Відправка іноземних військ в Україну – коли це станеться – як це допоможе Україні
Володимир Кравченко
На тлі невизначеності, яку несе Дональд Трамп, Європа поступово усвідомлює, що їй доведеться брати більшу участь у російсько-українській війні. У всякому разі Трамп неодноразово заявляв, що саме ЄС, а не США, має взяти на себе основну відповідальність за допомогу Києву. Та якщо одні європейські країни шукають способів, як примусити Україну чимшвидше припинити опір Росії, то інші зайняті пошуком варіантів, як створити передумови для тривалого миру в нашій країні та Європі.
Le Monde пише, що Лондон і Париж обговорюють відправлення в Україну військ або приватних військових компаній. За даними видання, про це говорили 11 листопада під час візиту до Франції прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера. Наразі йдеться про підготовку українських солдатів і ремонт техніки. Водночас, як зазначає Le Monde, у французькій армії дедалі менше стриманості стосовно ролі, яку можуть відіграти їхні солдати в Україні, особливо після припинення бойових дій.
Уперше про відправлення західних військовослужбовців в Україну публічно заговорив у лютому президент Франції Емманюель Макрон. Хоча ряд країн, передусім Німеччина, виступили різко проти цієї ініціативи, ідею не здали в архів. Під час інтерв’ю BBC глава МЗС Франції Жан-Ноель Барро закликав «не встановлювати… червоних ліній» у підтримці України. Відповідаючи на запитання про можливість відправлення французьких військ до нашої країни, він сказав: «Ми не виключаємо жодних варіантів».
Нагадаю, в травні Макрон заявляв, що не можна виключати введення французьких військ на територію України. За його словами, він вдався б до такого кроку, якби Росія прорвала українську оборону, а Україна попросила про допомогу. Як запевняє Макрон, його мета — не допустити перемоги РФ.
Яких обрисів набудуть британо-французькі плани, та й чи буде їх реалізовано, невідомо. Тим часом глава МЗС Сполученого Королівства Девід Леммі заявляє, що Велика Британія не розглядає можливості ввести війська в Україну «зараз» і його країна збереже своє «давнє зобов’язання» тримати війська подалі від «театру бойових дій». Дивно чути це від міністра, що представляє партію, якій за прем’єрства Тоні Блера «давнє зобов’язання» не завадило ввести британські війська в Афганістан та Ірак.
Найімовірніше, слова Леммі — дипломатичний туман, що оповиває секретні переговори. В наших інтересах — щоби британські та французькі солдати з’явилися в Україні. Якщо не зараз, то хоча б після закінчення бойових дій як інструктори або учасники спільного патрулювання кордонів. Адже плани припинення війни, які готують в оточенні Трампа, передбачають заморожування лінії фронту. У цій ситуації для України ще актуальнішим стає питання про гарантії безпеки.
Очевидно, що такими не можна вважати угоди про співробітництво у сфері безпеки — вони не здатні запобігти новому нападу Росії. У межах «стратегії дикобраза» домовленості передбачають лише зміцнення обороноздатності нашої країни й мають гарантувати довгочасну військову, економічну та політичну підтримку України з боку Заходу у відбитті агресії. Але дотримання цих зобов’язань залежить тільки від політичної волі наших партнерів.
Традиційно вважається, що гарантією безпеки для України є або володіння ядерною зброєю, або членство в НАТО. Очевидно, що в найближчій перспективі обидва ці сценарії є нереальними для нашої країни.
Хоча, за інформацією The New York Times, деякі чиновники й пропонували Джо Байдену повернути Україні ядерну зброю як засіб стримування Росії, нинішня адміністрація до такого кроку не вдасться, побоюючись наслідків. Теоретично, за наявності політичної волі, Київ може самостійно створити ядерну бомбу. Проте на це потрібен певний час, якого в нас немає. Крім того, наші західні партнери не дадуть нам її виготовити, а в секреті такий проєкт утримати не вдасться.
Щодо членства в НАТО, то дії наших західних партнерів демонструють, попри всі дані Києву обіцянки, що Україна не має шансів вступити до Альянсу в середньостроковій перспективі. І якщо за адміністрації Байдена Київ не зміг отримати запрошення до НАТО, то цього не станеться й за Трампа — плани припинення російсько-української війни, які обговорюють в офісі новообраного президента США, передбачають відтермінування вступу України до Альянсу. (Зокрема це пропонував Кіт Келлог, якого Трамп висунув на посаду спецпосланця по Україні.)
