Ще задовго до початку будівництва Міжнародного аеропорту імені Феліпе Анхелеса на північний схід від Мехіко, територія колишнього озера Халтокан була домівкою для великої кількості доісторичних тварин. Під час спорудження аеродрому у 2019 році палеонтологи виявили щонайменше 110 мамонтів та інші скам’янілості, повідомляє Phys.
Раніше вважалося, що ці тварини належали до колумбійського мамонта (Mammuthus columbi) – єдиного виду, що походить з Північної та Центральної Америки. Поряд із ним на континенті мешкав шерстистий мамонт (Mammuthus primigenius), що прийшов із Євразії та був поширений у Канаді та США. Походження ж колумбійського мамонта залишалося не до кінця зрозумілим: попередні дослідження припускали його появу внаслідок гібридизації шерстистого та степового мамонтів (Mammuthus trogontherii) приблизно 800-400 тис. років тому.
Нове дослідження, результати якого опубліковані у журналі Science, змінило уявлення про цей вид. Науковці проаналізували мітохондріальну ДНК мамонтів, знайдених під час будівництва аеропорту Феліпе Анхелеса, а також зразки з розкопок протягом 2016–2019 років у сусідньому місті Тультепек.
Отримання ДНК у тропічних регіонах є особливо складним завданням через її погане збереження у теплому кліматі. На відміну від численних зразків шерстистих і степових мамонтів, які добре збереглися на півночі, дослідження колумбійських мамонтів здебільшого обмежувалося скам’янілостями із північної частини Північної Америки. Щоб подолати проблему, вчені використали мітохондріальну ДНК із зубів, але це дозволило простежити лише материнську лінію.
Аналіз показав існування окремої мітохондріальної лінії мексиканських мамонтів, позначеної як Clade 1G, відмінної від інших північноамериканських груп. Усередині Clade 1G виявили додаткові підгрупи з більшою генетичною дивергенцією, ніж очікувалося. За рівнем відмінностей ця група була порівнянна з розбіжністю між іншими основними лініями мамонтів у Північній Америці.
Автори пропонують два можливі пояснення. Перше: у предковій популяції шерстистого мамонта (M. primigenius) могла існувати мітохондріальна структура ще до гібридизації з лінією Krestovka, подібною до M. trogontherii, що й дало початок M. columbi. Друге: різні популяції шерстистого мамонта могли змішуватися у різний час із тією самою лінією Krestovka, що призвело до формування відмінних мітохондріальних геномів.
Науковці більше схиляються до першого пояснення. Додатковий радіовуглецевий аналіз показав, що ці розбіжні лінії співіснували в пізньому плейстоцені, приблизно між 40 000 і 12 700 роками тому. Дослідження допомогло розкрити складну еволюційну історію виду, який раніше залишався недостатньо вивченим.
“Ця робота підкреслює важливість відновлення давніх геномних даних із ширших географічних регіонів для повного розуміння еволюційної траєкторії вимерлих видів і демонструє можливість отримання ДНК зі зразків пізнього плейстоцену навіть у тропічних умовах”, – підсумовують автори.
Нещодавно американська біотехнологічна компанія Colossal Biosciences зробила важливий крок на шляху до “воскресіння” мамонтів, створивши генетично модифікованих “шерстистих мишей”. Дослідники змінили гени гризунів, щоб відтворити особливості хутра мамонтів, що дозволяє тваринам адаптуватися до холоду. Цей експеримент є частиною проєкту компанії зі створення шерстистих слонів, здатних жити в тундрі.