження, а розпорядником коштів виступає АТ “Фонд декарбонізації України”. Проте, як зазначають журналісти, діяльність фонду дедалі більше фокусується не на декарбонізації промисловості, а на інших напрямах.
Серед прикладів – історія із закупівлею обладнання на 192 млн грн після формального зриву тендеру, яке буде повторно продане споживачам. Тобто, держава фінансує закупівлю, а продаж і дохід отримують інші структури, пише видання.