Чи є життя на Марсі – вчені розповіли, що може знищити сліди життя на Червоній планеті
Середовище, яке вивчають марсоходи, ймовірно, може “втратити” сліди життя.
Вчені заявили про те, що одні з найімовірніших місць для пошуку слідів життя на Марсі можуть виявитися найменш ймовірними для збереження цих слідів. Щоб дійти такого висновку, вчені імітували вплив космічних променів на ліпіди – одні з найважливіших «будівельних блоків» життя, повідомляє Space.com.
Дослідники з’ясували, що відкритий матеріал швидко руйнується під впливом випромінювання із космосу. Це відбувається ще швидше, коли до осаду потрапляла сіль. Саме це відбувається в багатьох місцях, які вважаються найбільш ймовірними для життя в минулому Марса.
“Ми шукаємо багаті сіллю середовища, але вони можуть бути одними з найруйнівніших під впливом радіації”, – заявила астробіолог з Джорджтаунського університету Анаїс Руссель.
І ця робота вчених дає підстави для занепокоєння. Особливо їхні висновки справедливі для місць на Марсі, які, як вважається, залишилися придатними для життя після того, як планета стала холоднішою і сухішою близько чотирьох мільярдів років тому.
Зокрема, дослідники зосередилися на гопанах та стеранах, викопних формах хімічних речовин, які називаються гопанолами та стеролами. Гопаноли є важливими частинами клітинних мембран бактерій, тоді як стероли є частиною клітинних мембран еукаріотів (організмів, у клітин яких є ядра). На Землі ці ліпіди є одними з найстійкіших хімічних слідів життя; за правильних умов вони можуть виживати в камінні чи ґрунті протягом мільярдів років. Крім того, єдиним відомим джерелом цих хімічних речовин є живі клітини, тому якщо вони будуть виявлені, це, швидше за все, буде явним доказом існування життя з хімією, схожою на життя на Землі.
Але на нашій планеті каміння та ґрунт не піддаються постійному впливу випромінювання завдяки захисному щиту атмосфери. Але на Марсі все інакше. Він втратив свої щити чотири мільярди років тому.
Коли вчені піддали ліпіди впливу гамма-променів, імітуючи космічне випромінювання на Червоній планеті, близько половини їх розпалося на невпізнані скупчення дрібніших молекул. Це мало статися протягом приблизно трьох мільйонів років впливу випромінювання на Марсі.
Для порівняння, деякі зі скельних виступів у кратері Гейла, де знаходиться марсохід Curiosity, зазнавали впливу космічних променів на поверхні Марса протягом приблизно 80 мільйонів років.
“Три мільйони років – це дійсно дуже короткий проміжок часу, щоб позбутися таких хороших діагностичних біосигнатур”, – говорить Руссель.
Зразки ліпідів, які вивчила команда, розпадалися приблизно вдвічі швидше, ніж амінокислоти, які використовувалися в попередніх дослідженнях. Руссель припускає, що це може бути пов’язано з тим, що ліпіди — набагато більші молекули, і їхні форми сильно відрізняються від амінокислот, що означає, що вони мають більше площі поверхні, доступної для впливу вхідного випромінювання.
Більшість місць, які розглядаються вченими як потенційно придатні для пошуку життя на Марсі, надзвичайно багаті на солі. У міру того, як атмосфера Марса ставала тоншою, а його поверхня холоднішою, прісна вода або замерзала на холоді, або википала під низьким тиском повітря. Солоні струмки і озера були одними з останніх водойм, що залишилися, оскільки для замерзання солоної води потрібна нижча температура; сіль також трохи ускладнює кипіння води, тому, коли тиск повітря впав, вміст солі мав не дати воді зникнути в хмарі пари.
Але коли справа стосується збереження слідів життя, сіль завдає більше шкоди, ніж приносить користі. Разом з тим, що саме у структурі солі ще більше руйнує органіку, поки що неясно.
Раніше вчені заявили про те, що давно втрачений супутник може пояснити, чому Марс відрізняється від інших кам’янистих планет Сонячної системи.