Вторгнення США до Афганістану та Іраку у 2001 та 2003 роках підкреслили небезпеку війн, спрямованих на “зміну режимів”. Але ці операції виглядають ретельно спланованими порівняно з нинішнім нападом США та Ізраїлю на Іран.
Як в Афганістані, так і в Іраку США та їхні союзники були готові розгорнути наземні війська — спочатку для повалення уряду, а потім для відновлення порядку та контролю переходу до нової політичної системи.
Втрати американських життів у війнах в Афганістані та Іраку — а також подальша невдача з розбудовою державності — схоже, переконали президента США Дональда Трампа в тому, що було б нерозумно вводити американських військових до Ірану. Однак це означає, що тепер Трамп робить ставку на процес, який фактично не має прецедентів: зміну режиму, здійснену виключно за допомогою повітряної сили, стверджує Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times.
Вбивство аятоли Алі Хаменеї та кількох ключових іранських військових і політичних лідерів у перший день війни приголомшило режим. Але це не дає відповіді на питання, що буде далі.
“Складіть зброю” — такою була вказівка Трампа Корпусу вартових Ісламської революції в Ірані. “Захопіть свій уряд” — такою була його порада народу Ірану.
Проте цим вказівкам показово бракувало конкретики. Корпус вартових Ісламської революції зазнає ударів з повітря. Навіть якщо його військові вирішать скласти зброю, в Ірані немає жодної альтернативної влади чи армії, якій вони могли б її здати.
Іранці, які так сміливо протестували проти ісламського режиму, також цілком можуть запитувати, як саме вони мають просто взяти владу у свої руки.
Схоже, розрахунок полягає в тому, що усунення керівництва Ірану та знищення військової потуги режиму призведуть до певного органічного й спонтанного переходу до нової політичної системи — без подальшого втручання США. Проте мало підстав вважати, що це спрацює.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу також неодноразово закликав іранців повалити свій уряд. Водночас його, ймовірно, менше турбує майбутня соціальна та політична стабільність Ірану. Ізраїль давно розглядає Ісламську Республіку як свого найнебезпечнішого ворога й гостро реагує на її підтримку ХАМАС у Газі та “Хезболли” в Лівані.
З погляду уряду Нетаньягу нинішні обставини є історичною можливістю ліквідувати небезпечного ворога. Ізраїльтяни, ймовірно, розрахували, що зможуть впоратися з іранськими ракетними ударами у відповідь. І дуже малоймовірно, що ізраїльські війська коли-небудь будуть відправлені до Ірану. Тож із хаотичними наслідками бомбардувальної кампанії доведеться мати справу іншим.
“Стратегічні розрахунки для держав Перської затоки та самих США значно складніші. Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Бахрейн і Саудівська Аравія позиціонували себе у світі як заможні та безпечні притулки для людей і капіталу. Проте всі вони вже зазнали ударів або стали цілями іранських ракет”, — додає оглядач.
Якщо конфлікт якимось чином буде швидко завершено — або в Ірані закінчаться ракети та безпілотники — тоді держави Перської затоки, можливо, зможуть відкинути нинішні воєнні дії як погані кілька днів і повернутися до звичного життя. Але якщо вони будуть постійно страждати від тривалої війни, їхній статус безпечного притулку опиниться під серйозною загрозою.
Упродовж кількох років поруч існували два зовсім різні Близькі Сходи. Такі країни, як Сирія, Лівія та Ліван, були охоплені конфліктами, тоді як держави Перської затоки й Саудівська Аравія переживали економічне піднесення.
Адміністрація Трампа сподівалася поширити мир і процвітання Затоки на решту регіону — із дипломатичною нормалізацією відносин з Ізраїлем у центрі цього процесу.
Небезпека нині полягає в тому, що процес може піти у зворотному напрямку: хаос і насильство, настільки звичні для інших частин Близького Сходу, можуть поставити під загрозу майбутнє заможних і стабільних анклавів регіону.
Ризики для США та адміністрації Трампа також дуже високі. Трамп не демонстрував бажання втягуватися у тривалий конфлікт. Однак якщо держави Перської затоки опиняться під серйозною загрозою або Іран зануриться в хаос, на Америку чинитимуть тиск із вимогою виділити додаткові ресурси для відновлення контролю над ситуацією.
Якщо загине більше американських військових, Трамп зіткнеться з вимогами ескалації; він уже пригрозив Ірану “силою, якої світ ще не бачив”, якщо їхні удари у відповідь триватимуть.
Внутрішньополітичні ризики для Трампа є значними. Після терактів 11 вересня 2001 року американське суспільство рішуче підтримувало війни в Афганістані та Іраку: на початку операції 2001 року близько 90% громадян схвалювали вторгнення в Афганістан, а рейтинг підтримки тодішнього президента США Джорджа Буша-молодшого зріс до подібного рівня.
На старті війни в Іраку 2003 року підтримка становила приблизно 70%, і в обох випадках у Конгресі існував широкий двопартійний консенсус.
Натомість нині демократи та частина республіканців руху MAGA різко розкритикували рішення Трампа завдати удару по Ісламській Республіці. Згідно з опитуванням YouGov минулого тижня, лише 27% американців підтримали застосування військової сили проти Ірану.
“Схоже, що американське суспільство — якщо не уряд — зробило висновки з досвіду Іраку та Афганістану”, — підсумував Рахман.
Раніше Axios повідомляло, що США та Ізраїль планували вдарити по Ірану на тиждень раніше. Однак перший удар відклали з оперативних та розвідувальних причин.