Переживши минулої неділі перший тур президентських виборів, у Польщі готуються до другого: 1 червня розгорнеться вирішальна битва за право ввійти в президентський палац переможцем. Дуель відбудеться між кандидатом від ліберальної «Громадянської коаліції», мером Варшави Рафалом Тшасковським і директором Інституту національної пам’яті Каролем Навроцьким, якого підтримує основна опозиційна правоконсервативна партія «Право і справедливість».
За результатами обробки 99% бюлетенів у неділю за Рафала Тшасковського проголосували 31,2% виборців, а за Кароля Навроцького — 29,7%. Третє місце посів представник ультранаціоналістичної партії «Конфедерація» Славомир Менцен (14,9%). Серед інших десяти претендентів на посаду глави держави найбільше голосів набрали член Європарламенту Гжегож Браун — 6,4%, Шимон Головня («Третій шлях») — 5%, Адріан Зандберг («Разом») — 4,8% і Маґдалена Беят («Нові ліві») — 4,2%.
Оприлюднене в середині травня соціологічне опитування агентства Ibris показує, що в другому турі найбільший шанс перемогти має Тшасковський: за нього готові віддати голоси 55,6% виборців, тоді як Навроцький набрав би 36,6%. Однак польські вибори вже неодноразово демонстрували, що можуть піднести різні сюрпризи. Наприклад, на президентських виборах 2015 року перше місце пророкували тодішньому президентові Броніславу Коморовському. А переміг Анджей Дуда, якого підтримала «Право і справедливість».
Цього разу перемога Тшасковського теж не гарантована, тим більше що протягом усієї виборчої кампанії в нього поступово падав рейтинг. На остаточний результат передвиборчих перегонів упливатимуть багато чинників. І не тільки підтримка інших кандидатів.
Наприклад, підвищити шанси Навроцького на перемогу в другому турі можуть кілька слів схвалення з боку Дональда Трампа. Під час передвиборчої кампанії Навроцький уже здобув публічну підтримку лідерів держав, які представляють правоконсерваторів і популістів (зокрема Трампа). І це одна з особливостей виборів.
Утім, нинішні перегони мають й інші відмінності від інших передвиборчих кампаній.
По-перше, вони показали, що в польському суспільстві значно посилилися позиції правих партій — «Права і справедливості» та «Конфедерації».
По-друге, цього разу кандидати зосереджувалися на внутрішньополітичних питаннях, зокрема й на питанні міграції, соціальних виплат тощо.
По-третє, хоча тема України й не була ключовою під час передвиборчої кампанії, всі кандидати акцентували увагу на тому, що в Польщі має бути сильна польська армія.
Як і в Німеччині, польський президент виконує переважно представницькі функції, хоч і має серйозний вплив на зовнішню політику. Але від результатів нинішніх виборів залежить, наскільки стабільною буде політична ситуація в Польщі протягом наступних кількох років, якими будуть найбільші польські політичні партії — «Громадянська платформа» та «Право і справедливість», зможуть вони утримати позиції в польській політичній системі чи підуть зі сцени.
Останні півтора року між коаліційним урядом Дональда Туска та президентом Анджеєм Дудою неодноразово пробігала чорна кішка. Дуда постійно затягував призначення кандидатур, запропонованих урядом Туска, блокував ініціативи керівної коаліції. Якщо поляки оберуть Тшасковського, протистояння між президентом і урядом зведеться до мінімуму й політична ситуація в Польщі буде стабільнішою.
Та якщо переможе Навроцький, конфронтація триватиме. Ба більше, в разі перемоги на президентських виборах кандидата від «Права і справедливості» зростає ризик розпаду керівної коаліції: експерти не виключають виходу з неї «Польської коаліції», яка є частиною блоку «Третій шлях». Це означатиме дострокові парламентські вибори, на яких можуть перемогти партії «Право і справедливість» і «Конфедерація». Тож для правих нинішні вибори — це можливість реваншу за парламентські вибори 2023 року.
Сценарій політичної турбулентності в Польщі, коли зростає ризик використання проблем україно-польських відносин у внутрішньополітичних конфліктах, для України є найменш вигідним.
Те, що відбувається в сусідній країні, є вкрай важливим для нас. Тому що Польща — це ключовий логістичний хаб, крізь який проходить значна частина військової допомоги Україні. Тому що в країні проживають сотні тисяч українських трудових мігрантів і біженців. Тому що коли валиться єдність усередині Євросоюзу й трансатлантичних партнерів, а США зближаються з Росією, Київ особливо потребує підтримки Варшави на міжнародній арені, в ЄС і НАТО.
Хоча українська тема й не була в центрі виборчої кампанії, кандидати не залишили Україну поза увагою. Й тривожним симптомом нинішніх виборів стало те, що третє й четверте місце посіли відверто антиукраїнські політики — Славомир Менцен і Гжегож Браун.
За останні три роки ставлення до нашої країни в Польщі змінилося: громадські настрої від безумовної підтримки України у війні проти Росії перейшли до стадії образи й роздратування. За словами наших співрозмовників, багато поляків уважають, що українці не вдячні за допомогу, що Україна та Європа використовують Польщу у власних цілях. Соцопитування демонструють і погіршення ставлення поляків до українців.
Згідно з результатами соцопитування ARC Rynek і Opinia, 2024 року побільшало поляків, які негативно ставляться до українців: якщо в лютому їх було 27%, то в грудні — 30%. Відповідно зменшилася й кількість тих, хто ставиться добре, — з 25 до 23%. Зросла й кількість противників надання Україні військової допомоги — з 26 до 35%, тоді як кількість прихильників зменшилася з 54 до 49%.
Наслідком цього стало те, що риторика кандидатів була далекою від безумовної підтримки України. Водночас якщо Тшасковський зайняв помірну позицію щодо нашої країни, то Навроцький — критичнішу.
Так, Навроцький, який побудував кар’єру на темі політики історичної пам’яті, виступив проти підтримки Польщею вступу України до ЄС і НАТО, допоки не буде вирішено питання Волинської трагедії. Втім, дозвіл Києва розпочати ексгумаційні роботи зменшив напруженість навколо цієї теми під час виборчої кампанії. Водночас Навроцький вважає, що «стратегічний інтерес Польщі — якнайдалі відсунути від поляків загрозу неоімперської посткомуністичної Росії. Мир в Україні має бути довгим і справедливим, а не просто відкладеною війною».
Але й такі ліберальні кандидати, як Тшасковський і Головня, уникали заяв про підтримку України. Зокрема Тшасковський виступив з ініціативою обмежити соціальні виплати українцям, які офіційно не працюють. Пізніше на дебатах на запитання про Україну він відповів таке: «Росія — це загроза, а Україна має бути буферною зоною між Польщею та Росією. Росія не має перемогти в цій війні. Мир слід укласти на справедливих умовах».
І все-таки в разі перемоги Тшасковського слід очікувати, що Польща продовжить нинішню політику й підтримуватиме нашу країну. А Варшава буде активнішою на європейському треку.
Нинішні президентські вибори в Польщі — це не тільки боротьба між лібералами та консерваторами. Це вибір між стабільністю й новою фазою політичної турбулентності. Для України, чиє виживання багато в чому залежить від злагодженості західної підтримки, результат президентської кампанії в Польщі може принести нові ускладнення в і так непростих відносинах Києва й Варшави. Так, у разі перемоги Навроцького не настане краху україно-польських відносин. Але вибудовувати їх Києву й Варшаві буде значно проблематичніше.