Російська загроза для Європи – як континент може стримати Росію
Без стратегії, політичної рішучості, національної стійкості та структурних реформ інвестиції не перетворяться на реальну обороноздатність.
Міністри оборони, високопоставлені військові та представники оборонної промисловості цього тижня збираються в Лондоні на виставку Defence and Security Equipment International (DSEI), яку називають найбільшою військовою виставкою у світі. Однак, хоча DSEI демонструє майбутнє війни та новітні технології, справжнє випробування для Європи полягає не в теоретичних інноваціях, а в тому, чи здатна вона швидко мобілізуватися на практиці.
Як нещодавно зазначила Atlantic Council, головною проблемою Європи досі була політична й військова неспроможність відповісти на виклики. Але в умовах непевності у Вашингтоні та загроз із боку Москви, континент опинився на стратегічному роздоріжжі — між вибором взяти на себе відповідальність за власну оборону та безпеку чи залишитися небезпечно залежним від сил, що не підконтрольні йому, зазначає генерал Нік Картер, колишній начальник штабу збройних сил Великої Британії та стратегічний радник в Інституті глобальних змін імені Тоні Блера.
Під питанням залишається, чи зможуть зростаюча єдність європейських лідерів і значне збільшення оборонних витрат у Європі розгорнутися достатньо швидко, щоб урятувати Україну без суттєвої допомоги США. Також невідомо, чи здатні ці кроки відновити стримування у євроатлантичному просторі та запобігти російській загрозі до 2030 року.
Сьогодні концепція стримування має враховувати й так звану “сіру зону”. Росія вже підриває дію статті 5 НАТО про колективну оборону за допомогою атак гібридного характеру, спрямованих на ослаблення рішучості без провокування прямої військової відповіді.
Імовірно, Москва посилюватиме подібні цілеспрямовані провокації, наприклад, диверсії на підводних кабелях, кібератаки на енергосистеми чи “випадкові” ракетні удари поблизу території НАТО. Усе це є частиною продуманої стратегії розширення впливу Кремля.
“Тим часом на полі бою в Україні ми спостерігаємо поєднання елементів Першої та Третьої світових воєн — своєрідне дослідження в реальному часі, яке показує риси майбутніх конфліктів. За останні роки стало очевидно, як швидко змінюється характер війни та як стираються межі між сушею, морем, повітрям, космосом і кіберпростором у прагненні інтегрувати ці сфери для досягнення переваги”, — додає Картер.
У цьому контексті багато хто справедливо відзначає винахідливість України, яка адаптується під вогнем, однак Росія демонструє інновації не меншого масштабу та темпу: застосовує дешеві дрони, системи радіоелектронних перешкод, цілевказання з використанням ШІ та перебудовує свою економіку на військові рейки. Лише цього року країна виготовить 1500 танків, три тисячі бронемашин і двісті балістичних ракет — що відповідає річному обсягу виробництва НАТО за кілька місяців.
З огляду на такий темп технологічних змін, надзвичайно важливо постійно стежити за інноваціями, і саме на цьому принципі має базуватися оборонне планування Європи. У війні завжди перемагає той, хто швидше адаптується.
Але Європі потрібно кардинально переосмислити не тільки необхідні зараз і в майбутньому можливості, але й те, як повинні змінитися її системи та інститути, щоб забезпечити їх реалізацію.
Це означає збільшення обсягів оборонного виробництва, модернізацію збройних сил, переосмислення закупівель та інвестування в правильне поєднання можливостей для протидії сучасним загрозам, а також тим, що з’являться в майбутньому.
Для вирішення цього питання Інститут Тоні Блера започаткує програму для стимулювання дискусії щодо європейської оборони, аналізуючи безпекове середовище та можливі сценарії його розвитку. Обговорюватимуться питання розподілу тягаря — зокрема ролей, регіонів, спроможностей та оборонно-промислової бази, а також очікується початок дебатів щодо національної та суспільної стійкості.
“На щастя, Європа зараз працює на міцнішому фундаменті, оскільки члени НАТО, окрім США, пообіцяли підняти базові оборонні витрати до 3,5% ВВП, а ЄС запустив фонд SAFE обсягом €150 мільярдів для посилення оборонного потенціалу. Проте ці кроки не принесуть бажаного результату, якщо кошти не будуть витрачені оперативно”, — стверджує Картер.
Зважаючи на це все, негласна правда полягає в тому, що одних лише грошей недостатньо: без стратегії, політичної рішучості, національної стійкості та структурних реформ інвестиції не перетворяться на реальні можливості.
Занадто часто видатки на оборону розглядаються як програма створення робочих місць у промисловості, а не як необхідність для забезпечення безпеки. Але уряди повинні бути чесними зі своїми громадянами: збільшення видатків на оборону означатиме важкі компроміси.
“Наші економіки в 10 разів перевищують економіку Росії, наша технологічна база набагато сильніша, а наші союзи не мають собі рівних. Якщо ми вирішимо діяти негайно, то будь-яку загрозу з боку Росії можна буде подолати. Питання полягає в тому, чи зробимо ми це”, — підсумував генерал.
Нагадаємо, у ніч на 10 вересня під час масованої атаки Росії на Україну низка ударних безпілотників перетнули кордон та залетіли на територію Польщі. Частину з них польські військові змогли збити. За словами президента України Володимира Зеленського, кордон з Польщею перетнули щонайменше вісім російських дронів, а за словами прем’єра Польщі Дональда Туска, їх була “величезна кількість”.