Візит Путіна до Китаю – Сі Цзіньпін знову призупинив реалізацію проєкту “Сила Сибіру-2”.
Сергій Корсунський
19–20 травня президент Росії Владімір Путін здійснив візит до Пекіна в рамках чергової офіційної поїздки. Напередодні журналісти намагалися підрахувати кількість зустрічей між лідером Кремля та керівниками КНР, які змінювалися протягом 25 років, поки Путін перебуває при владі в Росії. У 2001 році договір про співпрацю, дружбу та добросусідство між РФ і КНР був підписаний Путіним, який щойно прийшов до влади, разом із Цзян Цземінем. 25-ту річницю цього договору російський президент відзначив уже з Сі Цзіньпіном. За цей час відбулося понад 40 зустрічей Путіна з керівниками КНР, а самих візитів до Пекіна — 25, що є найбільшим показником серед усіх світових лідерів.
У своїй промові перед початком переговорів Путін навів китайське прислівʼя, яке зазвичай стосується стосунків закоханих: «ми не бачилися один день, а таке враження, що минуло три осені». У відповідь Сі Цзіньпін охарактеризував Путіна як «дорогого друга». Це не є несподіванкою. Від початку агресії проти України Китай придбав російських енергоносіїв на 370 млрд дол. Протягом трьох років товарообіг перевищує 200 млрд, а у 2025 році досягне 228 млрд дол. Китай залишається найбільшим торговим партнером Росії вже 16 років. Договір було продовжено, безвізовий режим також діятиме до кінця 2027 року, і домовлено, що цього року вони зустрінуться ще двічі.
Спільна заява Путіна та Сі: що кажуть про Україну
Серед мантр, які повторювали різні китайські джерела напередодні та під час візиту (очевидно, для гіпнотичного впливу на слухачів), звучали твердження про те, що РФ і КНР будують свої відносини на основі поваги до суверенітету, невтручання у внутрішні справи інших країн, Статуту ООН та міжнародного права. Вони не формують союз проти третіх країн і стоять на захисті справедливого миру. Вони, нібито, створили модель відносин, яка позитивно впливає на регіональну стабільність і глобальний порядок, незважаючи на жахливі умови «закону джунглів», які їм нав’язують зовнішні сили. Хоч якими далекими від реальності були ці заяви, вони традиційно займають значну частину ефірного часу під час таких візитів. Схід — він такий.
У заявах для преси, які прозвучали після завершення переговорів, було багато слів, але жодної конкретики щодо практичних домовленостей. Серед підписаних документів (було оголошено, що їх близько 40) абсолютна більшість — це меморандуми про наміри. Очевидно, залишилася на тому ж місці, що й раніше, волога мрія Путіна про будівництво газогону «Сила Сибіру-2», яким він сподівається постачати до 50 мільярдів кубів природного газу до Китаю. Цей проєкт обговорюється вже 20 років. Йдеться про той самий газ, який колись постачали до ЄС, і нині для нього немає іншого шляху, окрім як на Схід. Китай це чудово розуміє, тому спокійно чекає, поки РФ погодиться продавати цей газ практично за внутрішніми цінами. Заява Пєскова про прогрес у переговорах, на яких сторони погодили «технічні параметри й маршрут», а інші деталі ще потрібно узгодити, свідчить про те, що проєкт і досі залишається на стадії «китайської заморозки» — тобто невизначеності.
Серед політичних заяв привертає увагу спільне засудження вигаданого в Пекіні та Москві «відродження японського мілітаризму». Нескінченні звинувачення на цю тему звучать з моменту приходу до влади прем’єр-міністра Японії Санає Такаїчі, яка з рішучістю ініціювала перегляд стратегій безпеки та оборони, що залишалися незмінними протягом 80 років після Другої світової війни. Цікаво, що японські ЗМІ практично повністю проігнорували саміт Путіна та Сі, зосередивши увагу на візиті Такаїчі до Південної Кореї, який відбувався в той же час і справді мав велике значення для всієї Східної Азії. Японія також висловила протест Китаю через напад на двох громадян Японії у ресторані в Шанхаї, де невідомий поранив їх ножем. Такі випадки почастішали останнім часом на фоні антияпонської пропаганди в КНР.
