Президент США Дональд Трамп, принаймні наразі, відступив від краю прірви. Цього тижня він двічі продовжував дедлайн для Тегерана відкрити Ормузьку протоку або зіткнутися з “знищенням” своєї енергетичної інфраструктури. Реальний стан переговорів залишається незрозумілим; президент США міг утриматися від ескалації, яка підштовхнула б ціни на енергоносії до нових максимумів, хоча тисячі додаткових американських військових прямують до Перської затоки.
Але мало хто сумнівається, що рішення про подальші дії залежатиме виключно від Трампа. Рідко коли доля світової економіки так сильно залежала від імпульсів однієї людини, зазначає редакційна колегія газети Financial Times.
Для союзників США це стало черговим болючим пробудженням. Задовго до початку конфлікту з Іраном вони вже усвідомили, що за цього президента більше не можуть покладатися на американську безпекову “парасольку”. Ще під час свого першого терміну Трамп ставив під сумнів зобов’язання США перед НАТО, водночас — не без підстав — вимагаючи від європейських членів більше витрачати на оборону.
Партнери США також відчули, як жорсткіша політика “Америка понад усе” може зашкодити їм під час другого терміну Трампа, коли його тарифи минулого року майже не відрізнялися для союзників та суперників.
Війна з Іраном закріпила розуміння, що союзники США вже не можуть бути впевнені в їхньому захисті — партнерство з Вашингтоном може навіть становити для них небезпеку. Лідер США може діяти всупереч їхнім інтересам і потім вимагати підтримки, причому його рішення часто залежать від настрою, а можливості стримувати такі дії зменшуються.
Європейські союзники опинилися у складній ситуації: вони не хочуть втягуватися у війну, якої не прагнули, і вже відмовилися від тиску допомогти відкрити Ормузьку протоку, попри погрози Трампа “дуже поганим майбутнім” для НАТО.
“Але чим довше вона залишається заблокованою, тим сильніше страждатимуть їхні економіки, тому їм доводиться обирати між участю у непопулярному конфлікті з ризиком втрат або економічними проблемами через зростання цін на енергію та їжу, і навіть після завершення війни їм, ймовірно, доведеться долучитися до контролю ситуації”, — додає редакційна колегія.
Ситуація особливо складна для союзників США в Перській затоці. Їхня багаторічна залежність від американського захисту — насамперед від загрози з боку Ірану — тепер обернулася для них хвилею атак дронів і балістичних ракет.
Хоча вони по-різному бачать шлях завершення конфлікту (одні виступають за подальше ослаблення Ірану, інші — за припинення бойових дій), усі розуміють, що нині перебувають у гіршому становищі, ніж до війни. Жорсткіший режим у Тегерані продемонстрував готовність мститися та втягувати їх у конфлікт, а залежність від США перетворилася на вразливість.
США і раніше втягувалися у сумнівні військові кампанії — зокрема під час війни в Іраку 2003 року за президента Джорджа Буша. Тоді деякі європейські союзники, як-от Франція і Німеччина (але не Велика Британія), відмовилися брати участь, а критика на адресу “старої Європи” з боку частини американських політиків фактично передувала нинішньому зневажливому ставленню команди Трампа до європейців.
Водночас навіть тоді США залишалися загалом надійним лідером союзу країн зі спільними цінностями і розглядали їхні інтереси як близькі до власних.
“Сьогодні союзники не знають, чи є нинішній підхід США, де інтереси розглядаються як конкурентні, тимчасовим чи довготривалим. Але вони вже усвідомлюють, що подібна політика може повторитися знову, тому змушені зміцнювати власну стійкість, розвивати співпрацю між собою та шукати способи стримувати найбільш ризиковані рішення Трампа”, — підсумувала редакційна колегія.
Нагадаємо, найбільший страх європейських лідерів полягає в тому, що війна президента США Дональда Трампа проти Ірану призведе до того, що він покине Україну.
Як стверджують чотири дипломати ЄС, обізнані з їхніми переговорами, уряди панічно бояться, що президент США може помститися європейським союзникам Америки за відхилення його прохань про допомогу на Близькому Сході, головним чином, припинивши допомогу США Києву.