Парад у Китаї – Кім Чен Ин, Путін і Сі демонструють єдність – новини світу
Наталія Бутирська
Кім Чен Ин став почесним гостем найбільшого в історії КНР військового параду, в якому взяли участь 26 світових лідерів.
Поява на публіці поряд із Сі Цзіньпіном та Владіміром Путіним стала не лише символом демонстративного єднання трьох режимів, а й важливою особистою перемогою північнокорейського лідера. Для нього це шанс підвищити власний міжнародний статус і показати себе вдома та за кордоном як рівного учасника глобальних процесів, особливо на тлі можливих переговорів зі США, про готовність до яких сигналізує Дональд Трамп, а також прагнення нової адміністрації Південної Кореї відновити відносини з Пхеньяном.
Дебют Кім Чен Ина на параді в Пекіні та нові стратегічні розрахунки
Нинішній візит Кім Чен Ина до Пекіна є не лише даниною глибоким історичним зв’язкам між країнами, що сягають часів перемоги над Японією в Другій світовій війні (дід північнокорейського лідера був партизанським командиром Північно-Східної антияпонської об’єднаної армії, що воювала проти японців у Маньчжурії в 1930-х роках). Цей візит чітко демонструє сучасну взаємозалежність між двома країнами. КНР залишається послідовним і незамінним дипломатичним та економічним партнером КНДР. Саме в Пекіні Кім Чен Ин шукав підтримки напередодні та під час переговорів із Дональдом Трампом у 2018–2019 роках, відвідавши країну чотири рази. Після посилення військово-технічної співпраці з Москвою та участі у війні проти України з’явилися припущення щодо можливого охолодження відносин між Китаєм та Північною Кореєю (підставою для таких припущень стало зменшення традиційних дипломатичних контактів та обмінів між країнами, на відміну від РФ). Утім, почесна роль Кім Чен Ина на параді в Пекіні й теплий прийом із боку китайської влади свідчать про нормалізацію відносин між ними.
Зміна геополітичного ландшафту та спільний інтерес у протидії США збільшує стратегічну цінність КНДР як для самого Китаю (це дає йому змогу проєктувати вплив на Корейський півострів), так і для трикутника КНР—РФ—КНДР у відповідь на тристороннє зближення США, Республіки Корея та Японії. Додамо до цього російську агресію проти України, що стала каталізатором формування російсько-північнокорейського військового союзу, в якому Північна Корея змогла продемонструвати свою незамінність для Москви. Ця ситуація створює сприятливі умови для Північної Кореї, влада якої зробила вибір на користь підтримки Росії й Китаю, більше не намагаючись балансувати відносини між ними обома та США.
Дебют Кім Чен Ина на багатосторонньому заході покликаний продемонструвати, що КНДР є не ізольованою державою, а близьким союзником КНР і РФ. З одного боку, це робить політику трьох країн стосовно США та багатьох міжнародних питань скоординованішою, з іншого — дає змогу Пхеньяну заручитися підтримкою Пекіна та Москви в подоланні санкцій і міжнародної ізоляції, а також посилити тиск на США та їхніх азійських союзників.
Тристороння солідарність лідерів КНР, РФ і КНДР на параді не залишилася поза увагою Дональда Трампа. На своїй сторінці в соціальній мережі Truth Social він нагадав про допомогу США Китаю у здобутті свободи від «дуже недружнього іноземного загарбника» й побажав президентові Сі та чудовому народу Китаю «великого й тривалого свята», а також попросив передати «найтепліші вітання Владіміру Путіну та Кім Чен Ину, поки ви змовляєтеся проти Сполучених Штатів Америки».
Блокування російських платежів у китайських банках триває: Путіну не вдалося вмовити Сі Цзіньпіня
Утім, проблема полягає в тому, що американський президент у своїх заявах та інтерв’ю неодноразово заперечував загрози для США з боку Китаю та його союзників. Він провадить непослідовну політику щодо кожної з трьох країн та їхніх лідерів. Крім того, демонструє ілюзорну впевненість у тому, що досягне угоди з кожним із них окремо, ігноруючи їхню стратегічну взаємодію на двосторонньому та глобальному рівнях. Це призводить до стратегічних прорахунків та підриві довіри у світі як до Трампа особисто, так і до США загалом. Це істотно підриває зусилля Вашингтона в його прагненні закінчити російську війну проти України та домогтися денуклеаризації Корейського півострова, а в ширшій перспективі призведе до зниження здатності США реагувати на виклики авторитарної осі, яка активно консолідує свої позиції у світі.
Пхеньян і Москва: небезпечна вісь у центрі світової геополітики
На полях заходу Владімір Путін та Кім Чен Ин провели особисту та розширену зустрічі у дві з половиною години. Публічно очільник Кремля подякував північнокорейському лідерові за відправку військових, які «допомогли звільнити Курську область». Зі свого боку, Кім Чен Ин назвав допомогу «братським обов’язком» і наголосив, що готовий зробити все, аби допомогти РФ. У квітні КНДР офіційно визнала свою участь у війні, а напередодні від’їзду до Китаю Кім зустрівся із сім’ями загиблих солдатів. За інформацією Національної розвідувальної служби РК, дві тисячі північнокорейських солдатів було вбито у війні на боці РФ. Пхеньян не тільки не приховує втрат, а й, за даними розвідок, відправив на допомогу РФ іще шість тисяч солдатів, зокрема тисячу саперів.
