Для голови Кремля Владіміра Путіна 2026 буде роком високих ризиків. У виданні звернули увагу, що його новорічне звернення до росіян було надзвичайно прісним. У ньому майже не було попереджень чи запевнень щодо майбутнього року. Можливо, Путін хотів уникнути будь-яких ризиків. Та хоч 2026 рік пропонує перспективу мирної угоди на умовах, близьких до вподобань російського диктатора, він також сповнений небезпек, а Путін відомий тим, що не любить ризикувати, пише The Times.
Просування РФ в Україні було повільним та важким, однак це не завадило окупантам захопити більше територій, ніж за минулі роки. Незалежні джерела наводять різні цифри, але, схоже, що якщо 2023 року Росія захопила менш як 600 кв. км, то 2024 року ця цифра зросла до понад 3000, а 2025 року — до 4500-5000. Загальні втрати росіян хоч і зросли, але співвідношення втрат Росії до території знизилося.
Певною мірою це відображає адаптацію РФ: наздоганяння українських інновацій у використанні безпілотників та їх подальше впровадження у великих масштабах; використання плануючих бомб для ударів на велику дальність; використання тактики інфільтрації на землі. Усе це, аби змусити українських захисників відступити.
У звітах Росії неминуче перебільшують її прогрес, проте, коли Путін погрожує, що може відмовитися від мирних переговорів, бо вважає, що може досягти своїх цілей шляхом продовження бойових дій, він, ймовірно, має на увазі саме це.
У Москві, схоже, очікують, що нинішні мирні переговори зазнають невдачі, але новий раунд може відбутися наприкінці весни. Путін може спокуситися дати війні шанс. Однак його здатність поповнювати свої сили добровольцями залежить від економіки, а вона зараз у занепаді. Звернення до призовників несе величезні політичні ризики, а 2026 року відбудуться парламентські вибори. Кремль, звичайно, їх сфальсифікує, але з огляду на тихе зростання націоналістичної та популістської критики, Путін побоюється занадто сильно тиснути на свій народ.
Переговори можуть затягнутися і призвести до того, що він покладеться на Білий дім, який у кращому випадку виглядає розділеним, а в гіршому – дволиким. Президент України Володимир Зеленський та його новий керівник апарату, колишній керівник військової розвідки Кирило Буданов, все ще можуть запобігти будь-яким переговорам, що дадуть Путіну тріумф, який, на його думку, йому потрібен. То що ж робити підбурювачу війни?
Довіра до Трампа
Російський лідер, можливо, втрачає віру в нинішній мирний процес, який, здається, зайшов у глухий кут через питання територіальних поступок та гарантій безпеки. З самого початку російські офіційні джерела та ЗМІ, хоча й стверджували, що цінували бажання президента США Дональда Трампа покращити відносини з Москвою, попереджали, що у нього є власний порядок денний.
Путін продовжує демонструвати свою відданість зусиллям Трампа щодо посередництва в мирному процесі, не в останню чергу тому, що не хоче дозволити президенту Зеленському перехитрити його. Однак є люди в оточенні Путіна, які стверджують, що Трамп або грає в подвійну гру, або ж занадто слабкий чи не зосереджений, щоб контролювати навіть власну адміністрацію.
Повідомлення минулого тижня про те, що ЦРУ відіграло вирішальну роль у розробці нещодавньої стратегії України щодо далекобійних ударів по російській нафтохімічній промисловості, підтвердили наратив Путіна про те, що цей конфлікт насправді є західною опосередкованою війною проти Москви. Те, що Трамп, очевидно, схвалив це, змушує деяких російських націоналістів сумніватися в доцільності покладатися на нього як посередника.
Московські пропагандисти часто стверджують про нібито лицемірство Заходу, але два нещодавні українські напади надали цьому аргументу особливого значення в політичних колах на початку нового року.
У виданні згадали й «удар» по резиденції Путіна на Валдаї, якого попри заяви Москви не було. Натомість американці припустили, що це була спроба атаки на «військовий об’єкт» у тому ж регіоні.
Це підвищує ймовірність того, що звинувачення Москви були помилкою, а не відвертою брехнею: що, не знаючи цільового об’єкта, вони поспішили з тим, що могло здатися логічним висновком. Реакція Заходу може погіршити ситуацію. Якщо відбувся напад, і росіяни вважають, що це був замах на життя Путіна, то жодні заперечення не змінять цієї віри. Дійсно, чим більше Захід суперечить їхнім заявам, тим більше він вважає, що мовчки підтримує цю ідею.
Тим часом у новорічну ніч, як стверджують росіяни, три українські безпілотники нібито вразили кафе та готель у Хорлах на окупованій території півдня України. Ті ж самі росіяни повідомляли, що у результаті удару загинули 27 мирних жителів. Ця ситуація, додають у Times, розпалює громадське обурення в Росії та вимагає ескалації, а не переговорів. Зазначимо, що Генштаб ЗСУ у відповідь на заяви окупантів щодо обстрілу Хорлів наголосив: Сили оборони України діють у межах норм Міжнародного гуманітарного права та завдають ударів виключно по військових об’єктах Росії.
