Михайло Гончар
З амвона Давосу Дональд Трамп закликав ОПЕК+ знизити ціни на нафту. Мовляв, якщо ціна впаде, конфлікт між Росією та Україною завершиться негайно. Ціни, нібито почувши американського президента, відразу якось дещо просіли. Хтось подумав, що навіть ОПЕК+ готовий прогнутися під Трампа, аби не накликати його гніву і не стати цапом-відбувайлом. Та якщо перед сходом сонця співають півні, то це не означає, що схід світила спричинено їхнім співом. Так і з нафтою та Трампом.
Нафтові доходи — в нерухомість
Трамп не є своїм хлопцем в енергетичному середовищі, однак інтереси нафтових компаній бере до уваги. Вони отримують грубі гроші, на які розраховує Trump Organization як на важливе джерело інвестицій у нерухомість, і саме вона є природним для Трампа бізнес-середовищем. Його образна формула з передвиборчих часів «бури, крихітко, бури» тепер може бути втілена в життя з далеким прицілом на частину нових доходів нафтовиків, яка буде спрямована в масштабні проєкти нерухомості не тільки у вигляді нових «Трамп тауер» і не тільки в США, а й в Азії, зокрема, в нафтових монархіях Перської затоки та передусім у Саудівській Аравії, де якраз наприкінці минулого року в Джидді з’явилася ще одна вежа його імені.
Принагідно слід зауважити, що й при адміністрації Байдена буріння тривало, чому сприяли високі ціни на нафту, і США вийшли на лідерські позиції у світі за обсягами видобутку, впевнено відірвавшись від лідерів — Саудівської Аравії та Росії. Як видно з графіка зростання американського нафтовидобутку протягом останніх десяти років, його динаміка була висхідною і при першому президентстві Трампа, і за часів Байдена. Так би мовити, сланцева революція була на марші, незалежно від того, хто там сидить у Білому домі. Нафтовики знають, як робити своє…
Нафто-політична констеляція
Проблема втрати впливу США в основному світовому нафтовому регіоні Перської затоки, з-поміж іншого, криється і в бездарній близькосхідній політиці тріо Байден—Бернс—Салліван. Практично ця трійця додатково підштовхнула саудитів в обійми Росії та Китаю. Китай став основним торговельним партнером Саудівської Аравії та Ірану й доволі успішно відіграв роль дипломатичного посередника в їхньому примиренні.
У форматі ОПЕК+ заправляє саудівсько-російський тандем. І Росію, і Саудівську Аравію, й Іран влаштовують високі ціни на нафту, які вони підтримували, квотуючи експорт. Якщо поглянути на графіки видобутку нафти протягом останніх десяти років, то кидається у вічі разючий контраст між висхідною американською динамікою та балансуючою російською й саудівською. Отже, в групі трьох глобальних плеймейкерів двоє — саудити та росіяни грають проти третього — США. І виграють! Поки що принаймні. Трамп хоче переформатувати гру. Двоє — США та Саудівська Аравія мають зіграти проти третього — Росії, а заодно й її союзника Ірану.
Однак при цьому Трамп ще й думає, як отримати із саудитів гроші, яких у суверенному фонді Королівства піску і нафти практично аж трильйон доларів. Невипадково, що звернення Трампа до саудитів щодо зниження нафтових цін містило відвертий натяк на необхідність інвестицій з боку Ер-Ріяду у розмірі 600 млрд дол. США в американську економіку. Наслідний принц бін Салман відгукнувся обіцянкою. Але не все так просто в американо-саудівських відносинах.
Саудівський чинник
Після млявої реакції США часів Трампа-1 на масовану атаку Ірану проти нафтової інфраструктури Саудівської Аравії в Абкайку та Хурайсі у вересні 2019 року Ер-Ріяд зрозумів, що гарантії безпеки від США залишилися тільки на папері. Ще більше саудити це відчули в період президентства Байдена.
Повернення Трампа в Білий дім дає змогу саудитам «купити» безпекові гарантії на умовах Саудівської Аравії. Ер-Ріяд висуває кілька вимог у переговорах із Вашингтоном. Угода про оборону за зразком американо-японського договору, доступ до критично важливих військових технологій і швидкого процесу закупівель передових американських озброєнь, допомога США в розвитку ядерної програми з потужностями збагачення урану, які можна було б трансформувати для військового використання (читай — створення ядерної зброї), — це перелік основних забаганок саудитів до США, за які вони готові сплатити інвестиціями на суму від 600 млрд дол.
Та, окрім бажання зниження цін на нафту та отримання саудівських грошей, з боку США є й додаткові вимоги до Ер-Ріяду. Головна з них — нормалізація відносин Саудівської Аравії з Ізраїлем, а також обмеження стратегічних відносин із Китаєм і Росією як у двосторонніх форматах, так і в форматі БРІКС.