Готовність Кім Чен Ина й далі підтримувати агресію Росії підкреслює неспроможність Заходу ефективно зупинити військову співпрацю між Москвою та Пхеньяном. Цьому сприяє не тільки обмеженість механізмів впливу на цих двох, особливо коли в них за спиною стоїть іще й Китай, а й недооцінка загрози військово-технічної співпраці між РФ і КНДР, яка наразі вийшла за межі короткострокових трансакційних обмінів і трансформувалася в повноцінний союз, об’єднаний спільним протистоянням Заходу та заснований на військово-технологічній співпраці й особистій близькості лідерів.
У багатьох західних і насамперед південнокорейських експертних колах поширена думка про невизначеність майбутнього російсько-північнокорейських відносин у разі припинення російсько-української війни. На їхню думку, Північна Корея намагається уникнути ризику бути «покинутою» Москвою, вирівнюючи відносини з Китаєм, — саме цим пояснюють рішення Кіма взяти участь у параді, попри його нелюбов до багатосторонніх форматів. Така оцінка вписується в парадигму традиційних підходів північнокорейської політики, з огляду на спадковість лідерства та методів управління, але не враховує готовності Кім Чен Ина виходити за межі умовної «передбачуваності» з огляду на глобальні зміни. Прикладом цього може слугувати рішення Кіма про участь північнокорейських солдатів у війні на боці РФ, яке ніхто не зміг передбачити.
Досвід ведення сучасної війни, який північнокорейська армія отримує на полі бою, разом із військово-технічною підтримкою РФ матиме довгострокові наслідки для регіональної безпеки, а сам альянс набуває небезпечних рис як для безпеки Європи, так і Східної Азії. По-перше, постає питання російської участі в підтримці Північної Кореї в разі виникнення конфлікту із Сеулом. По-друге, в разі можливого нападу РФ на якусь із країн НАТО, ймовірність якого дедалі більше допускають європейські військові та розвідки, Північна Корея може стати міцною опорою Кремля як постачальник не тільки зброї, а й солдатів (діюча армія КНДР становить понад 1,2 мільйона людей, кількість резервістів — 6,3 мільйона), відточивши цю взаємодію у війні проти України. По-третє, в разі військових дій Китаю проти Тайваню північнокорейців можуть не лише використати як джерело напруги на Корейському півострові, щоби скувати тамтешній американський контингент, а й залучити до війни в разі виникнення американо-китайського конфлікту. По-четверте, Пхеньян є частиною авторитарної осі та готовий підтримувати будь-яку з країн-однодумців без особливих обмежень (один із прикладів — постачання зброї проксі-силам Ірану, яку було знайдено, зокрема, у ХАМАС), що посилює глобальні ризики військових конфліктів і ускладнює стримування агресії з боку авторитарних держав. Поки ці потенційні виклики залишаються недооціненими, а північнокорейська загроза у світі має більш регіональний контекст, пов’язаний із нарощуванням ядерної зброї, Північна Корея й далі підтримує Росію, значно посилюючи її потенціал для ведення війни на виснаження проти України.
Сеул і Вашингтон грають по-старому в нових реаліях
Тим часом нова південнокорейська адміністрація намагається повернутися до мирних переговорів із Пхеньяном. Дізнавшись, що на параді буде Кім Чен Ин, до Пекіна відрядили спікера Національної асамблеї У Вон Сіка — третю особу у владній ієрархії РК — щоби спробувати кулуарно налагодити контакти з Пхеньяном, який їх уперто відкидає. Розрахунок був, вочевидь, на те, що спікер як лідер Демократичної партії брав участь у міжкорейському саміті в Пханмунджомі та засвітився на фото під час бесіди з Кім Чен Ином. Однак бесіда обмежилася лише рукостисканням і фразами ввічливості. Натомість проблемою Корейського півострова очікувано зацікавився Путін, який запропонував У Вон Сіку передати послання для Кіма під час розмови з ним.
До цього президент Лі Чже Мьон заручився підтримкою Дональда Трампа на нещодавній зустрічі у Вашингтоні, попросивши його відіграти «свою роль у встановленні миру на Корейському півострові». Він наголосив, що з нетерпінням чекає на зустріч Дональда Трампа та Кім Чен Ина, а також будівництво Trump Tower у Північній Кореї. У відповідь Трамп заявив, що хотів би провести зустріч із північнокорейським лідером до кінця цього року. Інша річ, що Пхеньян не виявляє інтересу до такої зустрічі, наголошуючи, що не розглядає питання денуклеаризації як предмет переговорів. У нинішній позиції за підтримки Росії та Китаю Північна Корея почувається значно впевненіше, наполягаючи на визнанні її ядерного статусу. Повертаючись до неодноразово випробуваного та безрезультатного шляху переговорів із Пхеньяном, як Дональд Трамп, так і Лі Чже Мьон намагаються вирішити проблему Корейського півострова, відділяючи її від загальносвітових змін, а також від розширення ролі Північної Кореї за межі регіону через її участь у війні проти України.
Отже, парад у Пекіні — це не лише картинка, покликана справити враження на США та світ, а насамперед реальність, яку вибудовують авторитарні режими, поки демократії її ігнорують та сподіваються замиритися з автократами.