Протягом першого тижня функціонування RD4U бізнес оголосив про збитки від російської агресії, що перевищують 9 млрд гривень. Незважаючи на те, що ці показники вже є значними, в Офісі Президента сподіваються на подальше зростання цифр, враховуючи загальні економічні втрати промислового сектору внаслідок терору РФ.
Від фіксації збитків до рахунків бізнесу і держави
Перші угоди щодо створення міжнародного механізму компенсації для України були закріплені ще в листопаді 2022 року в резолюції Генасамблеї ООН, зазначила для РБК-Україна голова профільного комітету ВР Олена Шуляк.
Безпосередньо міжнародний Реєстр збитків – Register of Damage for Ukraine (RD4U), що став першим елементом цієї системи, було засновано у травні 2023 року під час саміту Ради Європи в Рейк’явіку.
“В Україні запровадили єВідновлення, програму компенсації за знищене і пошкоджене житло, кошти якої громадяни можуть витратити на ремонт або придбання нового. Але єВідновлення охоплює лише житло та термінові виплати, тоді як збитки від агресії РФ є набагато масштабнішими. Як матеріально, так і морально. Потрібен був набагато складніший і ширший механізм – міжнародний”, – пояснила Шуляк.
За словами Олени Шуляк, на кінець квітня 2026 року до RD4U надійшло близько 150 тис. заяв у 21 відкритій категорії.
Постраждалі подають запити як щодо матеріальних втрат, так і нематеріальних збитків – смерті близьких, вимушеного переміщення або сексуального насильства. Хоча загалом заплановано 44 категорії, донедавна право на подання мали лише фізичні особи.
RD4U розпочав свою діяльність з найчисельнішої категорії – пошкодженого або зруйнованого житла громадян. Згодом перелік було розширено, додавши заяви про втрату майна на окупованих територіях, вимушене переміщення, нематеріальну шкоду та збитки ФОПів. Наразі реєстр поступово охоплює дедалі більше видів втрат, яких зазнали українці через війну.
Проте, за словами Шуляк, відкриття категорій для юридичних осіб і держави є якісно новим етапом. Саме тому 29 квітня 2026 року в екосистемі відкритих до подання категорій RD4U з’явилися ще пʼять: для юридичних осіб, держави та місцевого самоврядування: B1.1, B1.2, C1.1, C1.2, C3.1.
Категорія C3 дозволяє бізнесу задекларувати не лише фізичні пошкодження, а й втрачені доходи. За перший тиждень роботи механізму юридичні особи вже заявили про збитки на 9 млрд гривень, проте ця сума є лише початком.
Олена Шуляк зазначила: “Бізнес може фіксувати збитки від втрати контролю над активами або неможливості їх використання – це дозволяє врахувати реальні економічні втрати, а не лише вартість цегли”.
Завдяки такому підходу міжнародний реєстр зможе сформувати повну картину руйнувань української промисловості та торгівлі.
Чому бізнес давно чекав на такий механізм
Запит на фіксацію воєнних збитків бізнесу виник ще на початку повномасштабної війни, адже підприємцям важливо задокументувати втрати відповідно до міжнародних стандартів. Хоча RD4U не замінює внутрішню державну підтримку, він створює доказову базу для майбутніх виплат.
Олена Шуляк підкреслила: “Прямі виплати за всі зруйновані підприємства – це надто велике навантаження для бюджету, який фінансує оборону. Тому ми працюємо над законопроєктом “Про основні засади відновлення”, щоб підтримувати бізнес через преференції та спеціальні умови”.
Таким чином, поки Україна шукає внутрішні інструменти допомоги, Реєстр дозволяє бізнесу офіційно виставити рахунок агресору на міжнародному рівні.
Заяви буде подавати і держава
Держава та громади тепер також можуть подавати заяви до RD4U через спеціально відкриті категорії. Це дозволяє документувати збитки, завдані критичній та некритичній інфраструктурі – енергетичним мережам, мостам, водогонам та соціальним об’єктам, що є власністю державних або комунальних установ.
Олена Шуляк пояснила: “Руйнування електростанцій, мостів, лікарень чи шкіл – це не просто пошкодження об’єкта, а удар по здатності громад надавати послуги та публічній суб’єктності держави загалом”.
Фіксація руйнувань публічних активів у Реєстрі є ключовим кроком для майбутнього відновлення систем життєзабезпечення всієї країни.
Що відбуватиметься після подання даних
Внесення даних до Реєстру не означає автоматичного отримання коштів, оскільки RD4U лише збирає та класифікує докази. Наступним етапом стане запуск Міжнародної компенсаційної комісії, яка безпосередньо розглядатиме заяви та визначатиме суми відшкодувань.
Олена Шуляк наголосила: “Комісія запрацює не одразу – для цього Конвенцію мають ратифікувати щонайменше 25 держав. Після її створення дані з Реєстру передадуть Комісії, яка й ухвалюватиме рішення про компенсації”.
Для реальних виплат знадобиться ще один елемент – компенсаційний фонд. Саме він стане фінансовим джерелом для виконання рішень Комісії, яка сама по собі лише встановлює право на виплату та її розмір.
Де візьмуть кошти?
Хоча за збитки має відповідати сама Росія, не варто очікувати на добровільні виплати найближчим часом. Тому міжнародні партнери шукають альтернативні способи наповнення компенсаційного фонду, зазначає Олена Шуляк.
Нардеп пояснила: “Агресор несе відповідальність за шкоду Україні, але перетворити її на реальні гроші – складне практичне завдання. Оскільки добровільних виплат від РФ не буде, партнери обговорюють інші фінансові рішення”.
Серед ключових варіантів – використання доходів від заморожених російських активів та створення кредитних механізмів під їхню заставу. Також розглядаються внески учасників механізму, що дозволять розпочати виплати ще до остаточного політичного врегулювання питання репарацій.
Міжнародний досвід. Що має врахувати Україна
Найближчим історичним аналогом для України є Комісія ООН після війни в Кувейті, яка виплатила понад 52 млрд доларів. Також важливим є досвід комісій Еритреї – Ефіопії та виплат Німеччини жертвам нацизму, що демонструють важливість чітких стандартів доказування та визнання відповідальності агресора.
“Досвід Кувейту показує, що міжнародна комісія може бути реальною процедурою, яка роками обробляє масиви заяв і забезпечує виплати. Водночас це свідчить про складність процесу: такі механізми потребують стабільного фінансування та довіри до процедури”, – підкреслила Олена Шуляк.
З цих прикладів Україна, за її словами, має винести чотири головні уроки: інституційна міцність механізму, прозорі правила оцінки шкоди, готовність до мільйонів заяв та паралельна підготовка джерел фінансування ще до ухвалення фінальних рішень.