Отакий клубок взаємних вимог і забаганок між США та саудитами. Але, схоже, сторони близькі до масштабної угоди, оскільки Трамп акцентував увагу на готовності нанести свій перший зарубіжний візит до Ер-Ріяду, як це, власне, було і минулого його президентства. А отже, забезпечення спадної динаміки ціни на нафту входитиме до пакета домовленостей Трампа і бін Салмана.
Російський чинник
Кремль жахають можливі американо-саудівські домовленості, адже падіння цін на нафту — загроза для бюджету війни. Тому головний нафтовик Путіна Ігорь Сєчін на черговому збіговиську спонсорованого «Роснефтью» Веронського форуму, яке відбулося в еміраті Рас-ель-Хайма у грудні 2024 року, став озвучувати тези, які, на його переконання, мали би стати сигналом Вашингтону про «спорідненість душ» у Кремлі та Білому домі — Путіна та Трампа.
Основні його тези:
- необхідність «зеленого» енергопереходу необґрунтована;
- попит на енергію стрімко зростає в країнах, що розвиваються, і для того щоб підвищити рівень їхнього життя хоча б до половини рівня «золотого мільярда», треба збільшити видобуток нафти майже вдвічі;
- п’ять найбільши західних нафтогазових компаній з 2017 по 2023 роки наростили виплати акціонерам більш як на 100 млрд дол. порівняно з попереднім семирічним періодом.
Якщо коротко, то навіщо ж обвалювати нафтові ціни, потрібно й далі бурити та видобувати, може, й спільно в Арктиці, бо нафти потрібно дедалі більше й більше і грошей також. Розрахунок у тому, щоб не тільки пролити бальзам на душу Трампа, але заохотити американських видобувників зберігати існуючий статус-кво високих цін на нафту, адже це приносить дивіденди акціонерам, відповідно, щоб вони вплинули на поведінку господаря Білого дому, аби той не щемив сильно Росію.
«Велика риба» на гачку
Варто згадати, що високі ціни на нафту цікавлять не тільки агресивні режими Москви та Тегерана, а й провідні нафтові компанії США. Особливо ті, що добряче заробили 2022 року на піку нафтових цін. Дві з них особливо прикметні тим, що традиційно мають впливове лобі в американських адміністраціях, незалежно від того, хто господар Білого дому. Йдеться про «ЕксонМобіл» і «Шеврон», інтереси яких традиційно важать багато для американської політики з 20-х років минулого століття. А ще вони відомі тим, що з 1990-х років беруть участь у масштабних проєктах з видобутку нафти в Казахстані. Особливо «Шеврон».
Нафта видобувається в Казахстані, а транспортується на світовий ринок через Росію нафтопроводом Тенгіз—Новоросійськ Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). Оператор КТК — російська нафтотранспортна монополія «Транснефть». Таким чином, Росія жорстко контролює нафтовий потік американських компаній із Казахстану.
Для «Шеврона», який був піонером освоєння казахстанських родовищ ще з пізньорадянських часів, родовище «Тенгіз» є золотою жилою глобального масштабу. Спільне підприємство «ТенгізШеврОйл» (ТШО, «Шеврон» — 50%, «ЕксонМобіл» — 25%, «КазМунайГаз» — 20% і «Лукойл» — 5%) продовжує розвивати видобуток на родовищі й інвестувало протягом останніх років понад 40 млрд дол. у новий проєкт його розширення. І от в офіційному повідомленні ТШО від 24 січня і йдеться про видобуток першої нафти в рамках цього проєкту, що принесе додаткові 12 млн тонн сировини та прибутки акціонерам.
Галузеві аналітики в минулому неодноразово попереджали, що трубопровід КТК та американські інвестиції на Тенгізі, а також на двох інших мегародовищах — Кашаган і Карачаганак лишаються вразливими до потенційної помсти Росії. Однак насправді «Шеврон» не дуже переймається можливою російською помстою. Йому набагато простіше вирішити питання через ланцюжок своїх лобістів у Вашингтоні, ніж займатися диверсифікацією маршрутів вивозу тепер уже 40 млн тонн видобутої нафти з Казахстану в обхід Росії через Каспій і нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан.
Алгоритм впливу Москви на Білий дім із використанням механізму КТК спрощено виглядає таким чином. Кремль через «Транснефть», яку очолює Ніколай Токарєв, у минулому начальник Путіна в дрезденській резидентурі ПГУ КДБ СРСР, «по-дружньому» звертається до «Шеврона» «попрацювати у Вашингтоні», а той, відповідно, активує своїх лобістів, щоб залишатися самому за лаштунками. КТК — це гачок, на який «рибалки» з Кремля підчепили «велику рибу» — провідні нафтові компанії США.
