Цьогорічні парламентські вибори в Сирійській Арабській Республіці унікальні тим, що провели їх ідеологічні опоненти світської форми правління і противники парламентаризму зокрема.
У громадянській війні проти диктатури режиму Башара Асада в грудні 2024 року перемогло угруповання «Хайят Тахрір аш Шам» (ХТШ) на чолі з Ахмадом аш Шараа. Вони вели не просто війну проти диктатури, а ставили за мету встановлення шаріату — порядку, заснованого на базових цінностях сунітського ісламу — на Корані й Сунні. Ця група еволюціонувала з групи «Джабхат ан Нусра», яка в середині десятих років щільно взаємодіяла з Аль-Каїдою, деякі експерти навіть твердять, що Нусра була філією «Аль Каїди». Недоброзичливці продовжують торочити про терористичну суть нинішньої влади в Сирії, але відтоді «Джабхат ан Нусра», визнана терористичною у багатьох країнах світу, припинила своє існування й відродилася у вигляді ХТШ, яка завжди категорично заперечує свій зв’язок з дітищем Бін Ладена.
Підтримуваний Росією та Іраном Асад регулярно проводив парламентські вибори. Лише за одинадцять років громадянської війни маріонетковий парламент переобирали тричі. Вибори мали створювати видимість народної підтримки режиму, який фізично знищив сотні тисяч співгромадян. Режим батька й сина Асадів проводив вибори за заздалегідь визначеним сценарієм, і переможець був визначений завчасно — Партія арабського соціалістичного відродження (БААС). Частину місць у кишеньковому парламенті розподіляли підконтрольні режимові партії-союзники БААС. Такі «парламентарі» були нездатні провадити самостійну політику і слухняно штампували потрібні режимові документи.
Вибори інструменту
Тимчасовий президент Сирії Аш Шараа проголосив своєю першочерговою метою об’єднання країни. Хоча більшість населення — араби, що сповідують сунітський іслам, національний і релігійний склад там доволі строкатий. Є туркмени, курди, на узбережжі Середземного моря мешкає релігійна громада алавітів, на яких спиралися Хафез і Башар Асади. На півдні та неподалік Ідліба (рівнинний захід країни) є громади друзів. Значна частина цієї релігійної меншини розкидана по регіону, впливова громада друзів — у сусідньому Лівані, дружня меншина є й в Ізраїлі, лояльна до влади цієї держави. Курди контролюють північний схід Сирії, де міститься 80% покладів корисних копалин, передусім нафти. Тож об’єднати таку країну — завдання складне й можливе за умови порозуміння між основними громадами. Зафіксувати суспільний компроміс і готовність жити під спільним дахом має Конституція. От для цього й вирішили противники світського правління провести вибори до парламенту, який має підготувати новий основний закон Сирії.
Стартові умови
Від моменту повалення Асада і його втечі до Москви минуло близько десяти місяців. Процес повернення біженців, а це мільйони громадян, лише розпочався. Перепис населення не проводився, тож невідомо, скільки в країні громадян з правом голосу. Окрему проблему для нової влади становлять іранські бойовики, які приїхали підтримати диктатора й отримали від нього сирійські паспорти. Далеко не всі з них залишили Сирію після падіння диктатури. Нині в країні немає політичної конкуренції, не існує політичних партій, які могли б представити програми побудови нової Сирії.
Знехтувати цими перешкодами нову владу спонукали, з одного боку, прагнення сирійців впливати на процеси повернення до нормального життя після десятиліть війни та надзвичайного стану, а з іншого — тиск Євросоюзу та США. Дамаск для відновлення зруйнованої війною економіки потребує остаточного скасування економічних санкцій. Журналіст за освітою, виходець з окупованих Ізраїлем Голанських висот Аш Шараа активно налагоджує міжнародні контакти країни, подорожуючи світовими столицями та відвідуючи політичні форуми за участі лідерів провідних країн. Він намагається зруйнувати негативні стереотипи щодо «ісламістів» і «джихадистів».
В умовах незавершеного збройного протистояння, зокрема й проти представників опори Асада — громади алавітів, це непросто. Придушення спроби повстання алавітів влітку поточного року активно використовувалося антисирійською пропагандою, чимало західних ЗМІ говорили про «різанину». Жертви серед цивільних представників цієї меншини справді були, але насильство щодо них чинили не урядові війська та сили безпеки. Для сунітської більшості Сирії алавіти уособлюють понурі часи асадівського терору. Тож заколот у населених алавітами районах став приводом для помсти з боку потерпілих за часів диктатури. Новій владі в подібних ситуаціях доводиться виконувати два однаково важливі завдання: придушувати заколоти прихильників поваленого режиму та зупиняти спроби помсти потерпілих від поплічників Асада. І не завжди вона з цим справляється.
