Українці шоковані риторикою, яка лунає з адміністрації Дональда Трампа. Персональні нападки на Володимира Зеленського поєднуються з шантажем і погрозами на адресу нашої країни. Водночас Росія та її правитель Владімір Путін отримують із Білого дому купу компліментів і сигналів про готовність до перезавантаження американо-російських відносин. Здається, в США зламався політичний компас, і вони більше не здатні розрізнити агресора та жертву агресії. Така хаотично-інфантильна поведінка на міжнародній арені аж ніяк не вписується в заявлене Трампом на інавгурації «повернення до здорового глузду».
У світовій дипломатії після приходу до влади Дональда Трампа відбуваються карколомні процеси, які справляють до певної міри гнітюче й шокове враження на українців. Плани, які були актуальними ще кілька місяців тому, зараз абсолютно втратили сенс. 2024 року Київ витратив багато часу та зусиль на організацію Глобального саміту миру у Швейцарії та просування у світі Української формули миру. Очікувалося, що на другий саміт запросять Росію. Але зараз про такі наміри ніхто навіть не згадує.
У перші дні нового президенства Трампа Україні здавалося, що все йде належним чином. Американський лідер принаймні утримувався від проросійських заяв. Похвалив Зеленського за те, що той дійсно прагне миру. І пригрозив Путіну введенням серйозних санкцій та обвалом цін на енергоносії, якщо той не піде на угоду про припинення війни. Але згодом усе покотилося шкереберть.
За місяць президентства Трамп і його команда спромоглися створити справжній хаос у світовій політиці. Принцип «нічого про Україну без України» порушено. Відбувається відбілювання репутації РФ і спроба замаскувати загарбницьку збройну агресію нейтральним евфемізмом «конфлікт в Україні». Заяви американських офіційних осіб про Україну, президента Зеленського та вибори під час війни інфіковані російськими наративами. Претензії на українські корисні копалини без реальних гарантій безпеки нагадують неоколоніальну практику. Такі основоположні істини, як повага до суверенітету, територіальної цілісності, непорушність державних кордонів і неминучість покарання за акт агресії зникли з порядку денного американської дипломатії.
Ми наразі не бачимо реалізації формули «мир через силу». Зате є риторика перезавантаження відносин із Москвою, яка віддалено нагадує обамівську. Не можна стверджувати остаточно, але схоже, що в Трампа є спокуса обрати мир за будь-яку ціну без реальних гарантій безпеки для України. І тим більше без покарання Росії за акт агресії. Напевно, там вирішили, що за допомогою шантажу й тиску на Київ можна у відносно короткі строки досягти якоїсь угоди про припинення вогню й подати це як видатне досягнення Трампа-миротворця. Те, що така угода може бути вкрай несправедливою для України й працювати лише тимчасово, вочевидь, не надто турбує американського президента. Головне — продемонструвати виборцям, що Вашингтон відшкодує надану Україні допомогу.
Однією з причин, чому США можуть погодитися на зближення з РФ, є ілюзорна мрія відірвати Росію від Китаю й отримати доступ до російських природних ресурсів. З іншого боку, заяви представників нової американської адміністрації на тему України часто суперечать одна одній. Остаточно не зрозуміло, яку мету насправді переслідує Вашингтон. Хаос і плутанина в поєднанні з тиском, шантажем і задобрюванням зрештою можуть бути стратегією переговорів такої складної особистості, як Дональд Трамп. Звісно, нам украй неприємно чути компліменти в бік Росії, але вони ще не означають, що США ухвалили рішення припинити підтримувати Україну. Доказом того, що нічого ще не вирішено, є інформація про заспокійливі розмови Марко Рубіо з європейськими союзниками.
Що робити в цій непростій ситуації Україні? В української влади може виникнути спокуса вступити у виснажливі словесні баталії з Трампом, Венсом чи Маском. Але така стратегія є контрпродуктивною, недієвою й небезпечною. Об’єктивна реальність така, що Україні вкрай потрібна американська допомога. І безболісно замінити її на європейську в короткостроковій перспективі нереально. Немає сенсу рефлексувати на образливі, несправедливі та цинічні вислови. Це нічого не змінить. Головне — витримати перший натиск і не піддатися на шантаж американської сторони. Якщо договору про видобування рідкісноземельних металів не уникнути, не потрібно перетворювати його на ще один Будапештський меморандум.
Вже очевидним є провисання роботи дипломатичної місії України у США. Можливо, справді настав час змінити посла у Вашингтоні Оксану Маркарову. Цей сигнал могла б позитивно сприйняти нинішня адміністрація. Слід активніше працювати не тільки з найближчим оточенням Трампа, а й з іншими республіканцями, багато з яких критично налаштовані щодо Москви й уже досить жорстко висловилися стосовно цього. І, звісно, не забувати про демократів.
Громадська думка — той чинник, який може завадити Трампу укласти стратегічний союз із Москвою та здати Україну. Згідно з опитуванням Gallup, 2024 року лише 8% американців сказали, що позитивно ставляться до Росії. Протилежної думки дотримувалися 86% громадян США. Опитування Квінніпекського університету, опубліковане 19 лютого, показало: 81% респондентів заявили, що Путіну не можна довіряти. Серед них — 73% опитаних республіканців і 93% демократів. Лише 9% виборців сказали, що Путін заслуговує на довіру.
Останні опитування свідчать: американці висловлюють дедалі більше незадоволення роботою адміністрації Трампа. Є підстави сподіватися, що тотальний контроль крила MAGA над Конгресом ослабне. І Білий дім не зможе ігнорувати обурення американських політичних еліт здачею інтересів України та зближенням із Москвою. А воно звучатиме дедалі голосніше. В цьому аспекті час грає на користь України. Позитивним сигналом є те, що критично про геополітичні реверанси Трампа в бік Путіна висловилися не лише ліберальні, а й праві консервативні американські медіа та публічні особи. Україні потрібно максимально використовувати цей чинник і працювати з американським суспільством.
Посилити позицію України у США можна з допомогою європейської дипломатії. Більшість європейських політиків усвідомлює загрозу російського імперіалізму та ризики, які може спричинити перемога РФ в Україні. Коли навіть такі раніше скептично налаштовані до України політики, як британець Найджел Фарадж, висловлюють думку, що Україна має бути членом НАТО, це хороший сигнал. Там, де українська дипломатія безсила, своє слово може сказати дипломатія Старого Світу. Власне, кроки в цьому напрямку вже здійснюються. Збереження холодного розуму, усвідомлення червоних ліній, які не можна перетинати в переговорах, та перезавантаження української дипломатії з акцентом на тісну координацію та кооперацію зусиль із Європою могли б допомогти вистояти в період підвищеної турбулентності.
Зараз Трамп у міжнародній політиці поводиться як трикстер — персонаж, котрий порушує загальноприйняті норми, що зрештою сприяє відновленню порядку чи встановленню нових правил. Але яким буде цей новий трампівський світ, точно сказати не може ніхто.