Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який завершився у китайському Тяньцзіні, став у багатьох аспектах унікальним. І річ не в тому, що на 25-ту зустріч глав держав і урядів приїхала рекордна кількість учасників — 26 (десять членів ШОС, 14 партнерів по діалогу і два спостерігачі), і навіть не в тому, що значна частина з них залишиться на парад побєдобєсія 3 вересня, коли у Китаї (і в Росії) відзначатимуть перемогу у «війні проти японської агресії та світовій антифашистській війні». Для основних гостей — Владіміра Путіна та Нарендри Моді, а також для самого Сі Цзіньпіна цей саміт розпочався дещо раніше його формального відкриття. Путін пройшовся червоною доріжкою в Анкориджі й отримав від Дональда Трампа індульгенцію на вихід «у світ», продовжуючи вбивати українців. Моді відвідав Японію та домовився про значну активізацію двосторонніх звʼязків протягом наступних десяти років і 58 млрд дол. інвестицій. Своєю чергою Сі Цзіньпін з’їздив на Тибет, щоб «відзначити» 60 років утворення Тибетського автономного регіону (фактичне узаконення захоплення Тибету КНР), затьмарити факт 90-річчя Далай-лами і ще раз нагадати, що там, де ступила нога китайського солдата, жодна інша нога вже не ступить. Згодом вони зустрілися на заході у Тяньцзіні, який японські експерти назвали з незвичною для себе відвертістю «антиамериканським самітом».
Напередодні саміту китайська преса цілком очікувано співала осанну нечуваній ролі, яку «найбільша регіональна організація» відіграє у сучасному бурхливому світі. Щоправда, торгівля КНР з усіма членами ШОС 2024 року ледь перевищила 512 млрд дол., що значно менше торгівлі КНР як з ЄС, так і з США (навіть якщо додати партнерів по діалогу, виходить лише 890 млрд). Роль ШОС як голосу Глобального Півдня також не до кінця зрозуміла, тому що, начебто, цим голосом же є БРІКС, про що Моді сказав в інтерв’ю японським ЗМІ. Формат ШОС+ вражає лише кількістю диктаторів і автократів, які до нього входять, умовні демократії становлять абсолютну меншість. Так чи інакше, але ще до саміту було цілком очевидно, що всі його учасники насамперед сподіваються провести більш-менш змістовні зустрічі з Сі Цзіньпінем (крім Путіна і Моді, там у черзі ще стояв Кім Чен Ин, з іншими відбулися короткі протокольні бесіди). Адже в умовах світової війни тарифів і нескінчених примх Трампа Китай дійсно виглядає острівком стабільності та послідовності, попри нарощування військових м’язів, економічні проблеми всередині країни і накопичення доказів того, що без підтримки КНР Росія вже давно вичерпала б свій ресурс для війни. Під час зустрічей із прибулими гостями, що передували саміту, очільник Китаю висловився за повноцінне членство у ШОС Азербайджану і включення Лаосу до числа партнерів по діалогу. Про намір стати членом ШОС заявив прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. Принципово це нічого не змінює, але у китайських ЗМІ є привід говорити, що ШОС зміцнюється і зростає.
Інтриги саміту ШОС додав чистий збіг дати його проведення з початком святкування перемоги у «війні проти японської агресії». КНР наполегливо протягом багатьох років намагається довести світу, що це саме комуністичний Китай був переможцем у боротьбі проти японського мілітаризму, хоча насправді КНР виникла тільки через чотири роки після капітуляції Японії. Республіка Китай (Тайвань), де знайшли захист від китайських комуністів прихильники Чан Кайши, які мали безпосередній стосунок до подій 80-річної давності, нічого не святкує. Очікується, що значна частина учасників саміту ШОС залишиться на святковий парад, хоча повідомлялося, що Японія зверталася до них за дипломатичними каналами з проханням уважно подумати над змістом святкових заходів у країні, яка не існувала 1945 року, з приводу перемоги над імперією, яка закінчила своє існування разом із визнанням поразки 80 років тому. Але, очевидно, китайському шарму важко протистояти, тож очікується, що на трибуні поряд із Сі стоятимуть Путін і Кім Чен Ин. Тільки тим, хто не розуміє китайського символізму, потрібні додаткові меседжі і коментарі.
