Багато аспектів, про які йдеться в цих книгах, колись свідомо замовчувалися. Державні таємниці, військові секрети, геополітичні норми та навіть літературні правила
Замість цього пропонувалася спотворена картина світу, яку було легко сприймати, і якою було зручно маніпулювати. Автори книжок у цій добірці відкривають таємниці давніх обманів, що формували наш світогляд і впливали на хід історії людства. Тепер, як кажуть, про це можна говорити.
Радж Шах, Крістофер Кіркофф. Підрозділ Х. Як співпраця Пентагону з Кремнієвою долиною змінює майбутнє війни. – К.: Наш Формат, 2026
Ця книга розповідає про те, як Пентагон переосмислює війну, поєднуючи військову силу з інноваційністю Кремнієвої долини. Це оповідь про перший у своєму роді секретний підрозділ Пентагону, створений для використання потенціалу американських інтелектуалів, прискорення інновацій та максимально ефективного залучення підприємницьких кіл з метою, як кажуть, “підтримання миру та захисту вільного світу”. У “Підрозділі Х” Раджі Шаха і Крістофера Кіркоффа – колишнього директора Підрозділу оборонних інновацій Пентагону та експерта з новітніх технологій – йдеться про те, що навіть авіаносців, стелс-винищувачів, стратегічних бомбардувальників, танків і балістичних ракет, а також оборонного бюджету, що наближається до трильйона доларів, недостатньо для забезпечення перемоги у війнах майбутнього. Адже суперники знайшли спосіб “перевернути шахову дошку”, нова війна вже розпочалася, і вона не схожа на жодну з попередніх. Тож автори книги демонструють, як США намагаються наздогнати технологічну революцію, яку вже активно використовує Китай. На прикладі сучасних конфліктів, зокрема війни в Україні, книга показує, чому традиційна сила більше не гарантує переваги, і як нові технології — від дронів до штучного інтелекту – змінюють правила гри. “У нас була подвійна місія, – дізнаємося ми деталі цієї історії. – У Кремнієвій долині ми мали подолати глибоко вкорінений скептицизм щодо здатності держави бути добрим замовником, а також переконати вищих керівників і звичайних інженерів, що військові використовуватимуть їхні технології без порушення моральних норм. З іншого боку, на нас чекала ще запекліша боротьба. Вищі військові чини вважали, що програмісти з Кремнієвої долини розпещені й не мають уявлення про труднощі, з якими стикаються чоловіки й жінки у формі, щоб інші могли жити в безпеці. Вони були шоковані, дізнавшись, що деякі технологічні компанії скоріше продавали б свої розробки Китаю, ніж Міністерству оборони. А багато хто й досі сумнівався, що Кремнієва долина здатна перевершити великих оборонних підрядників“.
Вікторія Белім. Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині. – К.: Книголав, 2026
“Українська гілка нашої родини має ромське й, можливо, єврейське походження, а російська – сприйняла комуністичне гасло про “дружбу народів” досить близько до серця, тому через численні шлюби в мозаїчному різноманітті моєї родини з’явилася значна частина представників союзних республік“, – ділиться героїня цієї книги про те, що колись замовчувалося офіційною радянською політикою. А саме – штучне “перемішування” народів Радянського Союзу, переміщення, примусове переселення, заселення на чужі території, змішані шлюби та інші заходи, що імітували радянську “дружбу народів”. Зокрема, щодо росіян такі заходи з боку “титульної нації” були необхідні, щоб в результаті такої далекоглядної політики Росії завжди було кого “звільняти” на сусідніх теренах, як це відбувається під час сьогоднішньої російсько-української війни. Загалом “Будинок з півнями” Вікторії Белім – автобіографічна книга, що розповідає історію української родини читачам у 17 країнах. Запис у щоденнику свідчив: прадід Никодим загинув у 1930-х роках у боротьбі за вільну Україну, але в родині про нього ніколи не згадували. Вікторія вирішує повернути Никодимові належне місце в сімейній історії, однак усе не так просто: рідні уникають розмов про минуле. Таким чином, це прониклива спроба повернути втрачені голоси родинної історії, розмотати нитку мовчання, що тягнеться крізь покоління. Книга про пам’ять, страх і любов, які виявляються сильнішими за смерть і час. “Ми з дядьком Володею посварилися через місяць після того, як його тезка анексував Крим, – починається ця історія. – Востаннє він написав мені о третій годині ночі за тель-авівським часом. Сказав, що наша сім’я має бути вдячна Радянському Союзу. Коли я читала дядькового листа о восьмій ранку за Брюсселем, то не одразу помітила, що його аватарка в скайпі перетворилася на відсутньо-сірий кружечок, а з профілю у вайбері зникла його фотографія в позі лотоса“.
