Президент Франції Емманюель Макрон й прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер стали частими об’єктами критики президента США Дональда Трампа, поки він намагається вивести США з війни з Іраном, яка перекрила важливий шлях постачання нафти та спричинила проблеми для світової енергетики й фінансів.
Попри тиск і провокації через відмову Європи підтримати цей конфлікт, саме лідери Франції та Британії залишаються важливими у пошуку виходу із ситуації. Хоч Європа не бере участі у війні, її наслідки вже впливають на безпеку й економіку регіону, але дипломатичні зусилля Макрона й Стармера можуть дати результат, вважає Ліонель Лоран — колумніст Bloomberg Opinion.
Франція та Британія зосереджені на тому, щоб відновити роботу Ормузької протоки, через яку проходить приблизно чверть усіх морських постачань нафти — і зробити це не силою, а через співпрацю та дипломатію.
Цього тижня Макрон зустрівся з прем’єр-міністеркою Японії Санае Такаїчі, яка поділяє його підхід і також зацікавлена у припиненні вогню та зниженні напруги в регіоні, звідки Японія отримує майже всю свою нафту. Президент Франції назвав ідею відправки військових кораблів “нереалістичною” — адже навіть США ще не наважилися на такий крок — однак після можливого перемир’я Токіо та Париж допускають розширення військово-морської присутності.
Тим часом міністерка закордонних справ Британії Іветт Купер провела телефонну розмову з представниками приблизно 40 країн (без участі США та Ірану), щоб обговорити відновлення судноплавства через протоку.
Її мета — залучити якомога більше держав, які мають контакти з Тегераном, і сформувати групу, здатну впливати переважно економічними методами, зокрема санкціями, залишаючи військові дії як крайній варіант.
“Відновлення Ормузької протоки зараз є пріоритетом для Європи в короткостроковій перспективі. Але немає бажання робити це військовим шляхом без США, тому акцент робиться на зменшенні причин, через які Іран блокує цей маршрут”, — каже Крістіна Кауш з Німецького фонду Маршалла.
“Це своєрідна зміна ролей через 70 років після Суецької кризи, коли Британія та Франція разом з Ізраїлем провели невдалу операцію, намагаючись повернути контроль над каналом у Єгипту. Тоді саме США намагалися не допустити ескалації конфлікту, а також СРСР і ООН закликали до припинення війни”, — зазначає колумніст.
Зараз це також означає відхід від складного дипломатичного балансу, якого дотримувалися Макрон, Стармер та інші європейські лідери з початку ударів по Ірану наприкінці лютого.
Позиція “це не наша війна” була вигідною для внутрішньої політики й виправданою відповіддю на тиск Трампа, але США, схоже, починають розуміти, що тиск і погрози не допомагають заручитися підтримкою союзників. Водночас Європа усвідомлює, що, хоче вона того чи ні, цей конфлікт уже її зачіпає.
Економіки Європи опиняються під загрозою, чим довше залишається заблокованою протока — зокрема, зростання економіки Німеччини цього року може скоротитися вдвічі. Крім того, зростає ризик терактів усередині самих європейських країн.
Головне питання зараз — що реально зможе зробити коаліція країн, які брали участь у розмові з Купер (Японія, Канада, Австралія, країни Європи та Перської затоки). Якщо вони не обмежаться лише розмовами, то можуть повернути вплив у регіоні та допомогти знайти для Трампа вихід із ситуації без загострення.
Але незрозуміло, чого саме вимагатиме Іран. Ймовірно, він захоче послаблення санкцій і гарантій, що США та Ізраїль більше не нападатимуть, хоча це виглядає малоймовірно. Водночас Іран заявляє, що разом з Оманом працює над механізмом контролю за рухом суден у протоці.
Китай, який теж отримує значну частину енергії з Перської затоки, може відіграти важливу роль, запропонувавши Ірану вигідні умови, щоб знизити напругу.
Пекін поки виграє від того, що Трамп послаблює зв’язки США із союзниками, і може скористатися моментом, щоб посилити свій вплив, допомагаючи Європі та країнам затоки. Але питання в тому, чи готовий Китай піти далі — наприклад, дати Ірану гарантії безпеки й ризикнути можливим конфліктом зі США в майбутньому.
“Попри геополітичну невизначеність, варто розглядати будь-які варіанти, які дозволяють уникнути ескалації з боку США або втягування інших країн у війну. Ба більше, у цій ситуації можуть бути й плюси для Лондона та Брюсселя, адже дії Білого дому знову зближують Велику Британію та Європейський Союз. З огляду на те, що цього року минає 70 років від Суецької кризи та 10 років від голосування за Brexit, це було б справді позитивною зміною”, — підсумував Лоран.
Нагадаємо, країни Перської затоки шукають інший шлях для експорту нафти через блокування Ормузької протоки Іраном, яке триває вже місяць. Зокрема, розглядають прокладання трубопроводів через Аравійський півострів,