Подібним чином складалася ситуація і в провінціях, населених друзами, передусім на півдні країни. Їхні спроби силою розширити автономію, яка де-факто склалася за часів Асада, і остаточно вийти з-під контролю центральної влади були придушені як прояви сепаратизму: спочатку в передмістях Дамаска, а згодом і в провінції Кунейтра. Там влада батіг врівноважила пряником — делегувала друзам частину владних повноважень, погодившись на розширене самоуправління. І лише у Сувейді, де протистояння друзів з бедуїнами-сунітами було особливо гострим і кривавим, домовитися не вдалося: лідери друзької меншини покликали на допомогу Ізраїль. Під приводом захисту друзів ізраїльські ракети полетіли по адміністративних будівлях у Дамаску, руйнувань зазнало Міністерство оборони та президентський палац. Владі довелося евакуювати бедуїнів з місць їхнього традиційного проживання та виводити з цієї частини сирійської території свої війська та сили безпеки. Дотепер невідомо про жодні відплатні акції сирійців на удари армії єврейської держави. Попри демонстративну стриманість і прагнення уникати нової війни, громадська думка на Заході аж ніяк не на боці «ісламістів».
Вже за кілька місяців до дати виборів було відомо, що в Сувейді вибори не відбудуться, адже Дамаск не контролює цю територію. Подібна ситуація з населеними курдами провінціями Ракка та Хасака на північному сході країни. Вони контролюються курдськими збройними підрозділами, афілійованими з Робітничою партією Курдистану. Лідер РПК Абдулла Оджалан цього року звернувся до однопартійців із турецької в’язниці, де відбуває довічне покарання. Він закликав припинити збройну боротьбу за створення курдської держави. Процес розпочався на південному сході Туреччини. А от у Сирії озброєне курдське ополчення досі контролює місця традиційного проживання цього народу, нафтовидобуток і табори, де тримають вдів і дітей бійців «Ісламської Держави». Лідер сирійських курдів Мазлюм Абді проводить консультації з Дамаском про умови об’єднання північного сходу з рештою країни, але поки що немає ознак наближення переговорів до успішного завершення.
Відсутність контролю над територією — не перешкода
Під час громадянської війни в Сирії Башар Асад в окремі періоди втрачав контроль над більш ніж 50% території країни. Проте це аж ніяк не заважало йому проводити вибори до парламенту, щоб всупереч фактам і здоровому глузду говорити про всенародну підтримку. Ахмад Аш Шараа не потребує таких вистав: йому потрібен інструмент для створення нової Конституції. Він провів вибори парламенту, виходячи з власних можливостей. І дарма, що не вся Сирія під його контролем. Сумніви щодо повноти представництва всіх груп, верств і територій дозволяє подолати обрана схема виборів.
На думку голови сирійського земляцтва Києва, професійного дипломата Мухаммада Зейдіє, вибори без загального прямого голосування дозволяють обійти проблему неповного контролю центральної влади над територією країни. «Аш Шараа добре знає особливості країни, яку він очолює. Він зможе залучити до нового органу законодавчої влади представників тих меншин, території яких сьогодні непідконтрольні Дамаскові. Після виборів ніхто не зможе сказати, що ті чи інші громади не брали участі в підготовці нової Конституції», — сказав пан Зейдіє в коментарі ZN.UA. Він пояснює механізм непрямих виборів на прикладі своєї рідної провінції Дараа, де побував вже тричі з моменту повалення Асада. «В місті Дараа й однойменній провінції було створено три виборчі округи (всього по країні їх 50), в кожному є своя виборча комісія. До складу кожної входить шестеро осіб, троє обов’язково з вищою освітою — це лікарі, юристи, вчителі, також дві особи з-поміж місцевих авторитетів, шанованих у суспільстві людей, та одна жінка. Так вирішила Вища комісія. Інколи ця пропорція порушується, але це, радше, винятки з правил», — розповів пан Зейдіє. Ці комісії обирали депутатів з 300 кандидатів, які подали заявки. У 50 округах у такий спосіб обирали 140 депутатів, які разом із 70 президентськими призначенцями і створять Народну Асамблею.
