Штучний інтелект все більше залежить від інфраструктури, контрольованої кількома великими державами. Компанії, такі як SpaceX та Google, обʼєднуються для розробки орбітального ШІ. На цьому фоні футуристи Томас Фрей і Тереза Гробекер вважають, що космос може стати першим по-справжньому нейтральним середовищем для розвитку ШІ в країнах, що розвиваються.
Йдеться, насамперед, про орбітальні edge-обчислення — обробку даних безпосередньо на супутниках. На думку авторів, така модель може частково змінити існуючу систему, в якій менші держави залишаються лише постачальниками даних для навчання моделей та споживачами чужих технологій.
Сьогодні глобальна інфраструктура ШІ зосереджена навколо кількох центрів сили — США, Китаю та ЄС. Центри обробки даних, комунікаційні кабелі, виробництво чипів і хмарні сервіси перебувають під контролем певних держав або корпорацій.
“Для понад 130 країн економіка ШІ, що розвивається, є скоріше не можливістю, а новою версією дуже старої угоди: потужні країни володіють інфраструктурою, менші споживають продукцію та постачають сировину, а умови цього обміну визначаються тими, хто контролює обладнання,” — зазначили Фрей і Гробекер.
Автори підкреслюють, що космічний простір формально не належить жодній державі. Відповідно до Договору про космос 1967 року, доступ до нього має залишатися відкритим для всіх країн. Саме тому орбітальна інфраструктура розглядається як потенційно “нейтральний ґрунт” для роботи з даними та ШІ.
Фрей і Гробекер говорять про супутники, здатні обробляти інформацію безпосередньо на орбіті. Замість передачі великих обсягів сирих даних на наземні сервери, супутник самостійно виконує аналіз — наприклад, класифікує зображення, виявляє аномалії чи обробляє сигнали датчиків. На Землю передається вже готовий результат.
Водночас автори наголошують, що нинішні орбітальні системи мають суттєві технічні обмеження. Супутники не здатні тренувати великі мовні моделі чи обробляти петабайти інформації. Їхня роль полягає в edge-обчисленнях, тобто запуску вже готових моделей для конкретних завдань.
На думку авторів, основна перевага орбітального ШІ полягає в можливості локально обробляти дані без їх передачі через інфраструктуру іноземних держав. Це особливо важливо для аграрного сектору, екологічного моніторингу та реагування на стихійні лиха.
Серед можливих сценаріїв використання Фрей і Гробекер називають моніторинг врожаю, контроль вологості ґрунтів, виявлення незаконної вирубки лісів у режимі реального часу та відстеження видобутку корисних копалин. Усі ці дані можуть аналізуватися безпосередньо на супутнику, а готова аналітика — передаватися місцевим користувачам.
Водночас вони визнають, що нейтральність космосу залишається радше теоретичною концепцією. Більшість супутникових систем належать компаніям з конкретних юрисдикцій, а запуск і регулювання космічної інфраструктури контролюють окремі уряди. Зокрема, система Starlink є американською інфраструктурою, а OneWeb має британсько-індійську модель власності.
Фрей і Гробекер підкреслюють, що справжня нейтральність вимагатиме багатостороннього управління орбітальною інфраструктурою. Серед можливих моделей вони згадують кооперативні системи за участі регіональних обʼєднань, таких як African Union або Association of Southeast Asian Nations.
Також, на їхню думку, критично важливими залишаються відкриті моделі ШІ та наявність наземної інфраструктури в самих країнах, що розвиваються. Без цього держави все ще залежатимуть від технологій, розроблених у великих центрах сили.
У статті “Чи створює людство позаземний розум? Що стоїть за угодою SpaceX і Claude” Олексій Костенко аналізує ризики перенесення ШІ-обчислень на орбіту Землі. За словами автора, поява такої посттериторіальної системи ставить під загрозу класичне право, оскільки критична інфраструктура машинних систем може опинитися поза межами юрисдикції будь-якої держави.