Террін Фішер. Дружини. – К. Yakaboo Publishing, 2026
У цій історії також чимало замовчувань. Загалом невідомо, чи знають інші дружини героя роману про існування кожної з них. Наразі ж лише Сьоздей, головна героїня психологічного трилера Таррін Фішер “Дружини”, розповідає про своє життя в незвичному шлюбі, де чоловік ділить свій час між кількома жінками. Проте випадкова знахідка змушує її розшукати одну з інших дружин, щоб дізнатися правду про спільного чоловіка. Те, що відкривається, ставить під сумнів її власні спогади. Коли ж з’являється ще одна дружина, факти все більше не сходяться між собою. Стає зрозуміло, що правда про цей шлюб значно небезпечніша, ніж здавалося спочатку. Таким чином, це похмурий психологічний трилер про спотворене сприйняття реальності, емоційну залежність і руйнівні стосунки, в якому авторка досліджує теми газлайтингу, втрати контролю над власним життям і боротьби за внутрішню опору. Героїня роману поступово проходить складний шлях переосмислення довіри, пам’яті та власної ролі у стосунках. Причому у цій історії постійно відчувається напруга й невпевненість у тому, що насправді відбувається, адже її розповідає героїня, якій не завжди можна довіряти, тому сюжет схожий на психологічну гру з деталями й натяками, що змінюють сприйняття подій й змушують будувати власні теорії. “Він приходить щочетверга, – розповідає вона. – Це мій день – я ж четвергова дружина. День сподівань, загублений між важливішими днями: ні початок, ні кінець, а просто зупинка. Закуска до вихідних. Інколи думаю про інші дні й про те, чи думають вони про мене. Такі вже ми, жінки, правда ж? Завжди щось вигадуємо одна про одну – цікавість і злість змішуються й осідають маленькими емоційними калюжками. Та мало з того користі: якщо надто багато думаєш, усе обов’язково перекрутиш“.
Олівер Сакс. Галюцинації. – К: Наш Формат, 2026
Галюцинації – хоч би як їхнє значення замовчували – завжди займали важливе місце в культурі та психічному житті людини, і – хоч як це звучить гротескно – безпосередньо впливали на наше сприйняття реальності. Ми звикли вважати галюцинації ознакою божевілля або хвороби, але насправді ця здатність є у всіх людей – вона вбудована в саму архітектуру нервової системи. Спираючись на власний досвід, численні клінічні випадки та відомі історичні приклади, легендарний невролог Олівер Сакс у своїй книзі “Галюцинації” розкриває таємницю цих сенсорних обманів: що вони розповідають про роботу мозку, як формують наш світогляд та впливають на історію людства. Крок за кроком автор розвінчує стереотипи навколо теми галюцинацій через розповіді з перших вуст від людей, які їх пережили. “Галюцинації завжди займали важливе місце в нашому психічному житті та культурі, – нагадує автор. – Звісно, можна розмірковувати, якою мірою галюцинаторні переживання вплинули на наше мистецтво, фольклор і навіть релігію. Чи геометричні візерунки, які спостерігаються під час мігрені та інших станів, могли стати прообразом мотивів первісного мистецтва? Чи не породили ліліпутські галюцинації, які не рідкість, ельфів, чортиків, лепреконів та фей у фольклорі? Чи страшні галюцинації нічних жахіть, коли нас сідлає і душить якась зловісна сутність, відіграли свою роль у формуванні наших уявлень про демонів, відьом чи злих прибульців?“.
Моллі Вільямс. Сад Джейн Остін: Ботанічна подорож класичними романами. – К.: BookChef, 2026
Щодо книг, подібних до “Саду Джейн Остін” Моллі Вільямс, варто зазначити, що нас завжди вчили, що література – для читання, а помідори-огірки – лише на закуску. Тобто що писати про семантику неба, фонетику паровозних гудків і строфіку кружальця ковбаси у дослідженнях не прийнято. І ось вам чергова “семіотична” книга з незвичним підходом до звичних речей. “А що, так можна було?” – здивується читач, якого ще й передмова застерігає: “Не дайте ввести себе в оману – ця книга не лише для поціновувачів літератури. Насправді це жвава та дружня супутниця для всіх, хто знаходить розраду та радість у садах і зелені“. Тож долучайтеся до авторки, професорки та садівниці, у цій натхненній подорожі парками, садами, дикими хащами та живоплотами Англії часів Джейн Остін. Дізнайтеся про ландшафтний дизайн епохи Регентства, розкрийте ботанічні образи та символіку, закладені в романах письменниці, та додайте історичного шарму до власної домівки чи саду завдяки творчим проєктам. “Поціновувачі романів Джейн Остін знають, що події на свіжому повітрі в оточенні природи займають важливе місце в її творчості, – нагадує авторка. – У своїх літературних світах вона описує величезні маєтки з просторими парками, затишні сільські сади та поодинокі рослини в горщиках. Джейн разом з нами досліджує як реальні місця, приміром, Бокс-Гілл у романі “Емма”, так і вигадані локації, наприклад, город і фруктовий сад парафіяльного будинку в Гансфорді у романі “Гордість і упередження” або хащі парку Бартон у книзі “Чуття і чуттєвість”. Окрім того, вона звертає увагу на дикі та культурні рослини, що росли вздовж чагарників і в парках, а також на такі садові фрукти, як ананаси, полуниці й абрикоси. Джейн з найдрібнішими деталями описує квіткові оранжереї, газони та впорядковані садово-паркові композиції – усе, що мало вплив на життя її героїнь”.