У цій ситуації Київ змушений шукати додаткові інструменти, що можуть гарантувати безпеку України.
Таким механізмом може стати не лише залучення американських і європейських інвесторів до розроблення українських родовищ, а й іноземні війська на нашій території. І на Банковій цей варіант розглядають. У разі укладання угоди між Києвом і Москвою солдати з країн ЄС і НАТО допомагали б гарантувати безпеку нашої країни й дотримання Росією режиму припинення вогню. Водночас, хоча й важливо, скільки їх буде, основне значення має не кількість, а сам факт присутності західного контингенту.
Київ уже не вперше ставить питання про присутність іноземних військ на українській території — як сили, що має змусити Москву виконувати взяті на себе зобов’язання. 2015 року українська влада лобіювала введення в Україну миротворчого контингенту ООН або поліційної місії ЄС, які мають стати на лінії розмежування між українськими військами та сепаратистами, а також уздовж ділянок українсько-російського кордону, не контрольованих Києвом.
Як і 2015 року, під час обговорення цього сценарію постають питання, на які наразі немає відповідей.
Які зміни до законодавства має внести Україна? Яка з європейських країн готова відправити свої підрозділи? Яким буде їхній мандат? Де вони перебуватимуть? Чи країни — члени НАТО домагатимуться згоди союзників по Альянсу на розміщення підрозділів в Україні? Чи буде потрібна згода ЄС? Чи достатньо двосторонньої угоди? Чи іноземні війська на території України братимуть участь у бойових діях у разі агресії Росії? Якою буде роль США? Як буде врегульовано з Росією присутність європейських підрозділів в Україні?
Кожна країна має власний погляд на ці та інші питання. Зокрема, оскільки обговорюється розміщення військ країни — члена НАТО на території країни, де йде війна, очікується, що це потребуватиме схвалення учасників Альянсу. Проте представник Литви при НАТО Дейвідас Матульоніс вважає, що Франції не потрібна згода НАТО, щоб відправити війська в Україну. «Це можуть бути національні рішення, група країн, коаліція, яка бажає приєднатися до цієї ініціативи. Тут не обов’язково мати погодження або мітку НАТО», — пояснив Матульоніс.
Нині відправлення європейського контингенту в Україну для участі в бойових діях здається малоймовірним. Як заявив міністр оборони Естонії Ханно Певкур, ризиків від залучення західних військ до воєнних дій «більше, ніж переваг». Але фіксація присутності європейських військ має стати частиною майбутнього мирного врегулювання. Втім, із цим можуть виникнути серйозні проблеми.
Представники Кремля декларують із усіх телеекранів, що одна з цілей «спеціальної військової операції» — зупинити просування НАТО на Схід. А для кремлівської пропаганди що європейські війська в Україні, що бази НАТО — різниці немає. Тому вже зараз слід шукати аргументи, що змусять Путіна прийняти присутність підрозділів британців або французів, поляків або шведів на території України.
Наразі Путін почувається на коні, російські війська нехай і з величезними втратами, але тиснуть на наших солдатів, еліти зберігають лояльність, а населення підтримує війну з Україною. У цій ситуації не видно бажання володаря Росії йти на переговори. Навпаки, він декларує прагнення остаточно знищити українську державність і, продемонструвавши слабкість демократії та Заходу, перекроїти світовий лад.
Однак курс долара по 114 рублів показує, що економічна ситуація в Росії не така хороша, як це прагне подати Кремль, — запас міцності поступово виснажується, й економіка, на яку дедалі більше впливають війна та санкції, сповільнюється. Про це свідчить не лише падіння рубля, а й підвищення ставки Центробанку РФ до 21% та річна інфляція 8% і скорочення обсягів іпотеки. За оцінками російських експертів, російська економіка вступила в період стагфляції.
Саме стан економіки, як і перспективи посилити військову підтримку України, можуть бути аргументами, що підштовхнуть Путіна до переговорів і згоди на присутність в Україні іноземних військ.