Після удару США по Ірану Китай може зблизитись із Росією
Ескалація США на Близькому Сході змінює баланс сил перед зустріччю Трампа та Сі.
Повалення США ще одного друга Китаю ризикує посилити напруженість між найбільшими економіками світу та зміцнити відносини Китаю з Росією, пише Bloomberg.
Після загибелі верховного лідера Ісламської Республіки Алі Хаменеї внаслідок ракетних ударів Ізраїлю та США, міністр закордонних справ Китаю Ван І в неділю назвав «неприйнятним відкрито вбивати лідера суверенної країни та запроваджувати зміну режиму». Під час телефонної розмови зі своїм російським колегою Ван попередив, що президент США ризикує загнати Близький Схід у «безодню».
Видання зазначає, що ця заява вищого дипломата Китаю особливо виділяється на фоні того, коли офіційні особи обох сторін намагаються стабілізувати відносини перед приїздом Дональда Трампа до Пекіна 31 березня на зустріч із Сі Цзіньпіном. Ще більше ситуація ускладнюється тим, що це вже другий друг Китаю, якого Трамп усунув від початку року.
«Хоча Іран і Венесуела не вважаються важливими торговельними або оборонними партнерами Китаю, ескалація кампанії Трампа щодо зміни режиму піднімає питання про те, чи може наступною ціллю президента США стати інший лідер, який має набагато тісніші зв’язки з Сі», – пише видання.
Як припускає партнер The Asia Group Джордж Чен, нестабільність в Ірані, ймовірно, ще більше зміцнить відносини Китаю з Росією, оскільки Сі прагне забезпечити собі постачання нафти. Обидві країни протягом вихідних скликали екстрене засідання Ради Безпеки ООН, посилаючись на те, що Москва назвала «невиправданим актом збройної агресії з боку США».
Китай закуповує близько 13,4% морської нафти в Ірані, а це означає, що тривале порушення поставок може завдати шкоди китайським компаніям, які борються з кризою на ринку нерухомості та слабким споживчим попитом на внутрішньому ринку.
До хаосу додається порушення повітряного простору на Близькому Сході.
Водночас всі ці потрясіння відбуваються напередодні одного з найважливіших політичних тижнів для Китаю, під час якого урядовці оголосять цілі економічного зростання на 2026 рік.
Окрім війни на Близькому Сході, Китай бореться з конфліктами, що розгораються вздовж його кордонів, зокрема з новими зіткненнями між Афганістаном і Пакистаном, що спалахнули останніми днями. Пекін також веде дипломатичну суперечку з Японією щодо Тайваню. Все це може означати, що увага Китаю не буде довго зосереджена на Ірані.
«Більше занепокоєння викликає зростаюча нестабільність на периферії Китаю. Тим часом посилення військової співпраці між Росією та Північною Кореєю звужує простір для маневру Пекіна та підвищує ризики ескалації на Корейському півострові, які Китай не може повністю контролювати», – вважає старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу Джон Калабрезе.
Незважаючи на поглиблення зв’язків Китаю із країнами Близького Сходу, під час ударів Трампа по Ірану минулого року Китай продемонстрував, що підтримка Пекіна обмежується сильною риторикою та продовженням звичайних торговельних відносин. Цей підхід поширився навіть на найближчих партнерів Китаю – уряд Сі надає дипломатичну підтримку Москві та постачає армію Путіна товарами подвійного призначення, але утримується від постачання безпосередньо зброї.
Світ більше не вірить у «правила», але й хаос не пропонує стабільності. У Мюнхені прозвучала нова формула: інтерес, підкріплений спроможністю. Чи означає це повернення до політики сили — і яке місце в цій конструкції відведено Україні? Завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Іжак у статті «Мюнхен-2026: правила для світу, заснованого на силі» аналізує сигнали Вашингтона й відповіді Європи.