Президент США Дональд Трамп заявив про можливість запровадження 25% мита на iPhone, якщо Apple не перенесе виробництво до Сполучених Штатів. Цю заяву він зробив минулого тижня у дописі в соцмережі Truth Social. Однак, як свідчить досвід попередніх подібних ініціатив Трампа, така політика може залишитися лише на словах. У своїй новій книжці Apple in China, що вийшла 13 травня, журналіст Financial Times Патрік Макгі детально пояснює, чому Apple не має реальних передумов для повернення виробництва на американську територію – незалежно від політичного тиску.
Як зазначає Bloomberg, автор переконливо доводить, що прив’язка Apple до Китаю значно глибша, ніж просто економія на робочій силі. Хоча початковою перевагою виробництва в Китаї справді були низькі витрати, з часом співпраця з місцевими партнерами трансформувалася в стратегічну перевагу, яка сприяла технологічному успіху Apple не менше, ніж бачення Стіва Джобса чи дизайнерський геній Джоні Айва.
За словами Макгі, Apple побудувала унікальну модель аутсорсингу. Замість того, щоб передавати технічні завдання стороннім компаніям, вона відправляла власні інженерні команди безпосередньо на виробничі лінії – спочатку в Південну Корею та Тайвань, а згодом здебільшого до Китаю. Це дозволило компанії зберегти контроль над якістю та впроваджувати складні інженерні рішення в масовому виробництві. Зрештою Apple почала інвестувати мільярди доларів у виробничі технології, скуповуючи рідкісні матеріали, обладнання та навіть допомагаючи виробникам розширити свої потужності.
До 2015 року щорічні інвестиції Apple у виробництво в Китаї, за даними, якими послуговується автор, сягнули 55 мільярдів доларів, не враховуючи вартості комплектуючих. Такий масштабний підхід дозволив компанії зберігати мобільність: у разі потреби Apple могла демонтувати свої машини та перемістити їх на інші виробничі майданчики.
Однак знання та досвід, які отримали китайські інженери завдяки співпраці з Apple, залишаються у їхньому розпорядженні. За словами Макгі, саме ці знання стали каталізатором зростання китайського техсектору. Він наводить приклад компанії Huawei, яка вже створює пристрої, здатні перевершувати продукцію Apple – попри обмеження і санкції з боку США.
Автор стверджує, що через таку непряму передачу технологій Apple фактично стала одним з найбільших промислових союзників державної стратегії Пекіна Made in China 2025, яка передбачає зменшення залежності від західних технологій.
Попри дедалі суворіші вимоги китайського уряду щодо передачі технологій, Apple залишається надто глибоко інтегрованою у виробничу екосистему КНР, щоб розірвати ці зв’язки без серйозних втрат. Навіть якщо компанія прагне до диверсифікації, повністю вийти з китайського ринку наразі нереалістично.
Окрема увага у книзі приділена стилям лідерства – від вимогливого й авторитарного підходу Стіва Джобса та засновника Foxconn Террі Гоу до централізованої моделі управління лідера Китаю Сі Цзіньпіна. Колишні співробітники Apple розповідають про надзвичайно високі навантаження, які нерідко призводили до вигорання, а іноді й до трагедій. Тим часом на китайських фабриках працює маса молодих людей, які отримують значно менше за свою працю.
Макгі підсумовує, що реалізація інновацій часто відбувається коштом людей, яких розглядають радше як інструмент, ніж як повноцінних учасників процесу. І хоча Apple і Комуністична партія Китаю дотримуються різних підходів, обидві, за його словами, демонструють подібну знеособлену ефективність у досягненні мети. У цьому контексті навіть можливе мито у 25% навряд чи змінить виробничу логіку Apple.
Про проблему здорожчання американської продукції через американсько-китайську митну війну фахівці говорили вже у квітні. За даними Morgan Stanley, мита на iPhone та інші пристрої, що імпортуються з Китаю, збільшать річні витрати Apple на 8,5 млрд доларів.