Ультиматум Фіцо та Орбана – чому Угорщина і Словаччина погрожують відключити світло Україні
Володимир Кім
Здавалося б, слова та дії урядів Угорщини й Словаччини стосовно України вже давно перестали дивувати. Але ні: останніми днями офіційні представники Будапешта й Братислави перевершили себе. Угорський і словацький прем’єр-міністри Віктор Орбан і Роберт Фіцо не просто показали себе «прагматичними» політиками, які ведуть діалог і співпрацюють із Путіним, а фактично постали як його союзники.
На тлі російських ударів по українській енергетиці цей тандем двох автократів припинив постачати нашій країні дизельне пальне й пригрозив припинити аварійне постачання електроенергії. З морального погляду, ці рішення важко зрозуміти, зважаючи на те, що всю зиму росіяни б’ють по українській енергосистемі й у багатьох будинках Києва, Харкова, Херсона та інших українських міст температура не підіймається вище 10–14 градусів, а світло буває лише по 6–12 годин на добу. Як важко зрозуміти й рішення Угорщини заблокувати виділення Євросоюзом кредиту Україні в розмірі 90 млрд євро.
Україна під ударами Росії — і перед погрозами сусідів
Нова хвиля антиукраїнської істерії почалася після того, як 27 січня росіяни вдарили дронами по основній нафтоперегінній станції на українській ділянці нафтопроводу «Дружба» в Бродах і російська нафта перестала надходити до Угорщини та Словаччини. За два-три тижні в Будапешті й Братиславі звинуватили Київ у політичному рішенні зупинити транзит: мовляв, трубопровід технічно справний. Водночас ні Орбан, ні Фіцо не кажуть про відповідальність Росії.
«Нафтопровід «Дружба» працює. Немає жодних технічних перешкод для того, щоб українці відновили транспортування нафти. Немає сенсу обговорювати це, це питання факту», — впевнений глава угорського уряду Віктор Орбан. «Якщо хтось сподівається, що шантажем із нафтою, як це було з газом, доб’ється сильнішої позиції для вступу до Європейського Союзу, то він дуже помиляється», — своєю чергою заявив прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо.
Після цих звинувачень були й практичні кроки: угорці та словаки припинили постачати нашій країні дизельне пальне. Обидві країни — хоч і важливі, але не єдині постачальники нафтопродуктів: 2025 року з Угорщини та Словаччини поставили 629,5 тис. тонн дизеля, а це близько 9% від усього українського імпорту дизеля. Їх без проблем замінять інші постачальники. Проте для країни, яка воює, чиї порти та залізниці перебувають під постійними російськими обстрілами, й це постачання з Угорщини та Словаччини було б не зайвим для армії та мирних жителів.
Але в Будапешті й Братиславі не обмежилися дизелем.
Намагаючись змусити Київ швидше відновити прокачування російської нафти трубопроводом «Дружба», виведеним із ладу російським ударом по головній нафтоперегінній станції «Броди», вони пригрозили припинити подачу Україні електроенергії та газу. За інформацією «РБК-Україна», Угорщина забезпечує близько 45% імпортної електроенергії в Україні, Словаччина — близько 18%. З огляду на масштабність російських ударів по ТЕС і трансформаторах, додаткова електроенергія Україні потрібна, хоча відсутність постачання не матиме критичних наслідків.
Але «гордий і суверенний словак» Фіцо пояснив погрозу припинити постачання електроенергії тим, що «Дружбу» будували для потреб Словаччини, а республіка одержувала нафту за вигідними цінами. А у вихідні він уже оголосив ультиматум: або Зеленський у понеділок відновлює постачання нафти до Словаччини, або словацька держкомпанія SEPS припиняє постачати електроенергію до України. Рішення більш ніж символічне: у вівторок мине рівно чотири роки з моменту широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.
Україна запропонувала ЄС альтернативу нафтопроводу «Дружба» – ЗМІ
«Заяви Фіцо й Орбана про припинення експорту електроенергії та газу до України суперечать не тільки елементарному гуманізму, а й законодавству ЄС. Окрім того, йдеться про експорт, який переважно здійснюють приватні компанії й енергетичні транзитні мережі обох країн, що одержують від цього значні доходи. Отже, словацький і угорський лідери готові діяти всупереч економічним інтересам своїх держав», — зазначив ексміністр економіки Словаччини Карел Гірман.
