Євроінтеграція, інвестиції та технологічний прогрес – саме ці фактори можуть сприяти швидкому розвитку економіки України. Проблеми з кадрами, військові загрози та корупція можуть стати перешкодами для зростання.
Про можливості подвоєння економіки України за 15 років у колонці члена Ради НБУ Василя Фурмана для РБК-Україна.
Основні моменти:
- Для досягнення подвоєння ВВП за 15 років Україні необхідно зростати в середньому на 4,7% щорічно. Це амбітний, але реальний показник, який вже демонстрували країни Центральної та Східної Європи.
- Основні фактори зростання. До них належать Євроінтеграція, масштабна відбудова та технологічний розвиток.
- Перехід до переробної моделі. Збільшення частки виробництва товарів з високою доданою вартістю дозволить Україні підвищити свою конкурентоспроможність.
- Основні ризики, що стримують розвиток. Без вирішення проблеми нестачі кадрів, захисту інвестицій та боротьби з корупцією досягти поставленої мети буде вкрай важко.
Нова 15-річна економічна стратегія Мінекономіки, що передбачає намір подвоїти ВВП України за 15 років, викликає багато обговорень. Реакція суспільства варіюється від стриманого оптимізму до відвертого скепсису.
Протягом останніх 15 років ми мали безліч стратегій, але які результати? Хочу поділитися своєю експертною думкою.
З точки зору математики, для того щоб економіка зросла вдвічі за 15 років, середньорічний темп зростання ВВП має становити 4,7%.
Чи це реально? Так. Наприклад, Польща, Румунія та країни Балтії після інтеграції в ЄС демонстрували подібні або навіть вищі темпи зростання протягом тривалого часу.
Зважаючи на те, що економіка України зазнала значного падіння у 2022 році (ефект низької бази), у перші повоєнні роки відновлення ми можемо спостерігати стрибки зростання на 6-8% на рік виключно за рахунок відбудови.
Проте утримати середній показник майже у 5% протягом 15 років поспіль – це завдання з “зірочкою”, яке вимагає ідеальних умов.
Фактори “ЗА”: що робить цей план реалістичним
1 – Євроінтеграція як каталізатор. Вступ до ЄС реформує державу та відкриває доступ до європейських структурних фондів (мільярди євро на інфраструктуру) та знімає торговельні бар’єри. Це основний драйвер, який спрацював для всієї Східної Європи.
2 – Інвестиції у відновлення. Приплив десятків мільярдів доларів на відновлення зруйнованих міст, інфраструктури та енергетики автоматично створюватиме величезний попит на внутрішньому ринку, генеруватиме робочі місця та стимулюватиме суміжні галузі.
3 – Технологічний прогрес. Україна вже є світовим полігоном для defense tech (оборонних технологій). Розвиток власного ВПК та стабільний IT-сектор можуть забезпечити високу додану вартість, компенсуючи втрати у традиційній металургії чи сировинному агросекторі.
4 – Концентрація на переробці, а не на сировинній моделі економіки. Головне, що в нашій державі є чітке розуміння необхідності структурної перебудови економіки, і вже є відповідні рішення у цьому напрямку.
Сувора реальність: основні перешкоди
Незважаючи на математичну досяжність, на практиці уряд може зіткнутися з серйозними викликами, про які в стратегіях писати легше, ніж вирішувати їх у реальному житті.
Демографічна прірва. Це найслабше місце будь-якої стратегії. Мільйони українців виїхали, багато з них асимілюються в ЄС. Робочої сили критично не вистачає вже зараз.
Подвоїти ВВП без людей можна лише за рахунок стрімкого зростання продуктивності праці та тотальної автоматизації, що потребує величезних інвестицій у технології.
Безпекові ризики. Навіть після завершення активної фази війни, сусідство з Росією залишиться. Великий іноземний бізнес остерігається ризиків. Щоб частка інвестицій у ВВП зросла з довоєнних 15-16% до необхідних 25-30%, потрібні або безпрецедентні гарантії безпеки (наприклад, стаття 5 НАТО), або масштабні механізми страхування воєнних ризиків.
Інституційна слабкість (суди і корупція). Інвестор приходить туди, де його права захищені. Якщо українська судова система та правоохоронні органи не будуть радикально реформовані, приватний капітал в Україну не прийде, а державні кошти та донорська допомога не забезпечать сталого довгострокового ефекту.
Навіщо ще одна стратегія, якщо попередні не спрацювали?
Скептицизм суспільства щодо “нових стратегій” цілком виправданий. Ми спостерігали “Стратегію-2020”, “Стратегію-2030” та багато інших документів, які залишилися невиконаними. Проте, зараз є об’єктивні причини для створення нової:
1 – Старі стратегії не працюють. Війна кардинально змінила структуру економіки (знищено половину металургії, заблоковано частину портів, зруйновано енергетику). Планувати за лекалами 2021 року неможливо.
2 – Вимога партнерів. Щоб отримувати фінансування від ЄС (зокрема за програмою Ukraine Facility на 50 млрд євро) та Світового банку, Україні необхідно мати чіткий, узгоджений з ними план структурних реформ. Ця стратегія – це свого роду “бізнес-план” держави, який ми демонструємо кредиторам та донорам.
Мій вердикт
Заява уряду про подвоєння ВВП за 15 років – це амбітна мета. Вона є реалістичною за умови швидкого завершення війни, вступу до ЄС, активної відбудови держави, повернення хоча б половини біженців та проведення структурних реформ.
І навіть якщо вона не буде реалізована у повному обсязі, враховуючи реальний стан інфраструктури, жорсткий дефіцит кадрів на ринку праці та історичну повільність українських інституційних реформ, успіхом буде навіть якщо ми виконаємо цей план на 70%.