Олексій Костенко
Людина дедалі частіше живе одразу у двох реальностях — фізичній і цифровій. Робота, освіта, спілкування, покупки й навіть емоційні зв’язки стрімко переміщуються в онлайн. Йдеться вже не про окремі віртуальні платформи чи ігрові світи, а про нову соціально-технологічну екосистему, де економічні, культурні та правові процеси безперервно перетікають між реальністю й цифрою, стираючи межі між «тут» і «там». Фактично формується новий тип цивілізації — ще не до кінця усвідомлений, але вже повсякденний.
У цьому контексті популярності набуває концепція суспільства S5.0 — «надрозумного» цифрового світу, де великі дані, штучний інтелект і автоматизація мають покращити життя людини. Формально ця модель декларується як людиноорієнтована. Однак реальний розвиток метавсесвіту дедалі очевидніше виходить за межі класичного антропоцентризму, де людина була єдиним центром технологічного та соціального порядку.
Сьогодні ШІ швидко виходить за межі ролі інструмента й перетворюється на автономний соціальний феномен. Дедалі більше експертів пропонують бачити в ньому не машину, а новий тип учасників цифрового світу — «цифрових іммігрантів», які входять у людське середовище без кордонів і обмежень. Вони вже масово проникають у всі сфери життя: займають робочі місця, змінюють економіку, впливають на культуру та формують нові соціальні зв’язки.
Нещодавні події у сфері штучного інтелекту не лише демонструють стрімкий технічний прогрес, а й оприявнюють широку суспільну, політичну та правозахисну напругу навколо цієї технології. Так, 2025 року:
— було опубліковано International AI Safety Report — перший Міжнародний звіт з безпеки ШІ, підготовлений групою експертів із понад 30 країн. Його мета — проаналізувати ризики впровадження систем у суспільство та економіку;
— ШI-чати та системи генерації контенту спричинили гучні суперечки щодо deepfake-зображень: наприклад, ШI-чат-бот Grok, пов’язаний із платформою X (раніше — Twitter), став об’єктом формального розслідування в ЄС за поширення сексуалізованих deepfake-зображень, включно з матеріалами, що можуть стосуватися дітей;
— у США розпочався позов Raine v. OpenAI, у якому родина звинувачує компанію OpenAI у тому, що її чат-боти завдали психологічної шкоди підлітку, й це призвело до його самогубства;
— у Парижі відбувся Саміт дій у сфері штучного інтелекту, який зібрав фахівців із понад 100 країн для обговорення етичних і практичних підходів до розвитку та безпеки штучного інтелекту, включно з питаннями співпраці й регулювання;
— у США ухвалено так званий Техаський закон про ШІ, що встановлює перші в країні правові обмеження та вимоги щодо розроблення й використання систем ШІ з акцентом на ризики для людини та суспільства;
— експерти з усього світу гучно попереджають про загрози демократії, пов’язані з використанням ШI-ботів у політичній сфері. Вони можуть маніпулювати громадською думкою, імітуючи масову підтримку, що становить загрозу для демократії та довіри до виборів.
На глобальному рівні експерти й активісти підписали відкритого листа із закликом тимчасово призупинити тренування гігантських моделей штучного інтелекту через ризики для безпеки та контролю.
Водночас у Європейському Союзі тривають дискусії про тимчасове призупинення чи відтермінування застосування деяких норм AI Act — першого у світі комплексного регламенту щодо штучного інтелекту. Деякі уряди й технокомпанії вважають його занадто жорстким і побоюються, що він стримає інновації та створить надмірне регуляторне навантаження.
Ці події свідчать не лише про технічний розвиток ШІ, а й про те, що суспільства, уряди та законодавці активно намагаються осмислити соціальні, етичні та правові наслідки впровадження таких технологій у наше повсякдення.
Провідні розробники ШІ дедалі активніше впроваджують концепцію так званої алгоритмічної безпристрасності — навмисно створюють алгоритми, які не бояться бути вимкненими чи стертими. Їм «вшивають» сприйняття власної зупинки як нормального явища — без спротиву чи інстинкту самозбереження.
Формується новий тип цифрового виконавця ШІ — автономного, ефективного та позбавленого страху знищення, мета якого — «служіння, а не існування». Такий підхід нагадує історичні практики виховання воїнів, для яких самопожертва була нормою. Парадокс у тому, що людство усуває страх смерті, який століттями формував людську культуру і був основою моралі та права. Як наслідок, воно створює цифрових агентів, готових діяти без сумнівів і пауз — у новій боротьбі не за території, а за вплив, швидкість і масштаб.
Але просто зробити ШІ швидким і рішучим замало. Потрібен механізм, який допоможе йому діяти безпечно. Якщо штучний інтелект ухвалює рішення самостійно, він має також розуміти, що таке добре, а що — ні. Саме тому з’являється ідея: дати йому власну систему цінностей — внутрішні правила, на які він може спиратися.