На цьому тлі слова глави МЗС Угорщини Петера Сійярто про те, що «війна в Україні — це не наша війна… Ми вважаємо великою неправдою твердження українських і європейських лідерів, що Україна захищає Європу», — чистий цинізм. Цікаво, як би заговорив Сійярто, якби Україна раптом не вистояла й Росія знову стала сусідом Угорщини? Наскільки пам’ятаю, Орбана ця перспектива не надто приваблювала: два-три роки тому він кілька разів повторював, що «Угорщина не хотіла б мати спільний кордон із Росією, бо зберегла погані спогади про часи, коли Росія була нашим сусідом».
Але поки Україна чинить спротив, Сійярто може дозволити собі цинічні заяви про «чужу війну», а його уряд разом зі Словаччиною — скористатися пропозицією Москви брати російську нафту в Новоросійську й шукати обхідні шляхи для збереження її постачання через хорватський порт Омишаль і нафтопровід «Адрія». Як наслідок, Будапешт і Братислава вимагають зробити виняток для них і дозволити транзит російської нафти танкерами.
Віддамо належне принциповій позиції Загреба, де відмовилися від такого варіанта використання їхньої нафтотранспортної системи для прокачування російської нафти, хоча й готові транспортувати «Адрією» чорне золото від інших постачальників. Міністр економіки Хорватії Анте Шушняр наголосив, що закупівля російської нафти фінансує війну проти України, а його країна «готова допомогти вирішити гостру проблему з порушенням постачання в межах законодавства ЄС і правил OFAC».
25 лютого Єврокомісія проведе екстрене засідання Координаційної групи з нафти у межах Механізму раннього попередження, передбаченого Угодою про асоціацію Україна—ЄС. Напередодні в ЄК заявили, що хотіли б відновити роботу нафтопроводу «Дружба», однак з огляду на ризик повторних атак із боку Росії рішення має залишатися за Києвом. Як зазначила прессекретарка Єврокомісії Анна-Кайса Ітконен, саме Україна має право визначити, наскільки безпечним буде такий крок.
Раніше Єврокомісія визнала, що Угорщина та Словаччина мають у своєму розпорядженні достатні запаси нафти, але висловила стурбованість енергетичною ситуацією в самій Україні, де сувора зима та постійні атаки Росії вже призвели до масштабних відключень електрики й тепла. Тим часом угорці (та й словаки) не бажають так просто сповзати з російської енергетичної голки: Орбан вирішив заблокувати ухвалення 20-го пакета санкцій і виділення Євросоюзом кредиту Україні в розмірі 90 млрд євро, мотивуючи це тим, що вона перешкоджає транзиту російської нафти «Дружбою».
Щоби зняти напругу й вирішити кризу, Україна звернулася до Єврокомісії з ініціативою використати нафтопровід «Одеса—Броди» замість пошкодженої «Дружби», забезпечивши постачання нафти до Угорщини та Словаччини своєю інфраструктурою. Ця пропозиція Києва — спроба, з одного боку, подолати кризу, а з іншого — відіграти провалену комунікацію, коли після удару Росії по нафтопроводу «Дружба» українська сторона довго мовчала про пошкодження, а Механізм раннього попередження, передбачений Доповненням XXVI до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, не було запущено автоматично.
На думку президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара, яку він висловив у коментарі reNews, дивним виглядає те, що українська нафтотранспортна компанія «Укртранснафта» пропонує транспортувати російську нафту, яку угорці можуть танкерами брати з Новоросійська. «Дивним тому, що це виглядає алогічним на тлі вимог Києва до Брюсселя ввести жорсткіші санкції щодо російської нафти. У Києві, як зазвичай, ліва рука не знає, що творить права. Тут воюємо, тут торгуємо», — зазначає Михайло Гончар.
Як Орбан перетворює Україну на зручного ворога
На відміну від Києва, Будапешт і Братислава координують свої дії. Але попри всю нелюбов Фіцо до України, з огляду на особливості його характеру, схоже, провайдером нової атаки на Україну є Орбан.
Трубопровід JANAF замість “Дружби”: Угорщина та Словаччина просять Хорватію дозволити транзит російської нафти
Агресивна антиукраїнська позиція Будапешта пояснюється зовсім не страхом залишитися без нафти. Ситуація аж ніяк не катастрофічна, й обидві країни компенсують нестачу нафти зі стратегічних запасів. Окрім того, зауважує Михайло Гончар, Угорщина має всі можливості закуповувати її на середземноморському ринку: там можна знайти сорти, близькі до російської суміші, або навіть сформувати власну комбінацію. «Тільки тут працюють ринкові ціни, а не спеціальні ціни під Орбана, як у випадку з російською нафтою, що транспортується «Дружбою», — звертає увагу експерт.
