Вісім мільйонів венесуельців, які були вимушені покинути Батьківщину через правління режиму Ніколаса Мадуро, значною мірою солідарні зі своїми співвітчизниками, які залишилися вдома. Винятком є питання військової інтервенції США: емігранти вважають, що це — єдиний шанс повернути демократію у свою країну, пишуть в The Wall Street Journal.
Так, згідно з опитуванням AtlasIntel, близько 64% венесуельців, які проживають за кордоном, підтримують військове втручання США для повалення Мадуро. В самій країні таких — 34%. Водночас близько 55% венесуельських емігрантів вважають військове втручання США найбільш життєздатним шляхом відновлення демократії, порівняно з 25% тих, хто живе у Венесуелі.
Як пишуть у WSJ, венесуельці, які лишились в країні, також хочуть, щоб Мадуро пішов, але вони більше сфокусовані на власному виживанні. За словами Карлоса Ромеро, професора політології, люди у Венесуелі мали “своєрідну затримку реакції на ситуацію та дії уряду Трампа”. Там, за його словами, “зосереджені на повсякденних справах”.
Венесуельці, нагадали у WSJ, бояться висловлювати інакомислення, і вони хвилюються щодо неприємних наслідків військових ударів США, оскільки їм доведеться мати справу з наслідками. Вони також згадують попередні невдалі спроби повалити режим Мадуро, включно з так званою кампанією максимального тиску Трампа 2019 року.
Багато хто каже, що зміна режиму переконає їх повернутися додому після років, проведених у чужих країнах, переважно в Південній Америці. Там вони працюють на низькооплачуваних роботах та дедалі частіше стикаються з гнівом місцевого населення. За переміщенням військових США до Карибського басейну, ударах по човнах, ймовірно пов’язаних з режимом та блокадою експорту нафти венесуельці-емігранти спостерігали з нетерпінням.
“Це моя найбільша надія. Режим не піде, якщо з ним поводитись добре”, — вважає Ямілет Чавес, яка у 2018 році втекла з багатого на нафту штату Венесуела Сулія. Там вона володіла зоомагазином, а у столиці Перу Ліма вона водить Uber.
“Діаспора більш охоче ризикує та сподівається на краще, ніж ті, хто живе у Венесуелі та ризикує більшим”, — каже Майкл Шифтер, науковець з питань Латинської Америки в політичній групі Міжамериканського діалогу.
Тим часом сам Мадуро каже, що він нікуди не йде і вважає військові погрози Трампа блефом. Він вважає, що єдиний спосіб для США усунути його — це ввести війська. Але такий сценарій, на думку аналітиків, малоймовірний.
“Мені хотілося б думати, що цього разу все буде інакше… але я сумніваюся в цьому. Уряд Венесуели завжди виходить переможцем, що дуже засмучує”, — каже Мілена Карреньо, 44-річна жителька Ліми, яка мріє возз’єднатися зі своєю мамою у Венесуелі. Її вона не бачила з тих пір, як покинула країну майже дев’ять років тому, а брати та сестри зараз живуть в Іспанії, Бразилії та Чилі.
Венесуела дедалі більше перетворюється на політичний іспит для нової американської адміністрації. Чи справді Венесуела — це “легка прогулянка”, або ж потенційна пастка для Вашингтона? За гучною риторикою Білого дому ховаються складні реалії: армія Мадуро, воєнізовані угруповання, відсутність переконливої альтернативи й дедалі активніший Китай. Яку ціну США готові заплатити за демонстрацію гегемонії на власному “задньому дворі”? Про це — в статті Віталія Білана “Венесуела як тест для Трампа: чи готові США перейти Рубікон у Латинській Америці”.