Учені детально аналізують давні тексти й супутникові знімки.
Описаний у Біблії Едемський сад протягом століть залишався однією з найбільших загадок християнської традиції. Попри те, що сучасна наука схиляється до пояснення цієї історії як міфу, частина археологів та теологів продовжує шукати можливі географічні прототипи легендарного місця, повідомляє National Geographic.
У книзі Буття зазначається, що сад був розташований “на сході” і що з нього витікала ріка, яка ділилася на чотири притоки — Тигр, Євфрат, Пішон і Гіхон. Перші дві легко ідентифікувати в межах сучасного Іраку та Туреччини, тоді як щодо двох інших науковці не мають спільної думки. Дехто вважає, що Пішон пов’язаний із регіоном Південної Аравії, відомим золотими копальнями, а Гіхон — із територією Куша, яку пов’язують як із Нубією в Африці, так і з районами Месопотамії.
Серед гіпотез є й спроби пов’язати Едем із конкретними річками або навіть втраченими водними системами. Археолог Джеймс Зауер, наприклад, ототожнював Пішон із Ваді-ель-Батін — руслом між Саудівською Аравією та Кувейтом, що пересихає. Інші теорії пов’язують Гіхон з Блакитним Нілом, хоча така версія суперечить біблійній географії.
Найбільше підтримують теорію існування або походження ідеї Едемського саду саме з Месопотамії. Деякі дослідники вважають, що опис саду міг бути натхненний багатством родючих земель у дельті Тигру та Євфрату. Цей регіон, знаний як Родючий Півмісяць, відіграв ключову роль у становленні найдавніших цивілізацій і отримав назву “колиска цивілізації”.
У 1980-х роках археолог Юріс Зарінс висунув гіпотезу, що райський сад затоплений водами Перської затоки. Він використав супутникові знімки NASA та виявив давні русла річок, які колись стікали з Аравійського півострова. На його думку, Пішон відповідає Ваді-ель-Батін, а Гіхон — річці Карун в Ірані. Критики цієї теорії зауважують, що вона суперечить біблійному тексту: у ньому йдеться, що ріки витікали з Едему, а не впадали в нього.
Водночас низка сучасних науковців, зокрема Франческа Ставракопулу з Ексетерського університету, вважають Едем радше символічним простором, заснованим на зразках царських садів Стародавнього Близького Сходу. Інші, як-от професор Марк Лойчер, трактують його як метафоричне відображення всього культурного світу Західної Азії.
Попри різні версії, археологічних доказів існування Едему ще немає. Але віра в його реальність продовжує жити й надалі живить пошуки, які поєднують біблійні тексти з сучасними науковими підходами.
Раніше у стародавній гавані Александрії археологи виявили чашу, на якій є напис грецькою мовою: “Через Христа-співця”. Деякі дослідники вважають, що це може бути найдавніша небіблійна згадка про Ісуса, що слугує потенційним матеріальним доказом його існування. Однак інші науковці пропонують альтернативні трактування напису, пов’язуючи його з іншими божествами або з магічними ритуалами.