Компанія Blue Origin, заснована Джеффом Безосом, подала до Федеральної комісії зі зв’язку США (Federal Communications Commission, FCC) заявку на створення великої супутникової мережі. Мова йде про до 51 600 апаратів, які утворюватимуть орбітальний центр для обробки даних. Проєкт отримав назву Sunrise, повідомляє Tom’s Hardware.
Згідно з заявою до FCC, супутникове сузір’я складатиметься з 51 600 апаратів, які функціонуватимуть на сонячно-синхронних орбітах на висоті від 500 до 1800 кілометрів. Нахил орбіт становитиме від 97 до 104 градусів, а кожна площина міститиме приблизно від 300 до 1000 супутників.
У компанії зазначають, що супутники матимуть щонайменше три варіанти антен для забезпечення покриття. Основна передача даних здійснюватиметься через оптичні міжсупутникові з’єднання, що дозволить зменшити залежність від радіочастотного спектра. Наземний трафік проходитиме через систему TeraWave та інші канали зворотного зв’язку.
“(Проєкт Sunrise) зробить комп’ютери на основі штучного інтелекту більш доступними”, — йдеться у документі. У заяві також зазначено, що компанія прагне, щоб “суспільні переваги штучного інтелекту” не обмежувалися лише наземними центрами обробки даних.
Blue Origin також стверджує, що система “ефективно використовуватиме спектр і працюватиме на принципах відсутності перешкод”. Для зв’язку планується використання діапазонів 18,8–19,3 ГГц (космос–Земля) та 28,6–29,1 ГГц (Земля–космос).
Водночас у компанії визнають складність і витрати на реалізацію такого проєкту. Це передбачає необхідність виробництва великої кількості спеціалізованого обладнання, його запуску та подальшого обслуговування на орбіті.
Окремо в заявці акцентується увага на питанні безпеки. У Blue Origin підкреслили, що “безпека є пріоритетною” для проєкту, на фоні зростання кількості інцидентів і зближення супутників через високу щільність орбітального простору.
Паралельно Blue Origin спільно з NASA працює над місією NEO Hunter, мета якої — виявлення та відхилення небезпечних астероїдів за допомогою модульної платформи Blue Ring. Проєкт передбачає двоетапний захист: використання іонного випромінювача для м’якої зміни траєкторії малих об’єктів або застосування методу “кінетичного руйнування” через пряме зіткнення з великими тілами на швидкості понад 36 000 км/год.