Міф про самознищення острова Пасхи спростували вчені – головною причиною змін була посуха – новини науки
Зміни клімату, а не людська діяльність, призвели до занепаду 475 років тому.
Нові результати дослідження, проведеного науковцями Обсерваторії Землі Ламонт-Догерті при Колумбійському університеті, кардинально змінюють уявлення про минуле острова Пасхи (Рапа-Нуї). Вчені виявили, що приблизно з 1550 року на острові почалася масштабна посуха, яка тривала понад століття і суттєво вплинула на життя місцевих спільнот, пише Phys.
Команда дослідників отримала зразки осадових порід із двох головних джерел прісної води Рапануї — високогірного болота Рано Арой та кратерного озера Рано Као. Аналізуючи ізотопний склад водню у воску листя, збережених у цих відкладеннях, науковці змогли реконструювати 800-річний запис опадів і встановити, що середня кількість дощів зменшилася на 600-800 мм на рік порівняно з попередніми століттями.
Результати дослідження, опубліковані у журналі Communications Earth & Environment, свідчать, що посуха збілася з важливими культурними змінами на острові. Саме в цей період зменшилося будівництво церемоніальних платформ “аху”, озеро Рано Као перетворилося на ритуальний центр, а також сформувалася нова соціальна ієрархія “Тангата Ману”, у якій влада визначалася спортивними змаганнями, а не родовими зв’язками, як простежується через статуї моаї.
Ці висновки ставлять під сумнів поширений наратив про “екоцид”, згідно з яким мешканці Рапануї нібито знищили екосистему острова через масову вирубку лісів. Дослідники наголошують, що хоча дефорація дійсно мала місце, немає доказів демографічного колапсу до прибуття європейців у XVIII столітті. Натомість кліматичні зміни могли бути ключовим чинником соціальних трансформацій і переосмислення способу життя остров’ян.
Головний автор дослідження Редмонд Штайн підкреслив, що зменшення кількості опадів могло вплинути на доступ до питної води, стан ґрунтів та можливості для землеробства, змушуючи жителів адаптуватися до нових умов. На його думку, історія Рапануї — це не приклад самознищення, а приклад стійкості людського суспільства перед кліматичними викликами.
Нині команда планує продовжити дослідження, використовуючи довші записи ізотопів із Рано Арой, які охоплюють приблизно 50 тисяч років кліматичної історії регіону. Ці дані допоможуть краще зрозуміти, як атмосферна циркуляція над південно-східною частиною Тихого океану реагувала на зміни клімату протягом тисячоліть.
Раніше археологи в Перу виявили нові докази того, як найдавніша цивілізація Америки Карал пережила тривалу посуху понад 4200 років тому, не вдаючись до конфліктів. На стінах нових міст, до яких переселилися Карали, вони залишили символічні фризи, що зображують жертв голоду та ритуальні символи приходу води, які слугували попередженням для майбутніх поколінь про серйозність кліматичних змін.