У добу соціальних мереж стандарти краси змінюються з неймовірною швидкістю — від нездорового “героїнового шику” до надмірної досконалості “тихої розкоші” (quiet luxury). Нейробіологиня Лаура Елін Піготт із Лондонського університету Саут-Бенк пояснила, що ці зміни не лише культурні, а й біологічні, адже мозок буквально перепрограмовується під впливом постійних візуальних стимулів, передає ScienceAlert.
Піготт говорить, що коли людина бачить ідеалізовані образи, її мозок починає реагувати на них як на винагороду, через що вивільняється “гормон щастя” дофамін, і це робить прагнення до досконалості біологічно приємним. З часом така реакція закріплюється, і мозок починає сприймати ці стандарти як нову норму.
“Пластичність мозку, яка колись була еволюційною перевагою, тепер використовує цифрове середовище, що постійно змінює те, як ми бачимо себе”, — пояснює Піготт.
Нейронаука свідчить, що наші уявлення про привабливість не є фіксованими — вони формуються через повторне сприйняття певних образів. Активні ділянки мозку, зокрема nucleus accumbens і орбітофронтальна кора, оновлюють свої “шаблони” винагороди відповідно до того, що ми бачимо найчастіше. Саме тому багаторазовий контакт із конкретними рисами — бездоганна шкіра чи певний тип фігури, може змінити уявлення про “норму”.
Психологи називають це ефектом простого сприйняття — що частіше ми бачимо певний тип зовнішності, то привабливішим він здається. Дослідження показують, що після повторного перегляду зображень люди оцінюють ті самі обличчя як красивіші, а нейронна активність у зонах винагороди посилюється. Таким чином, мозок буквально “вчиться” вважати ці образи ідеальними для себе.
Соціальні мережі посилюють цей ефект, створюючи замкнене коло однакових ідеалів краси, які постійно підживлюються алгоритмами. Через це внутрішній “базовий рівень привабливості” зміщується, а користувачі починають сприймати нереалістичні стандарти як норму. Дослідження нейровізуалізації показало, що після перегляду відредагованих фото мозок слабше реагує на реальні обличчя, що знижує задоволення власною зовнішністю.
Таке постійне порівняння з ідеалізованими образами призводить до зростання тривожності, депресії та невдоволення тілом. У тяжчих випадках це може стати причиною дисморфофобії, розладів харчової поведінки або соціальної ізоляції. Для підлітків, особливо дівчат, тиск з боку соцмереж змушує щоденно боротися з самооцінкою.
Піготт наголошує, що розуміння цих процесів може допомогти відновити контроль над власним сприйняттям. Якщо мозок можна навчити сприймати вузькі ідеали, його можна й перенавчити — через свідоме споживання контенту, який відображає різноманітність тіл, віку та етнічних типів. Такий підхід дозволяє розширити уявлення про красу й повернути баланс у систему винагород.
“Наш мозок реагує на те, чим його годують. Якщо він бачить лише відфільтровані обличчя, він починає вважати їх нормою”, — каже нейробіологиня.
Вчена додає, що розвиток психологічної стійкості передбачає також зміну фокуса винагороди. Ті ж нейронні центри активуються не лише від зовнішності, а й від нових досягнень, творчості чи позитивних моментів.
За словами Піготт, навіть прості дії — відписка від токсичних акаунтів, перерви в користуванні соцмережами та практика самоприйняття — допомагають зменшити вплив нав’язаних ідеалів. Сучасна культура навчилася маніпулювати нервовою системою людини задля прибутку, але знання про те, як працює мозок, дозволяє повернути контроль над власним сприйняттям краси.
Стаття “Коли краса болить: історія боротьби за „ідеальне тіло“”, Юлії Зарудніцької, висвітлює небезпеку культу нездорової худорлявості, який активно формується в соціальних мережах через зображення “ідеальних” тіл. У матеріалі на прикладі особистої історії Анни-Фірангіз Бордунової розкривається, як гонитва за цими стандартами призводить до серйозного розладу харчової поведінки.