Вибори не для всіх
Підтримати сирійську революцію з багатьох країн світу приїхали десятки, а за іншими даними кількасот тисяч мусульман з усього світу. Значна частина — з пострадянських республік, передусім Центральної Азії та населених мусульманами регіонів Росії. Їхня присутність у постреволюційній Сирії була однією з важливих тем на переговорах Аш Шараа з західними лідерами. Трамп, Макрон та інші вимагали від тимчасового президента вислати з країни іноземців, яких прийнято називати «джихадистами» або щонайменше не допускати їх на високі посади в силових структурах. Сам колишній лідер Джихаду, а нині глава держави відмовлявся висилати своїх соратників. І тема ця зникла з офіційних повідомлень. Більшість приїжджих не має сирійського громадянства, тож їхній вплив на ситуацію в країні обмежений.
Дагестанка Сумайя Д. мешкає в містечку неподалік Ідліба на північному заході Сирії. Приїхала туди десять років тому з чоловіком і дітьми. Глава сім’ї і старший син загинули в боях з військами Асада. Про вибори вона чула, але якихось ознак на вулицях не помічала. «Ні мітингів, ні виступів якихось на вулицях я не бачила… Нас це не стосується, адже громадянства Сирії у мене й моїх молодших дітей немає. Навіть якби був сирійський паспорт, я б голосувати не пішла, це ніяк не пов’язано з нашою релігією. Ми сюди приїхали, щоб допомогти сирійцям встановити шаріат, а не демократію», — сказала в коментарі ZN.UA уродженка дагестанського міста Хасавюрт.
Її земляк, який назвався Халідом, воював у Сирії з 2014 року. Після перемоги революції став військовослужбовцем нової сирійської армії, отримав посвідку на постійне проживання в країні. Цей документ не дає йому права обирати або бути обраним до органів влади. «Наш командир приїхав з Таджикистану приблизно в один час зі мною, отримав сирійський паспорт і брав участь у роботі окружної комісії, яка обирала депутатів. Але загалом більшості місцевих і мухаджирів (переселенців) вибори ніяк не стосуються», — засвідчив військовий.
Водночас кілька мільйонів сирійських громадян з правом голосу залишаються за межами країни, бо досі не повернулися з вигнання. Вони не вплинуть на результат виборів. Водночас спроби колишніх співробітників режиму Асада повернутися у владу зупинятимуть. Їх не допускали на етапі подання документів. За словами відставного дипломата пана Зейдіє, якщо якимось чином таким особам вдасться подолати встановлені державою фільтри, їхні повноваження будуть анульовані судами, щойно з’ясується факт служби диктатурі.
Хто переможець?
На виборах без прямого волевиявлення і без політичної конкуренції перемагає той, хто визначає правила і рахує голоси. Серед кандидатів у депутати були ті, хто виступав проти режиму Асада і водночас не поділяє бачення нинішньої влади щодо майбутнього Сирії. Таких свідомо включали як до складу виборчих комісій, так і реєстрували кандидатами. Адже для міжнародного іміджу країни важлива наявність політичного плюралізму. Який відсоток опоненти влади становитимуть у новому парламенті, стане відомо найближчими днями. Але можна упевнено стверджувати, що не вони робитимуть політичну погоду.
Після формування нового органу законодавчої влади Аш Шараа та його команді доведеться гарантувати безпеку конституційного процесу. А це боротьба з залишками «Ісламської держави», які у вигляді дрібних мобільних груп пересуваються пустелею й завдають ударів по цивільних та військових об’єктах. Успішна війна з ІД позбавить сенсу звинувачення на адресу самого Аш Шараа в причетності до тероризму. Не менш важливою є робота з інтеграції «сирійського Курдистану». А це складне завдання з огляду на зовнішню підтримку курдів, передусім з боку США. Рана Сувейди, загоєнню якої не сприяє ізраїльська військова та фінансова допомога, також потребує термінового лікування. Універсальних рецептів тут немає, навіть попри потужну підтримку нової сирійської влади з боку Туреччини.
Одним з ключових завдань для уряду Аш Шараа є забезпечення зростання економіки й рівня добробуту сирійців на контрольованих територіях. У ХТШ є успішний досвід упорядкування та організації життя в Ідлібі в умовах війни проти Асада. Якщо прихильники ісламу як політичної ідеології зможуть реалізувати цей досвід у масштабах країни, це виправдає й нинішні вибори призначенців влади.