Петро Герасименко
Цього січня президентка Молдови Мая Санду перетнула лінію, якої раніше намагалися не переступати лідери республіки. Вона відверто заявила, що підтримує ідею об’єднання з Румунією й проголосувала б за неї на референдумі. Згодом цю думку повторив прем’єр-міністр країни Александр Мунтяну.
Хоча політики зауважили, що зараз це питання не на часі, вони вивели його на новий публічний рівень. Об’єднання Молдови та Румунії, якщо воно колись розпочнеться, — насправді не таке просте завдання, яким може здатися на перший погляд. Перші кроки в цьому напрямку здатні дестабілізувати регіон і створити додаткові проблеми на кордонах України.
Президент Румунії Нікушор Дан сказав, коли Румунія об’єднається з Молдовою
Республіку Молдова сформовано на території Бессарабії, яка 1812 року увійшла до складу Російської імперії після російсько-турецької війни. За винятком періоду 1918–1940 років, коли історичний регіон був частиною Румунії, відтоді вона розвивалася в іншій політичній і соціально-економічній реальності. Москва доклала значних зусиль, аби поглибити культурні відмінності між Румунією та Бессарабією. Додатковим чинником, який сприяв планам Росії, стала етнічна строкатість населення Бессарабії.
Після розвалу СРСР Румунія та Молдова й далі розвивалися паралельними шляхами. Бухарест досить швидко став членом ЄС і НАТО. Тим часом Кишинів, долаючи запеклий внутрішній опір проросійських сил, повільно рухається в напрямку євроінтеграції. Між двома державами — істотний економічний розрив. ВВП Румунії перевищує 400 млрд дол., у Молдови ж цей показник становить менш як 20 млрд дол. Румунський ВВП на душу населення (понад 22 тис. дол.) майже втричі вищий за молдовський. Мінімальна зарплата в Румунії — близько 800 євро, а в Молдові — 300 євро.
Різниця в економічному розвитку означає, що Бухаресту доведеться дотувати новоприєднаний регіон. Розрив у рівні ВВП на душу населення та соціальних стандартах занадто великий, щоб його вдалося подолати швидко й безболісно. Проте не економіка буде визначальним чинником, від якого залежатиме доля можливого об’єднання двох держав.
Опитування громадської думки в Молдові впродовж останніх десятиліть фіксують поступове зростання підтримки ідеї об’єднання з Румунією. У 1990-х роках менш як 10% населення виступали за унію з Бухарестом. Кількість прихильників об’єднання почала зростати від середини 2010-х років. Пік підтримки припав на 2021 і 2022 роки. На тлі вдячності за допомогу, яку надала Румунія в подоланні пандемії коронавірусу, а також внаслідок початку повномасштабного російського вторгнення в Україну близько 44% молдаван сказали «так» ідеї увійти до складу єдиної румунської держави. Проте згодом частка жителів республіки, які бажали об’єднатись із сусідами, стала меншою за 40%. Опитування 2025 року показує: лише 38,5% громадян Молдови проголосували б за унію, тоді як 61,5% виступили проти такого рішення. Звісно, за певних умов можна збільшити частку прихильників унії. Але важливо врахувати низку моментів, які дуже ускладнюють об’єднання в одну державу.
У Молдові противники входження до складу Румунії проживають переважно на території Придністров’я, Гагаузії та в північній частині країни. Така регіональна відмінність у настроях створює умови для сепаратизму в разі, якщо уряд у Кишиневі вдасться до реальних кроків для входження до складу Румунії. Придністров’я теоретично ще може колись інтегруватися до Молдови. Але населення цього анклаву не бачить себе частиною Румунії. Закон про особливий статус Гагаузії, ухвалений молдовським парламентом 1994 року, передбачає право автономії на самовизначення у разі втрати Молдовою суверенітету.