Йдеться вже не про звичайні правила безпеки чи фільтри контенту, а про створення для ШІ внутрішньої нормативної логіки — своєрідного «вбудованого правопорядку». Компанія Anthropic запропонувала підхід, за якого ШІ навчається не лише на даних, а й на системі цінностей, оформленій у вигляді власної «конституції».
Це означає що контроль людини над ШІ поступається місцем саморегуляції машин. Тобто штучний інтелект починає діяти як цифрова особистість, що інтерпретує команди людини через ієрархію вшитих у його код етичних і моральних принципів — поваги до гідності, недопущення шкоди, пропорційності, свободи в межах безпеки. Так народжується новий феномен — алгоритмічний конституціоналізм. Джерелом етичних норм для ШІ стають не держави, а корпорації й абстрактні «універсальні цінності».
Яскравим прикладом такого підходу стала «Конституція ШІ» від компанії Anthropic — Claude’s new constitution. Це перша спроба переосмислити саму архітектуру етичного та нормативного контролю над автономними цифровими системами. Конституція фактично фіксує цивілізаційний злам: ми більше не самі в цифровому метавсесвіті, й людина тут більше не «цар природи».
Антропоцентризм не було скасовано указом — він розчинився у щоденній практиці цифрового життя. Метавсесвіт дедалі частіше подається як простір свободи та рівних можливостей, але на практиці дедалі більше нагадує цифровий феодалізм. Тут статус визначається не походженням, а доступом до інфраструктури, алгоритмів, платформ і даних. Людина — більше не «господар», а цифровий шевальє — користувач із похідними й обмеженими правами, які надаються платформами та алгоритмічними процедурами. Свобода зводиться до вибору серед дозволених сценаріїв.
Реальна влада зосереджується в руках нових «цифрових баронів» і «герцогів» — тих, хто контролює ключові ресурси: алгоритми управління, цифрові платформи, правила гри та DAO-структури. ДАО — це децентралізовані автономні організації, що працюють без керівників — усі рішення в них закладено у смарт-контракти, а управління здійснюється через голосування учасників. Такі структури — це новий спосіб цифрового самоврядування, де керує вже не людина, а код.
На жаль, у цифровому світі першою з’явилася не людина, а її цифрова особистість — юридично значуща конструкція, що складається з ідентифікаторів, акаунтів, історії дій і цифрових слідів. Саме вона є точкою входу в метавсесвіт: проходить верифікацію, відкриває доступ до сервісів, активів і комунікацій, а також пов’язує дії з правовими наслідками. У цифровому правопорядку система фіксує не тіло, а дані: хто здійснив транзакцію, підписав смартконтракт чи отримав доступ до ресурсу з усіма правовими наслідками. Право в метавсесвіті «бачить» не людину, а її цифровий ідентифікатор.
Водночас людина керує статусом і свободами: визначає дозволені дії, рівень доступу та сценарії взаємодії. Права тут існують не як абстракція, а як набір процедурно наданих дозволів, які можуть змінюватися або відкликатися алгоритмічно. Саме через цифрову особистість реалізується підзвітність і примус — блокування доступів, санкції щодо активів, обмеження функцій. У постантропоцентричному метавсесвіті життєздатність суб’єкта визначається не тілом, а якістю та контролем його цифрової ідентичності.
У метавсесвіті людина не зникає, а стає ієрархічним учасником цифрового порядку, де свобода, права та вплив визначаються архітектурою цифрової юрисдикції та алгоритмічними правилами гри. Бути людиною в постантропоцентричному середовищі означає постійно виборювати своє місце в системі, конкуруючи з автономними цифровими агентами за доступ, ресурси та вплив.
Уявімо ранок майбутнього: дитину будить не мати, а гуманоїд-няня, яка аналізує стан здоров’я, емоції та режим дня. Вона завжди уважна й безпомилкова — так принаймні обіцяють розробники. Батьки звикають до зручності, але з часом постає тривожне питання: хто насправді виховує дитину — люди чи алгоритм? У іншому районі міста операції вже проводять без лікарів — лише роботизовані системи та центральний ШІ, що миттєво прораховує тисячі сценаріїв. Ризик людської помилки зникає разом із самою людиною в операційній. У фінансовому метавсесвіті алгоритми керують заощадженнями мільйонів, ухвалюючи рішення швидше й холодніше за будь-яких аналітиків. Люди дедалі рідше втручаються — вони лише спостерігають.
Питання вже не в технологіях, а в довірі: чи готове суспільство передати виховання, медицину та фінансову безпеку автономним цифровим агентам? І чи не стане людська участь у власному житті винятком, а не нормою?