Коли Владімір Путін був обраний президентом Росії в 2000 році, журналіст запитав його, чим він займався як оперативний співробітник КДБ у Дрездені, Східній Німеччині. Путін відповів: “Ми були зацікавлені в будь-якій інформації про “головного супротивника”, як ми його називали, а головним супротивником було НАТО”.
Місія не змінилася. Будучи при владі, Путін послідовно прагнув послабити західний альянс, зазначає Анджела Стент, експерт із зовнішньої політики, що спеціалізується на відносинах США та Європи з Росією і зовнішній політиці Росії.
З моменту свого заснування в 1949 році Організація Північноатлантичного договору була ворогом № 1 для Кремля. Послідовні радянські та російські лідери прагнули підірвати альянс і відокремити США від Європи.
Путін і його найближче оточення можуть тільки дивуватися небезпечній грі, в яку грає президент США Дональд Трамп. Його конфронтація з союзниками щодо майбутнього Гренландії загрожувала завдати шкоди найуспішнішому альянсу у світі так, як цього не вдалося зробити десятиліттям російського саботажу.
“Розрив між США та їхніми союзниками, який повністю проявився цього тижня, може тільки зміцнити переконання Путіна в тому, що трансатлантичний альянс серйозно ослаблений”, — додає експерт.
Відповіддю Радянського Союзу на НАТО була Варшавська угода, укладена в 1955 році. До свого розпаду в 1991 році це був єдиний в історії союз, члени якого вторглися на територію один одного. Радянські війська вторглися в Угорщину в 1956 році, а війська Варшавського договору вторглися в Чехословаччину в 1968 році.
Ці вторгнення забезпечили радянську перевагу в Східній Європі. Путін прагне контролювати колишні держави Варшавського договору, про що він чітко заявив у проєкті договору, який він представив НАТО перед вторгненням Росії в Україну.
Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році майбутнє НАТО обговорювалося в Росії та на Заході. Чи було воно ще потрібне? Комунізм був переможений, і Росія хотіла стати демократичною державою. Навіщо була потрібна ця реліквія холодної війни? Чому б не створити загальноєвропейську організацію безпеки, в якій Росія і США мали б рівний голос?
Поки росіяни та їхні західні прихильники виступали за нову євроатлантичну архітектуру безпеки, НАТО та його прихильники розуміли, що найуспішніший альянс у світі не повинен розпускатися, а повинен адаптуватися і прийняти до своїх лав колишні країни Варшавського договору, які наполегливо прагнули до нього приєднатися.
Адміністрація колишнього президента США Білла Клінтона запропонувала Росії особливе партнерство з НАТО, сподіваючись надати Москві частку в трансатлантичному порядку. У 1997 році в Парижі було підписано Основоположний акт НАТО-Росія, але це мало вплинуло на переконання Росії в тому, що НАТО є її противником.
На початку свого президентства Путін обговорював можливість вступу до НАТО як з Біллом Клінтоном, так і з колишнім президентом США Джорджем Бушем, але стало зрозуміло, що Росія не приєднається до альянсу, в якому не зможе домінувати.
Неприязнь Путіна до НАТО тільки посилилася. Кремль все більше підтримує європейські політичні партії та групи лівого і правого спрямування, які виступають проти НАТО і США. Путін виправдав анексію Криму Росією в 2014 році, заявивши, що якби Росія не втрутилася, “це означало б, що військово-морські сили НАТО опинилися б у цьому місті, яке є символом військової слави Росії, і це створило б не ілюзорну, а цілком реальну загрозу для всієї Південної Росії”.
Путін не боїться НАТО, тому що воно загрожує фізичній безпеці Росії. Він розуміє, що розширення членства в НАТО на колишні радянські держави та членів Варшавського договору підриває його мету відновлення сфери впливу Росії.
НАТО залишається головною перешкодою для імперських амбіцій Путіна. Якби Україна була членом НАТО, Росія не наважилася б її окупувати.
Як же іронічно, що суперечка між США та їх союзниками щодо території члена НАТО може в кінцевому підсумку підірвати НАТО і допомогти Путіну реалізувати його мету підкорити Україну.
“Раніше було важко уявити, що таке може статися”, — заявив міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров.
Він додав, що це може створити сценарій, за якого “один член НАТО нападе на іншого члена НАТО”. Хоча три члени НАТО — Угорщина, Чехія та Словаччина — вже пережили щось подібне.
Раніше Лавров порівняв окупацію Криму з посяганнями Трампа на Гренландію. Лавров додав, що “Крим не менш важливий для безпеки Російської Федерації, ніж Гренландія для Сполучених Штатів”.