Молдова попросила Румунію про допомогу з електроенергією після ударів РФ по Україні
З урахуванням реальних суспільних настроїв і ризиків дестабілізації провідні прозахідні партії Молдови хоч і висловлюють тією чи іншою мірою підтримку ідеї унії з Румунією, але воліють зосередитися на євроінтеграції. Водночас ліві й часто проросійські партії (Партія соціалістів, Партія комуністів, «Наша партія») категорично проти втрати суверенітету країни.
У румунському суспільстві завжди були сильні сентименти щодо інтеграції з Молдовою. Ці настрої мотивовані історичними, культурними та національними чинниками. Адже Бессарабія — це східна частина колишнього Молдавського князівства. Однак останніми роками популярність ідеї унії відчутно зменшилася. Найвищий рівень підтримки об’єднання з Молдовою припав на період до початку повномасштабної війни Росії проти України. У 2010-х роках від 60 до 70% румунів хотіли збільшити територію держави, уклавши угоду з Кишиневом. Проте після 2022 року охочих поменшало через побоювання стосовно додаткових витрат на інтеграцію, військових ризиків і проблем із російськомовними регіонами Молдови. Останні цифри опитувань свідчать про стабілізацію навколо 40–50%, із потенціалом зростання скептичних настроїв у разі загрози безпеці. У вересні 2025 року 47% румунів висловилися «за» об’єднання, 46% були «проти», а 7% не визначилися.
Румунські політики переважно займають оптимістично-обережну позицію щодо об’єднання з Молдовою. І наголошують, що першоосновою цього має стати воля громадян сусідньої країни. Президент Румунії Нікушор Дан неодноразово висловлювався на тему унії з Республікою Молдова. Його позиція послідовна: він особисто підтримує ідею об’єднання, але наголошує, що все залежить від бажання громадян Молдови. Румунія нічого не нав’язуватиме й не форсуватиме. Так само міркує більшість румунських політиків, які представляють право- та лівоцентристські партії. Виняток становлять крайні праві, які агресивно виступають за якнайшвидшу унію як шлях до «відновлення історичної справедливості» без збереження окремої ідентичності Молдови, називаючи її «штучним утворенням».
Однак за нинішніх обставин ліквідація незалежності Молдови — це прямий шлях до внутрішнього протистояння в республіці. Росія в цій ситуації не сидітиме склавши руки, а підтримає сепаратистські настрої в Придністров’ї та Гагаузії. Чи готова Румунія, навіть як член НАТО, до таких викликів? Сумнівно. Тому останні заяви молдовських політиків треба сприймати зараз не як заклик до дій, а як спосіб боротьби за електорат і перевірку суспільної реакції. Курс на євроінтеграцію зі збереженням суверенітету й далі розглядатимуть як основний сценарій розвитку країни.
Для України потенційне об’єднання Румунії з Молдовою, найімовірніше, створить додаткові ризики, а не переваги. Зміна кордонів сусідніх держав — це завжди виклики. Навіть якщо йдеться про мирну безболісну інтеграцію. А це ще далеко не факт, з огляду на сепаратистські анклави на території Молдови та поширеність скептичних настроїв щодо ліквідації суверенітету.
Нові територіальні надбання також здатні посилити вплив радикальних сил у румунському суспільстві, спровокувавши запаморочення від успіхів. Раніше серед румунських політиків уже лунали голоси про необхідність повернути під контроль Бухареста Північну Буковину та Південну Бессарабію. Висловлювалися антиісторичні маніпулятивні тези, що Україна — це «штучне утворення». Із цими ідеями, зокрема, виступали євродепутатка від партії S.O.S. Romania Діана Шошоаке, колишній кандидат у президенти Румунії Келін Джорджеску, ексспівголова партії AUR, а зараз президент новоствореної партії «Консервативна дія» (ACT) Клаудіу Тірзіу. Після приєднання Молдови кількість охочих «відновити історичну справедливість» за рахунок території України може навіть зрости. Це було б украй небажаним сценарієм для Києва.