До того ж компанія MOL має свої частки в нафтовидобутку в Азербайджані й Іракському Курдистані, а також в основному експортному трубопроводі Баку–Тбілісі–Джейхан. Це означає, що Угорщина має й нафту, і маршрут її доставки, а твердження Орбана, буцімто російська Urals — це єдина можлива нафта для переробки на НПЗ, а «Дружба» — єдиний можливий варіант її доставки, неправдиве.
Проте Орбана (втім, як і Фіцо, судячи з його заяв про дешеву російську нафту) не цікавить енергетична безпека країни й реальна можливість позбутися нафтової залежності від Росії. Загалом, те, що зробили центральноєвропейські країни — Австрія, Чехія, Польща — після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Уряд Орбана, спокушений значними знижками й керований внутрішньополітичними розрахунками, вперто тримається за російську нафту.
І те, що Угорщина (як і Словаччина) ввела надзвичайний стан на ринку нафтопродуктів, якраз і є наслідком того, що уряди цих країн свідомо ігнорують наявні в них технічні й ринкові можливості купувати будь-яку нафту із середземноморського ринку, використовуючи маршрут нафтопроводу «Адрія» через Хорватію.
З огляду на те, що в Угорщині 12 квітня відбудуться парламентські вибори, Орбану зовсім не хочеться, щоб напередодні голосування угорські виборці одержали квитанції зі збільшеними рахунками за комунальні послуги. Адже вперше за багато років Орбан і його партія «Фідес» можуть ці вибори програти: опозиційна партія «Тиса» випереджає свого конкурента на 8–10%. Для Орбана та його оточення програш означає не тільки втрату влади й доступ до державного фінансування, а й загрозу кримінального переслідування.
Його спроба дискредитувати головного опонента — лідера партії «Тиса» Петера Мадяра — була відверто скандальною. Нещодавно Мадяр заявив, що команда Орбана збирається шантажувати його публікацією інтимних відео з партнеркою, знятих прихованою камерою. Мадяр зазначив, що побачив сигнали підготовки команди Орбана до шантажу й погроз проти нього в річницю його знакового інтерв’ю, й назвав те, що відбувається, кампанією в російському стилі.
Але дискредитація опонента — це лише один елемент виборчої кампанії Орбана. Не менш важливу роль у ній приділяють антиукраїнській риториці нарівні з критикою ЄС: Орбан подає себе як «захисника простих угорців», розігруючи тему загрози з боку України й не гребуючи жодними засобами.
За два місяці до голосування в країні почастішали провокації: до шкіл і державних установ почали надходити листи про мінування, нібито написані українською мовою. Експерти впевнені, що це — «операція під фальшивим прапором». Жодних бомб не знайшли, однак проурядові ЗМІ вже звинувачують Київ у втручанні у виборчий процес, стверджуючи, що мета України — залякати угорських виборців.
Ці інсценування доповнюються агітаційними роликами, де Україну виставляють мало не головним ворогом. Там стверджують, що Київ нібито хоче нав’язати Угорщині проукраїнський уряд, фінансує опозиційну партію «Тиса» й навмисне блокує постачання нафти трубопроводом «Дружба». Водночас у Будапешті заявляють, що Угорщина наразі не зупинятиме постачання електроенергії в Україну, щоб не створювати проблем для угорців у Закарпатті.
Орбан: Україна та Угорщина повернуться до нормальних відносин тільки після війни
Отак у межах доленосної передвиборчої кампанії Орбан пов’язує тему безпеки й енергетики з Україною.
Водночас він цинічно стверджує, що нормалізація українсько-угорських відносин можлива лише після закінчення війни. За його словами, поки бойові дії тривають, напруга зберігається, а мир — це «ключ до всього». Тільки тоді, запевняє Орбан, можна буде повернутися до нормальних дипломатичних і економічних зв’язків. Але якщо він переможе на виборах, то навряд чи зрадить себе й відмовиться від антиукраїнської риторики: це занадто зручний інструмент для мобілізації його прихильників.
…
Орбан і Фіцо перетворили припинення постачання російської нафти «Дружбою» на інструмент внутрішньої мобілізації й тиску на Україну. Але кожен такий крок посилює їхню залежність від Москви й послаблює позиції їхніх країн усередині Європейського Союзу. Ставка на російські знижки — це ставка на стратегічну залежність. Така політика робить Угорщину й Словаччину не сильнішими, а вразливішими — перед Кремлем і всередині самого ЄС. І це — результат вибору Віктора Орбана та Роберта Фіцо.