Військовий переворот в Ірані – чому КВІР узяв владу під виглядом спадковості Хаменеї
В’ячеслав Ліхачов
Спільна операція Ізраїлю і США проти Ірану триває вже довше, ніж червнева війна торік, і її закінчення наразі не проглядається. Робити припущення про її можливі результати поки зарано. Якщо не станеться нічого екстраординарного, то найближчими тижнями ми спостерігатимемо ту саму картину, що й останніми днями. Американська й ізраїльська авіація й надалі методично знищуватиме іранські пускові установки, склади боєприпасів і командні пункти, а Ісламська республіка — докладатиме всіх зусиль, щоб завдати максимальної шкоди своїм сусідам і світовій економіці.
Після шоку перших днів протистояння вступило у фазу змагання у витривалості. Основне питання полягає в тому, чий тиск виявиться боліснішим і хто першим почне шукати можливість припинити це божевілля. Білий дім, мабуть, розраховував, що повна беззахисність перед ударами із повітря змусить керівництво Ісламської республіки похитнутися першим. Якщо, звичайно, припускати, що у Вашингтона був чіткий план і ясне розуміння того, яких цілей і як саме він збирається досягти. Однак схоже, що Тегеран демонструє значний запас стійкості.
Немає сенсу переказувати подробиці ударів, яких сторони завдають одна одній (а також, з боку Ірану, всім, кому не пощастило з географією), і підраховувати економічні збитки. Цими повідомленнями переповнені новинні стрічки. Складно, виходячи з цієї динаміки, намагатися прогнозувати, хто виявиться вразливішим у цій бліц-війні на виснаження. Очевидно, що більше страждають арабські союзники Сполучених Штатів, які ризикують найближчими днями вичерпати запаси боєприпасів до засобів ППО. Оскільки поповнити склади або надати альтернативні системи, навіть спираючись на передовий український досвід, швидко неможливо, очевидно, що першочерговим завданням американців буде придушити іранську можливість продовжувати обстріли такої інтенсивності. У кожному разі не факт, що Дональд Трамп відступить лише на прохання арабських союзників. Йому потрібен яскравий заключний акорд, який дасть можливість заявити про беззастережну перемогу.
Можливо, спочатку Вашингтон сподівався на колапс системи керування Іраном і розкол у правлячих елітах. Але цей розрахунок виявився неспроможним. Чітким сигналом у цьому сенсі стало офіційне обрання (або, швидше, у цьому випадку затвердження) новим Верховним керівником Ісламської республіки Моджтаби Хаменеї, сина попереднього рахбара Алі Хаменеї, вбитого в перший день операції.
Правда, офіційно оголосили про це із затримкою, що супроводжувалася різними чутками. Повідомлялося про опір окремих членів Ради експертів — органу, уповноваженого обирати Верховного керівника. Однак затримку можна пояснити й технічними причинами. Теоретично процедура не передбачає жодного варіанта заочного голосування, а фізично зібратися разом 88 експертам було непросто з міркувань безпеки. Будівлю Асамблеї ради у священному для шиїтів місті Кум розбомбили.
Як зазначали багато спостерігачів, кандидатура Моджтаби Хаменеї могла викликати незадоволення в послідовних прихильників принципу вілаят аль-факіх, згідно з яким керівництво суспільством має належати авторитетним богословам-правознавцям. Критики з числа опозиційних коментаторів стверджували, що у Моджтаби немає такого авторитету. Крім того, сам факт передачі влади в спадщину могли зустріти вороже. Засновник Ісламської республіки Рухолла Хомейні різко засуджував монархію. Власне, це й недивно, бо він боровся з владою шаха та конкурував за лідерство в ісламському світі з сунітськими королями й емірами. Рухолла Хомейні писав, що «іслам не визнає монархії», називав цю форму правління «пережитком доісламского неуцтва» і стверджував, що вона «заснована на гнобленні, корупції та зраді». При цьому лідер Ісламської революції називав монархією саме принцип спадкування посади глави держави, хоч би як вона називалася. Відомо, що він прямо виступав проти того, щоб після його смерті країною керував його син Ахмад, який був його правою рукою під час революції та війни з Іраком. Про це нагадують в останній тиждень діячі іранської опозиції із колишнього істеблішменту. Однак самі експерти таких заперечень не озвучували, а якщо й висували їх, то вони не стали надбанням громадськості.
Насправді Рада експертів, яка легітимувала реставрацію монархії в Ірані, що відбулася на наших очах, — виборний орган. Загальні вибори до нього відбуваються одночасно з парламентськими, щоправда, через раз: каденція депутатів триває чотири роки, а експертів — вісім. Електоральний процес може бути дійсно змагальним, але слід врахувати, що до процедури допускають тільки попередньо відібраних кандидатів. Перевіряє їх Рада вартових, яку з моменту створення 45 років тому беззмінно очолює майже столітній аятола Ахмад Джаннаті, відомий своїми войовничими непримиренними поглядами. Його називали духівником президента-фанатика Махмуда Ахмадінежада.
Ізраїль сумнівається, що війна проти Ірану призведе до падіння режиму — Reuters
Чинну Раду експертів, як і Меджліс, обрали 2024 року. Уже тоді було зрозуміло, що саме цьому складу експертів доведеться визначатися з правонаступником уже дуже немолодого тоді (й нездорового, за чутками) Алі Хаменеї. Тому влада ще на етапі попередньої перевірки жорстко відсівала всіх потенційно занадто самостійних кандидатів. У результаті, якщо на попередніх виборах 2016 року суперничали консерватори й помірні реформісти, то склад нинішньої Ради експертів по суті включає ретельно відібраних надійних виконавців, призначенням яких було оформити престолонаступництво належним чином. Збільшення в офіційних медіа частоти публікацій світлин Моджтаби Хаменеї в перших лавах учасників різних заходів і нарад поруч із високопоставленими командирами Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) уже тоді схиляло спостерігачів до припущення, що саме його, всупереч традиції, старий рахбар готує у спадкоємці.
Близькість нового рахбара до КВІР, мабуть, є його сильною стороною. Окремі спостерігачі навіть називали його ставлеником Корпусу. Такий транзит влади, відповідно, оцінюється в цій парадигмі як тихий військовий переворот. КВІР узяв владу у свої руки, й замість клерикально-теократичної влади в країні тепер править мілітаристська хунта. Декоративні елементи ісламської демократії, можливо, надалі взагалі згорнуть. Характерним було те безпрецедентне публічне приниження з боку КВІР, якого минулого тижня зазнав обраний президент Масуд Пезешкіан після вибачення та обіцянки більше не атакувати сусідніх країн.
Та водночас слід враховувати, що керівництво КВІР довгий час формувалося передусім за принципом особистої лояльності. Не треба забувати, що Корпус був створений покійним Алі Хаменеї та саме під його керівництвом став несучою конструкцією Ісламської республіки. Втім, схоже, в нас дедалі менше підстав іменувати Іран республікою.