“Дванадцятиденна війна” звучить ефектно. Називаючи конфлікт між Іраном, Ізраїлем і США саме так, Дональд Трамп досягає двох цілей. По-перше, президент США намагається поставити крапку у бойових діях. По-друге, він натякає, що ці 12 днів війни стануть поворотним моментом для Близького Сходу — подібно до Шестиденної війни 1967 року, коли Ізраїль переміг Єгипет, Сирію та Йорданію.
Чи витримають ці твердження перевірку часом? Уже за кілька годин після оголошення Трампом перемир’я Ізраїль звинуватив Іран у його порушенні — й пообіцяв рішучу відповідь. У відповідь Трамп нецензурно звернувся до обох сторін із закликом відступити. Його готовність публічно звинуватити ізраїльський уряд у “серйозному порушенні” умов перемир’я стала помітним відхиленням від звичної м’якої позиції США щодо Ізраїлю й вивела напруженість у відносинах між Вашингтоном і Нетаньягу на чисту воду, вважає Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times.
Можливо, найгірше справді вже позаду. А можливо, проголошення Трампом “миру” виявиться лише бажаним за дійсне — ще раз підкреслюючи, що США не контролюють ситуацію в регіоні.
“Хоч перемир’я й виглядає крихким, воно цілком може свідчити про те, що конфлікт йде на спад. І все ж, швидше за все, йдеться лише про тимчасову паузу в протистоянні між Ізраїлем та Іраном — а не про новий етап, якого прагне Трамп”, — додає оглядач.
На думку Рахмана, Іран явно зазнав серйозних втрат. Але наразі він зберігає цілісність. Замість того щоб змінити світогляд іранського керівництва, конфлікт лише підтвердив його основні переконання — що Ізраїль і США є надзвичайно небезпечними ворогами.
У результаті керівництво Ірану тепер шукатиме способи відновити свою військову міць і внутрішню легітимність. Відновлення ядерної та ракетної програми Ірану — а також мережі його регіональних проксі — буде надзвичайно складним завданням, але, можливо, не безнадійним. І тепер у Тегерана є ще більше стимулів шукати нові способи завдання ударів по Ізраїлю.
“Без зміни режиму в Ірані — або радикального перегляду його мислення — перемога Ізраїлю у дванадцятиденній війні залишатиметься непевною. Ізраїль продемонстрував вражаючі військові й розвідувальні можливості. Але водночас стало очевидно, що у вирішальний момент він усе ще покладається на США, щоб завершити справу. Оскільки Ісламська Республіка не зазнала остаточної поразки, Ізраїлю та Сполученим Штатам доведеться шукати інші шляхи забезпечення миру в регіоні”, — стверджує Рахман.
Однак після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року ідея миротворчості втратила популярність в Ізраїлі. Уряд Нетаньягу, як і більшість його ймовірних наступників, нині дотримуються стратегії національної безпеки, що спирається на регіональну гегемонію. Цю позицію наразі вдалося закріпити. Але для країни з населенням у десять мільйонів у регіоні, де мешкають сотні мільйонів, така перевага завжди буде хиткою.
Трамп, своєю чергою, явно прагне увійти в історію як миротворець — і нещодавно знову заявив, що заслуговує на Нобелівську премію миру. Люди з оточення президента вже давно хотіли б розвинути Авраамові угоди, підписані у Вашингтоні під час першого терміну Трампа, за якими Ізраїль нормалізував відносини з Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Марокко і Суданом.
Але нормалізувати відносини між Ізраїлем та Іраном — двома країнами, які щойно вели війну й залишаються затятими ворогами — буде незрівнянно складніше. Команді Трампа також бракує дипломатичної потужності. Ні державний секретар США Марко Рубіо, ні спеціальний представник Стів Віткофф не справляють враження сучасних Генрі Кіссінджерів.
“Згадка Трампом про Шестиденну війну 1967 року має подвійний підтекст. Уже через шість років, у 1973-му, Ізраїль знову опинився у стані війни з Єгиптом і Сирією”, — підсумував Рахман.
Те, як новий виток ескалації на Близькому Сході може вплинути, зокрема, й на нашу країну, оцінював у статті “Чи варто Україні радіти ударам Ізраїлю по Ірану?” В’ячеслав Ліхачов.