Дослідники виявили, що олені залишають сліди в ультрафіолетовому спектрі, які світяться в лісі на цій довжині хвиль. Як зазначають вчені, це відкриття може пролити світло на те, як ці тварини спілкуються між собою та сприймають навколишнє середовище, повідомляє Science Alert.
Самці білохвостих оленів (Odocoileus virginianus) відомі тим, що залишають свої мітки в лісі під час осіннього шлюбного періоду. Вони труться рогами об дерева та лісову підстилку, скидаючи оксамитову оболонку рогів — м’яку, багатокровну оксамитову “шкіру”, яка покриває їхні скам’янілі роги в процесі зростання, — і залишаючи пахучі мітки у вигляді залозистих виділень, сечі та екскрементів.
Ці мітки, відомі як “сліди оленів”, на деревах і чагарниках, а також подряпини на землі слугують дороговказами для інших тварин. Вони можуть бути попередженням для суперників і сигналом для потенційних партнерок.
Проте виявилося, що олені спілкуються не лише через запах. Вчені з Університету Джорджії встановили, що мітки “світяться” в ультрафіолетовому діапазоні, який здатні сприймати очі оленів.
“Отриману фотолюмінесценцію можуть бачити олені, враховуючи раніше описані зорові можливості цих тварин”, — зазначили дослідники.
Це перший випадок, коли науковцям вдалося задокументувати докази того, що якийсь ссавець дійсно використовує фотолюмінесценцію у своєму середовищі. Водночас саму фотолюмінесценцію, викликану ультрафіолетовим випромінюванням у ссавців, досліджують вже понад сто років.
Вчені провели дослідження в лісі Вайтхолл площею 337 гектарів, де вільно мешкають олені. Дослідники здійснили два спостереження тривалістю близько місяця у 2024 році. Вони відстежили “сліди” оленів – 109 слідів від потертостей і 37 подряпин – і поверталися до кожного з них вночі з ультрафіолетовими ліхтариками, що випромінюють світло з піковими значеннями 365 нм і 395 нм.
Як непрямий показник вчені використовували інструмент, що вимірює рівень освітленості: скільки світла відбивається або випромінюється на кожній довжині хвилі з даної точки. “Виявлені на саднах сліди потертостей і сечі, піддані впливу випромінювання з довжиною хвилі 395 і 365 нм, мали вищі середні значення інтенсивності випромінювання (тобто були яскравішими), ніж навколишнє середовище, і демонстрували фотолюмінесценцію”, – зазначили дослідники.
Неясно, яка частина цього світіння походить від дерев і чагарників, а яка — від залишків оленячих виділень. Проте, за словами вчених, головним залишається той факт, що сліди від тертя візуально контрастують із навколишнім середовищем у спосіб, який унікально підходить для зору оленів.
Під час освітлення обома типами ультрафіолетових ліхтарів фотолюмінесценція, що випромінюється слідами оленів, відповідала типу світіння, що реєструється колбочками в очах цих тварин, чутливими до короткохвильового і середньохвильового видимого світла. Вчені вважають, що це підтверджує, що зір оленів адаптований до умов низької освітленості на світанку і в сутінках.
Раніше вчені встановили, що очі північних оленів змінюють колір залежно від пори року. Вони відображають колір арктичного неба.