До цікавих моментів зустрічі в Пекіні можна віднести й спільну заяву про підтримку багатополярного світу, якщо забути, що першу таку заяву РФ і КНР передали до ООН… понад 30 років тому. Той факт, що саме під час переговорів Путіна та Сі державні медіа КНР оприлюднили офіційні підсумки візиту Дональда Трампа (вони такі ж, як і неофіційні, про що вже багато писали), спонукало деяких коментаторів висловити припущення про можливість започаткування тристороннього механізму консультацій США—КНР—РФ під час саміту АТЕК у листопаді у Шеньчжені. Водночас буквально перед прибуттям Путіна Трамп спростував повідомлення ЗМІ про те, що Сі нібито сказав йому, що російський лідер Володимир Путін може «пошкодувати» про початок вторгнення в Україну. Посилаючись на невідомі джерела, Financial Times повідомила, що Сі зробив цей коментар під час тривалих переговорів, коли Трамп відвідав Китай минулого тижня. Президент США заявив, що «він ніколи цього не говорив». Майже синхронно прессекретар Міністерства закордонних справ Китаю Ґо Цзякунь зазначив, що це повідомлення, «мабуть, вигадане без жодних фактичних підстав». Тим часом Кіріл Дмітрієв, який входив до економічної частини делегації, повідомив ЗМІ, що Віткофф незабаром знову відвідає Москву, підкреслюючи в такий спосіб «рутинний» характер діалогу зі США. Можливо, Віткоффу буде цікаво дізнатися подробиці про плани спільного освоєння Китаєм і Росією Арктики та Місяця, де вони мають намір будувати атомну електростанцію.
«Мирні» Китай і Росія, які нікому не загрожують і ні проти кого не співпрацюють, домовилися розширити спільні військові навчання, а також повітряне та морське патрулювання, відповідно до спільної заяви про сприяння всебічному партнерству, опублікованої Кремлем. Пекін і Москва продовжать зміцнювати дружбу між військовими двох країн, «поглиблюватимуть взаємну довіру у військовій сфері» та вдосконалюватимуть механізми співпраці. Сторони також підкреслили свій намір розвивати співпрацю у військовому застосуванні штучного інтелекту.
Росія програє в Україні, і Сі Цзіньпін це помітив: CNN пояснило, чому Трампу теж варто зважити на це
Якщо згадати про Північну Корею, то лідери Китаю та Росії виступили проти економічних санкцій, примусового тиску й інших заходів, які загрожують безпеці Корейської Народно-Демократичної Республіки. «Пекін і Москва продовжать тісно співпрацювати для просування політичного вирішення питань на Корейському півострові та мають намір відігравати конструктивну роль у створенні мирних механізмів, спрямованих на забезпечення стійкої довгострокової стабільності в Північно-Східній Азії», незалежно від того, що це означає в їхньому розумінні.
Текст спільної заяви на 46 сторінок спочатку опублікував Кремль. Досвід показує, що китайський варіант зʼявиться значно пізніше, і його текст може відрізнятися, оскільки росіяни — ще ті майстри перекладу. У російському варіанті абзац про Україну звучить так: «Сторони впевнені в необхідності повністю усунути першопричину Української кризи на основі дотримання принципів Статуту ООН у всій їхній повноті, сукупності та взаємозв’язку для гарантування взаємної безпеки та формування основ сталого миру. Керуючись цим, Сторони підтримують усі зусилля, які сприяють встановленню довгострокового та сталого миру, а також виступають за продовження пошуку рішення шляхом діалогу та переговорів. Російська Сторона позитивно оцінює об’єктивну та неупереджену позицію Китайської Сторони з питань ситуації в Україні й вітає прагнення Китаю відігравати конструктивну роль у врегулюванні української кризи політико-дипломатичним шляхом».
Обережні надії на те, що повне усунення першопричин «Української кризи» проявиться у виведенні військ РФ із окупованих територій, звільненні всіх громадян України, яких утримують незаконно, поверненні викрадених дітей, виплаті репарацій і покаранні злочинців, навряд чи є обґрунтованими. Війна — це спосіб існування путінського фашистського режиму. З моменту приходу до влади Путіна Росія або готувалася до війни, або перебувала у стані війни. Війна — єдине, що підтримує цей режим, тому жодні спільні заяви з Китаєм не варто сприймати як такі, що матимуть наслідки. Для КНР у цій ситуації найважливіше зберегти білими й недоторканими шати миротворця, який піклується про інтереси всього людства. Важливо також зберігати дружній до КНР режим у Кремлі. За підсумками двох самітів у Пекіні варто визнати, що наразі бажане Сі Цзіньпіну майже вдалося.