Новина про те, що Меланія Трамп, яка скептично ставилася до заяв чоловіка про нібито прагнення Владіміра Путіна до миру, допомогла переконати Дональда, що настав час зайняти жорсткішу позицію щодо російського лідера, могла змусити декого замислитися. Цього тижня Трамп сам підкреслював її вплив, коли оголосив, що настільки розчарований постійною агресією Путіна, що вирішив змінити свою позицію й погодився на постачання Україні додаткової зброї.
Але, як це часто буває з Трампом, посилання на цинізм Меланії щодо легковажних запевнень Путіна було лише частиною театралізованого шоу ухвалення рішень у Білому домі — дійства, яке для цього президента майже таке ж важливе, як і самі рішення.
Для Трампа демонстративні, яскраві жести — ключовий елемент дипломатичного стилю: від згадки про роль Меланії й до раптово теплих слів на адресу Володимира Зеленського, а також показне “захоплення” НАТО — усе це радше спосіб досягти власних політичних цілей, а не щире прагнення допомогти Україні чи Альянсу, вважає журналіст Джеррі Бейкер.
На думку журналіста, існує щонайменше три причини вважати, що за цим нібито розворотом Трампа стоїть набагато менше, ніж здається на перший погляд. Перша — це його власна непостійність. Лише дуже смілива людина робитиме ставки, спираючись на якусь конкретну заяву Трампа — і то лише в короткій перспективі.
Одне необережне слово від Зеленського може знову змінити його позицію. На рішення Трампа впливають і внутрішньополітичні обставини: його симпатії до Путіна ніколи не мали широкої підтримки серед американців, тож відмова від них — виграшний хід. Але Україна не є пріоритетом у політиці США, і не можна припускати, що поточна позиція президента збережеться.
По-друге, оголошена Трампом військова допомога надходитиме через європейських союзників, що дає йому змогу уникнути звинувачень у порушенні власної обіцянки не продовжувати політику попередника щодо постачання зброї. Крім того, її обсяг настільки незначний, що не може вважатися суттєвим посиленням західної підтримки України.
“Кілька ракет Patriot, наданих негайно, та зобов’язання щодо дуже тривалого постачання через європейських союзників не змінять військовий баланс у часових рамках, які могли б задовольнити нагальні потреби України”, — додає Бейкер.
По-третє, це рішення слід розглядати в контексті головної мети Трампа — якнайшвидше припинити бойові дії. Мова йде про те, щоб зробити те, що, на думку Трампа, за порадою військових і дипломатичних радників, необхідно для того, щоб Путін нарешті погодився на вимоги США про припинення вогню.
У перші чотири місяці свого другого терміну Трамп намагався досягти цієї мети, різко змінивши риторику — відійшовши від підтримки Києва та наблизившись до Москви. Він щиро вважав, що його дружні стосунки з Путіним — майже безпрецедентні для американської політики — знімуть у російського лідера підозри щодо намірів США. За словами співрозмовників, Трамп навіть висловлював розуміння російських тверджень про те, що Україну використали як інструмент НАТО для подальшого вторгнення вздовж кордонів Росії.
За словами радників, наближених до Трампа, його зміна курсу цього тижня була прямим наслідком відмови Путіна прийняти щедру пропозицію США. Повні деталі невідомі, але вона, ймовірно, відповідала попередній позиції Трампа, згідно з якою Москва могла б зберегти майже всю захоплену територію, а також отримати гарантію, що Україна не вступить до НАТО.
У такій інтерпретації Трамп виглядає не як лідер великої держави, що чітко обрав сторону у війні, а як перемовник, який зацікавлений лише в швидкому врегулюванні та припиненні бойових дій на будь-яких умовах — і який задля цього маневрує між сторонами, спонукаючи кожну до поступок.
Парадокс такої дипломатії полягає в тому, що сам факт усвідомлення Путіним цієї стратегії Трампа суттєво знижує шанси на її успіх. Насправді головний ризик для Трампа полягає в тому, що його черговий розворот лише підкреслює: США не вважають Україну сферою ключового національного інтересу.
Попри покращення риторики щодо європейських союзників останнім часом, команда Трампа досі розглядає війну в Україні як переважно європейську проблему. І вона продовжує — небезпідставно — вважати, що Європа не здатна, ані економічно, ані морально, забезпечити ті ресурси й жертви, які б змусили Росію відмовитися від захоплених територій і погодитися на тривалий мир.
“Скептицизм головних радників Трампа щодо підтримки України ґрунтувався на переконанні, що альянс, який прагне завершення війни, але не готовий забезпечити необхідні ресурси, приречений на асиметричну боротьбу, в якій неможливо перемогти. Його нібито зміна позиції цього тижня не змінює цієї реальності”, — підсумував Бейкер.
Раніше Едвард Лукас, письменник і консультант, що спеціалізується на питаннях європейської та трансатлантичної безпеки висловив схожу думку. Він вважає, що нова політика Трампа щодо України не змінить результату війни. Погроза Трампа про введення мит проти Росії може бути щирою, але Україна потребує більш рішучих дій.