Після нестійкого й нетривалого затишшя ворота близькосхідного пекла знову розверзлися. Увечері минулої суботи збройні сили Сполучених Штатів почали завдавати удари по об’єктах єменських хуситів. Не минуло й трьох днів і бойові дії спалахнули з новою силою й у Секторі Гази. Як пов’язані ці процеси й чи варто очікувати ще масштабнішої ескалації на Близькому Сході?
Атака на Ємен — попередження Ірану
Повідомляючи про наказ розпочати активні дії в Ємені через власну соціальну мережу Truth Social, президент США пообіцяв «обрушити пекло» на хуситів через їхню «кампанію піратства, насильства й тероризму, що не припиняється».
Насправді вжите американським лідером формулювання є не зовсім коректним: саме протягом останніх двох місяців, що збіглися з початком другої каденції Дональда Трампа, єменські ісламісти утримувалися від нападів на судна. Однак на початку березня вони пригрозили повернутися до атак, реагуючи на буксування переговорного процесу між Ізраїлем і ХАМАС та обмеження на постачання гуманітарних вантажів Газі. Наскільки можна судити, саме цим вони дали адміністрації Білого дому привід застосувати силу.
Хусити почали нападати на судна в Аденській затоці, Баб-ель-Мандебській протоці та Червоному морі в жовтні 2023 року, після терористичної атаки ХАМАС на Ізраїль і початку військової операції у відповідь у Газі. Офіційно єменські ісламісти проголосили, що із солідарності зі стражденними палестинцями атакуватимуть ізраїльські судна (крім того, вони періодично обстрілювали ракетами та безпілотниками безпосередньо територію єврейської держави).
Однак на практиці їхній терор не був особливо вибірковим. Хусити практично паралізували комерційне судноплавство в Червоному морі, зробивши ризикованим проходження суден через найважливішу торговельну артерію, яка пов’язує Азію з Європою, — Суецький канал. Більшість транспортних компаній обирала довший і дорожчий маршрут в обхід Африки, що суттєво впливало як на ціну перевезення, так і на всю подальшу логістику. За підрахунком журналу The Economist, діяльність хуситів торік коштувала світовій економіці 200 млрд дол.
Дональд Трамп, як зазвичай, звинуватив свого попередника в неспроможності покласти край піратству хуситів. Однак твердження, буцімто Джо Байден не робив жодних спроб навести лад у Червоному морі, є несправедливим: наприкінці 2023 року США очолили міжнародну операцію «Вартовий процвітання», спрямовану на захист судноплавства, яка, до речі, коштувала американським платникам податків 5 мрлд дол.
Американські кораблі перехоплювали єменські дрони та ракети; військові об’єкти й склади озброєння хуситів неодноразово зазнавали ударів. Окрім того, кілька потужних ударів по інфраструктурі завдали торік й ізраїльські ВПС. Неважко помітити, втім, що суттєвих результатів досягти не вдалося.
Для розуміння причин неспроможності могутніх держав закликати до порядку єменських ісламістів варто нагадати, ким є противник. Хуситами їх називають за прізвищем родини, вже друге покоління якої очолює рух «Ансар Аллах» — військово-політичне представництво єменських шиїтів, точніше, зейдитів (у деяких важливих аспектах віровчення вони відрізняються від іранських шиїтів). Близько третини єменців належить до цієї конфесійної групи.
Понад двадцять років тому рух підняв повстання проти єменської влади й відтоді контролює частину території країни. Після революції часів Арабської весни хусити значно розширили зону свого впливу, захопивши серед іншого столицю Ємену Сану. Технічну підтримку, озброєння та, за численними повідомленнями, розвідувальну інформацію повстанці отримували з Ірану.
Ненависть до США та «сіоністів» — істотний складник ідентичності хуситів. На прапорах руху написано «Смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям». Це дає змогу підтримувати високий рівень мобілізації серед тих, хто співчуває йому. Тегеран розглядає «Ансар Аллах» як важливу частину «осі опору» разом з іншими шиїтськими воєнізованими угрупованнями регіону.
Однак, на відміну від «Хезболли», складно вважати хуситів створеною ззовні маріонетковою проксі-армією. Рух «Ансар Аллах» не тільки має значну підтримку населення, що ґрунтується на релігійній солідарності, та тривалу історію самостійної збройної боротьби, а й виявився успішним у встановленні союзницьких відносин із багатьма впливовими етноплемінними кланами країни.
Міжнародного визнання вони не здобули, але варто усвідомлювати, що йдеться про де-факто уряд, під владою якого проживає близько 25 мільйонів людей. Уже з цього очевидно, що спорадичними бомбардуваннями суттєво похитнути позиції руху неможливо.
