Війна в Україні – Путін думає, що Захід вже втомився допомагати Україні

Кремль усвідомлює, що тривала криза лише посилить невдоволення країн НАТО через зростання витрат на оборону.

На початкових етапах мирні переговори можуть здаватися грою в пінг-понг без швидких результатів. Цей тиждень розпочався з переговорів в Маямі, де США намагалися звузити пріоритети Києва; потім представник президента США Дональда Трампа поїхав до Кремля і був змушений чекати, поки російський лідер Владімір Путін придумав нові маневри для затягування часу.

Безпосередня мета США — хоча це звучить нереалістично — домогтися різдвяного перемир’я. Це дало б час, щоб у майбутньому (наприклад, на Різдво 2026 року) представити якусь рамкову мирну угоду, де більшість деталей залишатимуться нечіткими, зазначає Роджер Бойс, іноземний кореспондент в The Telegraph.

Росія ж хоче або втягнути Трампа в цей процес і впливати на нього, або просто тягнути час, доки він не перестане цим цікавитися — і тоді оголосити захоплені українські території “своєю історичною власністю”.

Кореспондент додає, що Путін хоче перетворити західні прикордонні території Росії на зону постійної політичної кризи. Це найпростіший спосіб стримати розширення впливу НАТО. Втручання Росії в нещодавні вибори в Молдові показало напрямок руху.

Кампанія бомбардувань проти українських цивільних осіб має на меті не тільки підірвати підтримку президента України Володимира Зеленського, але й стримати будь-якого іншого сусіда від подібних кроків.

На думку Бойса, Росія також хоче зупинити переозброєння Європи. Навіть погана мирна угода з Путіним спричинить у західних країнах незадоволення виборців щодо зростання оборонних витрат. Ультраправі партії по всьому континенту повторюють аргументи лівих, стверджуючи, що військово-промисловий комплекс захопив контроль над європейськими політичними системами. 

На їхню думку, гроші, які мали б іти на будівництво в’язниць, посилення контролю кордонів чи покращення систем охорони здоров’я, нібито перенаправляються на ракети ППО для “невдячних і корумпованих іноземних країн”, які просто хочуть захиститися від Росії, що нібито прагне лише “мирного сусідства”. Кремлю достатньо лише удавати, що він веде мирний процес, щоб спровокувати таку хвилю обурення.

Крім того, Путін, здається, вважає, що має використати війну — і обіцянку її завершити — щоб змінити сам образ Заходу. Байдужість Трампа до європейських справ і посилена увага США до Китаю вже допомагають Кремлю в цьому.

“У НАТО тим часом з’явилася нова лінія поділу між Сходом і Заходом. Країни, які межують із Росією, впевнені, що після оголошення завершення війни в Україні наступними можуть стати вони. Естонія, Литва, Латвія та такі колишні члени Варшавського договору, як Польща, різко збільшили витрати на оборону — і тепер стикаються з російськими диверсіями та кібератаками”, — пише Бойс.

На заході Заходу ці проблеми досі здаються далекими. Іспанія трохи збільшує оборонні витрати, але навряд чи зможе досягти рівня у 2% ВВП уже наступного року. Ірландія офіційно нейтральна й не входить до НАТО, але відіграє ключову роль у захисті трансатлантичних кабелів, що проходять через її територію.

Її оборонний бюджет — найменший у ЄС, ледве чверть від 1% ВВП; країна не має окремої розвідслужби, тому погано підготовлена до виявлення російського проникнення. І лише чотири з восьми її військово-морських суден перебувають у робочому стані. Для острівної держави, що фактично є “задніми воротами” Європи, це жахливо недбале ставлення.

У багатьох європейських країнах існує сильна пацифістська традиція серед лівих сил, але вони все ж намагаються діяти, як-от Німеччина, яка планує за наступне десятиліття створити найпотужнішу звичайну армію в ЄС, щоб відповісти на російську загрозу. Останні опитування показують, що більшість людей у Німеччині, Франції та Польщі підтримують повернення певної форми обов’язкової військової служби.

Але, як вважає Путін, різниця в оцінці загроз усередині Європи настільки велика, що йому достатньо просто говорити про “мир” (продовжуючи війну в Україні), щоб західним країнам додаткові оборонні витрати здавалися надмірною розкішшю.

Це буде однією з ліній розлому 2026 року, якщо Путін досягне своєї мети: багатші західні держави готові й далі фінансувати й озброювати антиросійські сили, попри зростання спротиву (і недовіру до українського керівництва) з боку крайньо правих партій і, у деяких країнах, широкої громадськості.

“Путін розраховує, що зможе поповнювати свої війська ще на один рік бойових дій, тоді як на Заході він бачить появу покоління, втомленого від невизначеності, яку приносить тривала війна. На його думку, Захід уже втомився і шукає спосіб вийти з ситуації”, — стверджує кореспондент.

Але насправді мова йде не стільки про втому Заходу від співчуття чи фінансову кризу Києва, скільки про те, що Росія не знає, як виграти війну, яку вона розпочала, і про її неодноразові поразки на полі бою. Путін намагається затягнути мирний процес таким чином, щоб викрити розбіжності на Заході, а не власні недоліки.

“Зрештою, він хоче, щоб його власна некомпетентність як воєначальника була стерта, а його образ замість цього став образом героїчного захисника, який розколов трансатлантичний альянс, загнав армії НАТО в кут і відновив сферу інтересів Росії”, — додає Бойс.

Після закінчення бойових дій в Україні ми не можемо дозволити, щоб ця спотворена історія залишилася без змін.

“Заморожені російські активи в Бельгії та інших країнах мають бути розморожені і використані не тільки для відбудови країни, а й для відновлення нашої власної репутації”, — підсумував Бойс.

Раніше в Bloomberg розповіли про ціль Путіна в Європі. Згідно з інформацією високопоставленого європейського чиновника, обізнаного з обговореннями щодо тактики, кінцевою метою Кремля є підрив здатності європейських урядів швидко реагувати та порушення соціальної стабільності,