Саміт ШОС став, хоча й із суто зовнішнього привабливого боку, цілковитою протилежністю тому, що світ спостерігає в Овальному кабінеті вже протягом шести місяців. Заміть нескінченого самолюбування, потоку похвальби і самозакоханих тверджень, лозунгів «Америка насамперед» і критики попередників — заяви про необхідність повернути авторитет міжнародним інституціям, наголос на спільності долі і цілей розвитку; замість приниження і відвертого знущання над гостями — повага і гостинність; замість погроз і відвертого тарифного шантажу — пропозиції про співпрацю і об’єднання зусиль для розв’язання спільних проблем. Само собою, що при цьому Китай ні на йоту не відступив від своїх національних інтересів (як це робить і Трамп, просто іншими засобами), але зробив це так, що всі зрозуміли: формується надпотужний стратегічний альянс Індія—КНР, до якого примкнуть серед інших Росія, КНДР, Іран. І правила цього формату зрозумілі, і цілі також. Їх можна приймати або ні, але вони є, а ті правила, які відстоювали США, більше не існують. Навіть Алієв із Пашиняном виглядали більш органічно у Тяньцзіні, спілкуючись по-сімейному, у супроводі дружин, ніж у Овальному кабінеті після підписання мирної угоди, яку Трамп вважає своїм досягненням. Можна собі уявити, які враження на Глобальний Південь справить ще й військовий парад у Пекіні, якщо його порівняти з позорищем, що його Дональд Трамп влаштував для себе, коханого, у Вашингтоні.
Не варто повторювати за Сі Цзіньпінем і Путіним те, що було ними проголошено під час саміту. Цілком очікувано очільник КНР зробив наголос на побудові справедливого і мирного майбутнього для всіх (з китайськими особливостями), а Путін розповів, що війну почала не Росія, а Захід, і повторив усі добре відомі тези про НАТО і безпеку одних за рахунок інших. Жодної зміни риторики не спостерігалося, але навіть повторення тих самих наративів у присутності 26 глав держав і урядів, а також десятка керівників міжнародних організацій, які всі без винятку мають свої образи на Трампа, справляло дійсно гнітюче враження.
Досить показово також, що саме під час саміту центральна газета КНР розмістила величезну статтю, в якій звинуватила Філіппіни у тому, що вони захоплюють острови у Південно-Китайському морі, хоча ті острови належали Філіппінам, коли КНР навіть у проєкті не було. В умовах, коли позиції Сі Цзіньпіна всередині Китаю більше не виглядають настільки міцними, щоб не викликати у нього стурбованості, використовуються всі можливості продемонструвати китайському народу силу КНР і її лідера.
Рада глав держав — членів Шанхайської організації співробітництва схвалила декларацію за підсумками саміту. У документі йдеться про принципи невтручання у внутрішні справи та незастосування сили, вони названі основою сталого розвитку міжнародних відносин: «Держави-члени підтверджують свою прихильність формуванню більш представницького, демократичного, справедливого і багатополярного світового порядку, заснованого на загальновизнаних принципах міжнародного права, в тому числі закріплених у Статуті ООН». Також зазначається, що країни ШОС виступають проти односторонніх примусових заходів, у тому числі економічного характеру, з очевидним натяком на США. У документі окреслено цілі діяльності ШОС на найближчі десять років, засуджується теракт, який ледь не призвів до війни між Індією і Пакистаном (очевидний крок назустріч Моді), висловлюється підтримка становленню Афганістану як незалежної, нейтральної і мирної держави, проте не міститься й згадки про війну проти України, подібно до Астанинської декларації, прийнятої 2024 року.
Під час засідання ШОС+ президент Китаю Сі Цзіньпін запропонував Ініціативу глобального управління, хоч би що це означало. «Я з нетерпінням чекаю на співпрацю з усіма країнами для більш справедливої та рівноправної глобальної системи управління та просування до спільноти зі спільним майбутнім для людства», — сказав Сі, виступаючи на зустрічі. Слід очікувати, що присутнім цей заклик сподобався.
Чи призведуть рішення саміту до практичних результатів, це, радше, питання часу і двосторонніх домовленостей, ніж групових заяв, які і цього разу були традиційно декларативними. А поки що Трамп, схоже, не збирається їхати в Індію пізніше цього року на саміт QUAD, що фактично знищує всі попередні зусилля Вашингтона із просування концепції Індо-Тихоокеанського регіону. У цьому контексті не дивно, що Японія приступила до реалізації відразу кількох масштабних програм переозброєння, за що отримала — саме під час саміту — нищівну критику з боку Китаю. Токіо також зміцнює співпрацю з Австралією, яка замовила в Японії 11 військових кораблів. США забирають себе зі світу, тож світ компенсуватиме порожнечу іншими засобами, хто на які здатен.