Сайчук: Путін буде змушений перейти до економічної моделі, подібної до сталінської.

Боюся наврочити, але, здається, Росія наближається до моменту, який її забальзамований лідер Лєнін колись описував як “верхи не можуть, а низи не хочуть”

Це криза, коли еліта втрачає здатність управляти, а суспільство не готове терпіти. 

Чому це відбувається? 

Це звучить парадоксально після цитати головного комуніста всіх часів. Але коротка відповідь — через капіталізм. 

Найджел Гулд-Девіс з Національного інституту стратегічних досліджень, колишній посол Великої Британії в Білорусі, слушно зазначає, що війна з Україною є першою великою війною в історії Росії, що ведеться без загальної мобілізації економіки та населення. 

Іншими словами, в Росії все ще функціонує, хоч і не зовсім вільна та корумпована, але ринкова економіка. Це, в свою чергу, означає, що всі ресурси в цій війні мають ринкову вартість. Саме тут полягає суттєва відмінність нинішньої ситуації для економіки Росії, якщо порівнювати, наприклад, з Другою світовою. Тоді витрати на солдатів — тобто “гарматне м’ясо” для “м’ясних” атак (а росіяни інакше не ведуть війну) становили приблизно 5% від загальних воєнних витрат СРСР у 1941-45 роках. Російські танки Т-34 і літаки Іл-2 стали символами наймасовіших і найдешевших засобів вбивства того часу. 

Проте ще дешевшим і масовішим засобом вбивства (а також ґвалтування і мародерства) був російський солдат. “Баби єщьо нарожают“, – цю фразу приписують маршалу Жукову. Але до нього те саме говорив віцеадмірал царського флоту князь Ухтомський — після катастрофічної поразки від японців під Порт-Артуром. Тоді втратили до 70 тисяч вбитими і полоненими. “Єщьо нарожают“, – відмахнувся князь.

Однак часи змінилися, жінки не народжують. Незважаючи на всі заклики Путіна, державні програми для матерів-героїнь і пропаганду раннього материнства серед старшокласниць. Дані з минулого року засекретили, але орієнтовно за індексом народжуваності росіяни цього року опинилися десь на 170 місці у світі. 

Тому людський ресурс в армії Путіна за умов збереження ринкової економіки став нечувано дорогим.

Економісти оцінюють, що витрати на особовий склад — в сумі — складають 40% воєнного бюджету Росії. Включаючи разові виплати контрактникам і так звані “гробові” – між якими, як правило, дуже короткий проміжок часу. А втім, в ньому є витрати на спорядження, екіпірування, навчання, провіант, можливо, зарплата.  

Поки що цей механізм, за влучним терміном Владіслава Інозємцєва, путінської “смертономіки” працює, жорна війни перемелюють нафтодолари та декласованих мешканців бідних регіонів. Проте щойно втрати Росії на фронті перевищать мобілізаційні можливості — все почне руйнуватися. 

Гулд-Дейвіс вважає, що в Путіна не буде альтернативи, окрім як спробувати перейти до сталінської моделі: ліквідувати ринкову економіку, націоналізувати підприємства, оголосити загальну мобілізацію, закрити кордони. І Путін, безумовно, хотів би піти цим шляхом. Проте бажати і мати можливість — це не одне і те саме.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.