Власне, десять років тому коаліція сусідніх держав на чолі із Саудівською Аравією вже здійснила спробу підтримати законний уряд Ємену в боротьбі з хуситами. Американці надавали підтримку коаліції. Масовані бомбардування, а потім і інтервенція призвели до численних жертв і ще більшого погіршення гуманітарної ситуації, і без того катастрофічної через громадянську війну, однак закінчилися повним фіаско.
2019 року хусити атакували безпілотниками нафтопереробні заводи в Саудівській Аравії, завдавши істотних збитків галузі й спричинивши стрибок цін на нафту. Не одержавши реальної підтримки від США, Ер-Ріяд зволів відступити й піти на угоду з хуситами. До речі, тоді Овальний кабінет займав не хто інший, як Дональд Трамп.
Словом, наразі дії Білого дому виглядають як кривава піар-акція, розрахована на аудиторію з короткою пам’яттю (схоже, втім, що серед виборців Дональда Трампа таких чимало). Історія спроб впливу на хуситів змушує скептично оцінювати шанси розпочатої Вашингтоном операції. Правда, в Білому домі не приховують, що удар по Ємену є попередженням Ірану.
Публічно керівництво Ісламської республіки, звісно, заперечує готовність стати зговірливішим під тиском. Однак готовність Тегерана до прямого масштабного протистояння з Вашингтоном є сумнівною. Отже, якщо в бойових дій у Червоному морі є раціональний сенс, його можна буде оцінити за подальшою динамікою американо-іранських відносин.
Бомби замість угоди
Услід за американськими атаками на єменських хуситів у ніч на вівторок ізраїльські ВПС поклали край перемир’ю в Секторі Гази, раптово атакувавши місця можливого скупчення бойовиків і активістів ХАМАС та Ісламського джихаду. Станом на середину дня джерела в Газі повідомляли про сотні загиблих, серед яких багато високопоставлених командирів ісламістів.
Задля справедливості варто зазначити, що формально строк тимчасового режиму припинення вогню, передбачений січневою угодою, вже сплив на початку березня. Початкова домовленість передбачала, що після першого етапу, впродовж якого мало відбутися поступове повернення захоплених ХАМАС заручників в обмін на звільнення терористів із ізраїльських в’язниць і збільшення постачання гуманітарних вантажів, мало бути досягнуто згоди про повне припинення бойових дій і подальшу долю Сектору Гази. Цього не сталося.
Сторони звично покладають одна на одну відповідальність за провал переговорів. Їхні інтереси від самого початку були протилежними, а рівень взаємної довіри тяжів до нуля. ХАМАС зробив усе, щоб представити угоду як капітуляцію Ізраїлю, й відмовлявся погоджуватися на самоусунення від участі тією чи іншою мірою в управлінні Сектором після закінчення війни.
Уряд Ізраїлю зі свого боку не міг змиритися з тим, що не спромігся завдати терористам таких втрат, які суспільство, травмоване трагедією 7 жовтня, могло б сприйняти як знищення ХАМАС. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу ще в січні неодноразово стверджував, що припинення вогню є тимчасовим заходом для проведення обміну, після чого бойові дії буде продовжено. За цих обставин зусилля міжнародних посередників, які намагалися посадити протиборчі сторони за стіл переговорів, були приречені.
Хаотична дипломатія Білого дому навряд чи сприяла впорядкуванню процесу. Трамп, який уже приписав собі заслугу припинення бойових дій між Ізраїлем і ХАМАС, не на жарт розбурхав міжнародну громадськість пропозицією виселити жителів Гази, поставивши в дуже складне становище традиційних союзників Америки в регіоні.
Його постійні погрози «відкрити ворота пекла» для терористів, якщо вони не відпустять негайно всіх заручників, не завадили адміністрації Білого дому вести прямі переговори з ХАМАС в обхід Тель-Авіва. Вочевидь, ізраїльський уряд заручився підтримкою Вашингтона перед поновленням бойових дій.
Судячи з перших реакцій ЗМІ та соціальних мереж, ізраїльтяни загалом радше підтримують дії свого уряду, за винятком лівої опозиції та родичів заручників, яким не пощастило бути звільненими під час реалізації першого етапу угоди. В руках терористів залишаються ще 59 людей. Щоправда, ізраїльська розвідка обережно припускає, що до половини з них може вже не бути в живих. Тепер шанси вижити стрімко зменшуються й в інших.
Самогубна впертість — важлива риса успішних політичних режимів у регіоні, де готовність до домовленостей і компромісів сприймається як виявлення слабкості. На тлі поновлення бойових дій у Газі єменські хусити просто не можуть собі дозволити заявити про закінчення кампанії з блокування судноплавства в Червоному морі.
Майже одночасне поновлення бойових дій у двох точках Близького Сходу варто сприймати в ширшому контексті потенційного протистояння США та Ірану. І хоча ймовірність домовленості між сторонами ще зберігається, наразі динаміка розвивається радше у бік ескалації.