Підтримка України – Європа розуміє, що вона залишилась наодинці у цьому питанні
Коаліція під проводом Європи навряд чи може забезпечити надійні гарантії безпеки Україні — попередній досвід не вселяє оптимізму.
Після незвичайного серпня, насиченого геополітичними самітами, стає очевидним, що Європа самотужки захищає суверенітет України, а отже, і власну безпеку від російської агресії, і не може розраховувати на значну підтримку з боку Сполучених Штатів.
Почуття “стратегічної самотності” в умовах дедалі жорстокішої боротьби за світову владу є наслідком літа поступливості, під час якого ЄС прийняв явно незбалансовану торговельну угоду, нав’язану Дональдом Трампом, і пообіцяв неймовірно великі інвестиції в США, а європейські члени НАТО пообіцяли збільшити свої видатки на оборону до амбітних 5% валового внутрішнього продукту — все це для того, щоб заспокоїти Трампа в надії зберегти участь США в європейській безпеці, вважає Пол Тейлор, старший запрошений науковий співробітник Центру європейської політики.
Звичайно, могло бути й гірше. Супроводжуючи українського президента Володимира Зеленського до Білого дому минулого тижня, лідери Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Фінляндії та Європейської комісії продемонстрували свою єдність у відхиленні вимог Владіміра Путіна щодо територіальних поступок для закінчення війни, які Трамп майже повторив.
Їм вдалося пом’якшити частину політичної шкоди, заподіяної Трампом теплим ставленням до російського президента на Алясці, і домогтися від Трампа нечіткої обіцянки, що США нададуть певну підтримку європейським силам безпеки для України в разі укладення угоди про припинення вогню.
Однак Трамп знову відкинув можливість вступу України до НАТО та відмовився від вимоги, щоб Росія погодилася на негайне припинення вогню без будь-яких поступок з боку Путіна. Він також проігнорував власний оголошений дедлайн для запровадження жорсткіших санкцій проти Москви та не надав гарантій, що Європа братиме участь у майбутніх мирних переговорах.
Більше того, його міністр фінансів заявив, що США стягуватимуть 10% надбавки з усіх європейських закупівель американської зброї для України — фактично “податок на війну” зі своїх союзників.
Білий дім чітко заявив, що будь-яка підтримка США сил швидкого реагування, які формують Велика Британія та Франція для України, не передбачатиме присутності американських військ на землі. Трамп натякнув, що Вашингтон може надати повітряну підтримку, однак головний політичний керівник Пентагону повідомив європейським військовим, що допомога США буде вкрай обмеженою.
Наразі невідомо, наскільки Європа зможе розраховувати на доступ до важливої американської розвідувальної інформації, не кажучи вже про підтримку США у випадку нападу на європейські сили в Україні.
Це означає, що європейські уряди, які розмірковують, чи відправляти сухопутні війська, авіацію, системи протиракетної оборони, військово-морські підрозділи або інструкторів для підтримки післявоєнної України, не можуть бути впевненими, що США раптово не залишать їх “в сліпу”, утримавши життєво важливі дані розвідки та спостереження, якщо Росія знову почне військове нарощування або відновить бойові дії.
Лідери Європи також стикаються з політичними та економічними труднощами всередині країн, намагаючись збільшити військову й фінансову допомогу Києву та виробити реалістичний план післявоєнних гарантій безпеки.
“Попри вражаючий ефект, продемонстрована Білим домом єдність і рішучість Європи вже починає розпадатися. Віцепрем’єр-міністр Італії Маттео Сальвіні висміяв заклик президента Еммануеля Макрона розмістити європейські війська в Україні. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц піддається критиці всередині власної коаліції за пропозицію про те, що Берлін надасть війська для сил безпеки, які формує коаліція охочих”, — додає Тейлор.
Також виникали питання щодо відсутності Польщі, рішучого прихильника і сусіда України та найсильнішої держави Центральної Європи, на саміті в Овальному кабінеті, що, очевидно, було пов’язано з протистоянням між проєвропейським прем’єр-міністром Дональдом Туском і новим протрампівським президентом Каролем Навроцьким. Варшава заявила, що не надаватиме війська для європейських сил, оскільки вони потрібні їй для захисту власних кордонів з Росією та Білоруссю.
Все це піднімає фундаментальне питання: чи може коаліція держав під керівництвом Європи дійсно надати Україні надійні гарантії безпеки в разі припинення вогню? Якою буде визначена місія та правила застосування сил безпеки, і яку підтримку нададуть США або НАТО у разі нападу Росії?
Чи мають ключові європейські держави, які не можуть розраховувати на надійну підтримку США, політичну волю і витривалість, щоб стримати Путіна, метою якого є саме витіснення США з європейської безпеки і розкол європейців між собою?
“Спогади про провали європейських миротворчих операцій у Боснії в 1990-х роках і боягузливу реакцію Європи на захоплення Росією Криму в 2014 році не вселяють оптимізму”, — стверджує автор.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн чітко дала зрозуміти, що основний тягар і надалі лежатиме на самій Україні, яка “має стати сталевим дикобразом, непосильним для потенційних загарбників”. Найціннішим внеском Європи є посилення України зброєю, торговельними пільгами та фінансовою підтримкою.
“Оскільки Путін не демонструє готовності завершити війну чи брати участь у серйозних мирних переговорах, а Трамп не бажає чинити реальний тиск на Росію, навряд чи Європі взагалі доведеться випробувати свої можливості щодо забезпечення перемир’я. І це певною мірою добре, адже Європа все ще далека від того, щоб мати надійні політичні та військові можливості для стримування Росії без надійної підтримки США”, — підсумував Тейлор.
Після переговорів у Вашингтоні Україна отримала від Дональда Трампа обіцянки “дуже хороших” гарантій безпеки. Але що це за гарантії? І чи зможуть вони вберегти нашу країну від “тактики салямі”, до якої так охоче вдається Москва? Про це у статті “Між статтею 5 і “дикобразом”: Захід шукає “гарантії” безпеки для України” пише міжнародний оглядач Володимир Кім.