Ще 2017 року «ЕксонМобіл» і «Шеврон» виступили різко проти санкцій стосовно Росії у нафтовому секторі, які тоді запроваджувала адміністрація Трампа в іранському пакеті. Саме у такий спосіб Кремль вплинув на рішення адміністрації Байдена щодо перегляду політики Трампа по санкціях проти газопроводу «Північний потік-2» 2021 року. Отже, канал опосередкованих російських впливів через корпоративний ланцюжок може бути задіяний для корекції плану Трампа щодо зниження ціни на нафту.
Цінником по Ірану
Посадити режим аятол у Тегерані на голодний нафтовий пайок, особливо на тлі серйозних проблем Ірану в газовому секторі та електроенергетиці, спровокувати там зрештою повномасштабну економічну кризу з наступним соціально-політичним вибухом і, як наслідок, зі зміною режиму, очевидно, є привабливим сценарієм для Трампа. Це дасть можливість серйозно обмежити амбіції Ірану, особливо в контексті його антиізраїльської стратегії, а також втручання у справи арабських сусідів і постачання Китаю нафти за зниженими цінами. Динаміка зростання іранського нафтовидобутку впродовж останніх років (див. рис.) завжди викликала з боку республіканців критику адміністрації Байдена, яка фактично дозволила Тегерану заробити грубі гроші й використати їх переважно для фінансування ракетної та ядерної програм, а також накачування потенціалу своїх проксі на Близькому Сході — ХАМАС, «Хезболли», хуситів. Тепер у Трампа є можливість знищити режим аятол у Тегерані, якщо саудити погодяться на зменшення ціни на нафту і тривалу її фіксацію на низьких показниках.
Усмішка панди
Здешевлення нафти приведе до пожвавлення китайської економіки, і це те, чого точно не бажає Вашингтон. Дешева нафта — те, що потрібно Китаю, який, до речі, впродовж останніх восьми років достатньо інтенсивно нарощує власний нафтовидобуток, включно із сланцевим. Розвиваючи одночасно «зелену» енергетику, Китай скорочує споживання викопних енергоресурсів, імпорт яких створює залежність від зовнішніх джерел і логістики, яка вразлива для дій ворогів Піднебесної, передусім американського флоту. Тому з усмішкою панди Пекін спостерігає за діями Вашингтона. Америка вже безсила зупинити Китай, але Китай у змозі спільно з Росією показати «кузькіну мать» Америці.
І що далі?
Та й у самих США не бракує скепсису щодо можливості американських сланцевих видобувників дозволити собі розкіш опустити ціни на нафту. Адже собівартість видобутку сланцевої нафти значно вища від видобутку традиційної. Показники беззбитковості видобутку називають із доволі широкою дисперсією — від 45 до 66 дол. за барель. Отже, опускання ціни до 50 дол. за барель, безсумнівно, вдарить по певному прошарку самих американських видобувників з вищою собівартістю видобутку на гирлі свердловини.
Однак якщо Трамп у силу різних причин не захоче піти на поступки саудитам, то вони мають можливість примусити його зробити те, чого хоче бін Салман, адже точка беззбитковості для близькосхідної нафти, за оцінками Rystad Energy, становить 27 дол. за барель. Тому саудити можуть собі дозволити просідання ціни і до 30 дол.
Америка, звісно, усе ще сильна, але вже далеко не всесильна. І Трамп явно не виглядає повелителем нафти та приборкувачем розпалювачів війни. В його темній, як нафта, душі нічого, окрім відтінків чорного, не знайти. Інстинкт глобальної зверхності запанував на берегах Потомаку з його приходом у Білий дім. Ковбойсько-здирницький стиль очільника США наразі не приносить йому бажаних результатів. Але ж це і не той випадок, коли за лічені тижні після інавгурації нового-старого президента можна очікувати результатів. Тим більше коли Трамп союзників і партнерів перетворює на недоброзичливців і ворогів. Як уже при цьому зробиш Америку знову великою!
Фактично тільки дії Сил оборони України проти паливної інфраструктури агресора є ефективним механізмом зменшення надходжень до російського бюджету війни. Зрештою, в адміністрації Трампа мали би зрозуміти, що надання більш далекобійних засобів ураження Україні та зняття будь-яких обмежень на їхнє застосування дасть позитивний ефект для американських нафтових компаній — розширить їхню ринкову нішу за рахунок скорочення російської частки. Однак сподіватися на таке розуміння поки що не варто. А отже, потрібно нищити нафтову інфраструктуру ворога наявними засобами.