Складні вибори
Легко припустити, що Путіну ніколи не потрібно турбуватися про громадську думку, але це неправильно. Широка цензура, пропагандистські кампанії та регулярні спроби підкупити ключові верстви населення відображають його бажання мінімізувати ризик протестів. Путін виявив: коли так багато його сил безпеки просто спостерігали під час заколоту 2023 року Євгєнія Прігожина та його найманців з ПВК «Вагнер», президент не може бути впевнений, що вони підтримають його в кризовій ситуації.
Восени цього року відбудуться вибори до Державної думи РФ – нижньої палати законодавчого органу. Офіційні опозиційні партії є другорядними акторами в цинічній пантомімі, насправді вони існують лише для того, щоб створити видимість демократії. Проте, їхні лідери знають, що чим більшу частку голосів зможуть отримати їхні партії, тим щедріше Кремль їм відплатить.
Політтехнологів Путіна може тривожити те, що як комуністи, так і ультранаціоналістичні ліберальні демократи розпочали кампанії, спрямовані на використання невдоволення зростаючими економічними труднощами. Мінімальна заробітна плата збільшується на 20,7%, але лідер комуністів скаржився, що цього недостатньо і що її слід збільшити, наприклад, на 50%.
Як зліва, так і справа, партія Путіна «Единая Россия» стикається з популістською кампанією, яка по суті стверджує, що «товстуни» піклуються про себе за рахунок «солі землі». З огляду на те що економіка скочується в рецесію, ПДВ підвищено на 2%, рахунки за комунальні послуги зросли в середньому на 12% за останній рік, а невійськові галузі перебувають у кризі, це повідомлення має певну привабливість.
Військова авантюра
Поки що Путін продовжуватиме заспокоювати Трампа та сподіватися, що той зможе досягти угоди, яка йому підійде. Однак, здається малоймовірним, що Зеленський віддасть останній шматочок Донецької області, як вимагає Путін. Тож Москва очікує, що ці переговори зазнають невдачі. Що тоді?
Якщо Зеленський не отримає конкретних гарантій безпеки та реконструкції, яких потребує Україна, український президент не матиме іншого реального вибору, окрім як продовжувати боротьбу. Путін, який постійно уникає ризику, опиниться, як не дивно, у ще сильнішій позиції, але також зіткнеться зі складнішим рішенням.
У російських колах існує певна думка, що після кількох місяців безперервного просування Київ буде готовий знову розпочати переговори навесні з більшою готовністю до компромісів. Однак це, ймовірно, вимагатиме від Путіна знову покладатися на Трампа та ризикуватиме затягуванням переговорів та їх провалом ближче до виборів. Це також посилить націоналістів, які навіть зараз стверджують, що Путін недостатньо щирий у своєму прагненні до перемоги.
Натомість Путін міг би обрати військовий варіант. Це може здаватися безпечнішим: він має перевагу на місцях, націоналісти заспокоїлися, і він не покладається на цих підступних американців.
Однак, це також ризик, зауважують у виданні. Погіршення економічної ситуації вплине на набір військовослужбовців: йому, можливо, доведеться розгортати призовників або мобілізувати резервістів, якщо Росія продовжуватиме терпіти нинішній рівень втрат, а кількість охочих добровольців почне вичерпуватися. Це буде досить небажано, але оскільки життя росіян стає складнішим, популістський політичний виклик також ставатиме більш привабливим.
Звичайно, вибори до Думи будуть сфальсифіковані, щоб отримати будь-який результат, якого хоче Путін, але чим більш відверті фальсифікації, тим більша ймовірність протестів. Він зрозумів це у 2011-13 роках, коли очевидні фальсифікації виборів спричинили найбільші протести з часів розпаду Радянського Союзу. Як зазначив політичний інсайдер: «Путін сподівався, що зможе пом’якшити використання «адміністративного ресурсу» на цих виборах, що «Единая Россия» зможе вести кампанію на платформі «ми перемогли». Це все ще можливо, але не гарантовано».
У цьому і полягає проблема Путіна: він не любить ризикувати. Наступний рік повністю залежить від того, який шлях він вважатиме найбезпечнішим у 2026 році.
Раніше The Telegraph писав, що Путін втрачає свій авторитет. Мовляв, якщо коли пропаганда руйнується всередині країни, за нею зазвичай падають і режими.
Водночас у The Washington Post зазначають, що січень традиційно породжує цілу хвилю прогнозів. Чи впаде економіка США в рецесію? Чи почне фондовий ринок стрімко падати? 2026 рік несе більше, ніж зазвичай, справжньої невизначеності. Але одне питання, швидше за все, буде вирішене цього року — доля України. І залежно від розвитку подій, наслідки будуть не поступовими, а справді масштабними для міжнародної системи.