«Світовий фашизм — це гідра, чудовисько з декількома головами. Відрубавши голову німецькому фашизму, світ позбувся лише Гітлера. Але на шостій частині Землі, в СРСР, вистояв і здобув тріумфальну перемогу над суперником іще жорстокіший, іще більш людиноненависницький фашизм — фашизм сталінський, комуністичний».
Георгій Жжонов, актор театру і кіно. «Прожите»
У Радянському Союзі в усі часи ретельно замітали сліди бурхливої діяльності керівної партії, нещадно знищували документи, точно так, як описано у великому романі Джорджа Орвелла «1984».
Та все ж таки система іноді давала збій. Якісь дрібні фрагменти через недогляд пильних органів не потрапляли у вогонь. Потім через недбалість редакторів і цензури вони спливали на сторінках відкритої преси.
Саме так, явно через недогляд, 2005 року в журналі «Історичний архів» №2 і №3 було опубліковано стенограму доповіді Льва Захаровича Мехліса на закритому засіданні керівництва Київського особливого військового округу 4 квітня 1939 року.
У той момент ситуація в Європі змінювалася стрімко. Майже три роки, з 16 липня 1936 року до 1 квітня 1939-го, в Іспанії тривала кривава громадянська війна. Доповідь Мехліса прозвучала практично відразу після перемоги іспанських генералів над ордами комуністів і анархістів.
Журнал, у якому сенсаційний матеріал опублікували, не був призначений для широкої аудиторії. Публікація залишилася непоміченою. Та й як інакше: якийсь тип на прізвище Мехліс десь колись давно виступав, щось говорив. Кому в третьому тисячолітті цікаво згадувати його промови?
Так от, панове: промову виголосив не якийсь незрозумілий тип, а найближчий помічник, одна з найдовіреніших осіб Сталіна.
Сталін помітив Льва Мехліса 1921 року, в часи, коли ще не обіймав посади генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії. Сталін був народним комісаром, тобто міністром, робітничо-селянського контролю.
Сталін любив контроль. Контроль над Червоною Армією. Над НКВС (Народним комісаріатом внутрішніх справ). Над ідеологією. Над мистецтвом і наукою. Над кордонами країни. Над усім народом. Над керівною партією. Над її Центральним комітетом. Над усіма комуністичними партіями світу. Над усім світом.
І ось глава контрольного органу всієї країни товариш Сталін перетворив Мехліса на свою тінь.
Мехліс у всьому відповідав вимогам Сталіна, тому злетів високо. І не впав. Мехліс не припускався помилок.
Сталін умів мовчати. Говорив тільки у вузькому колі й дуже мало. Публічно виступав не просто рідко, а надзвичайно рідко. Висловлювання добирав. Тому завжди був правий.
Однак Сталін мав не тільки віддавати накази виконавцям, а й іноді пояснювати їхній зміст. Цю роботу він доручав своєму помічнику й секретарю Льву Мехлісу. Тобто вустами Мехліса говорив сам Сталін.
Так було й навесні 1939 року. Війна в Іспанії згасала. На сусідні країни вона не перекинулася. Підпалити Європу з боку Іспанії не вийшло.
За чотири дні після поразки Іспанської республіки, 4 квітня 1939 року, Лев Захарович Мехліс виступав не десь на периферії, а в штабі Київського особливого військового округу, тобто в штабі найпотужнішого угруповання військ на планеті Земля.
Його доповідь не було закрито грифом «Таємно». Доповідь було закрито грифом «Цілком таємно».
Ось дещо з того, що Мехліс повідомив вищому командному складу найпотужнішого угруповання військ Європи та світу. Це уривки з тієї палкої промови:
«Якщо спробувати коротко, але зрозуміло, щоб зрозуміли широкі маси, сформулювати суть сталінської теорії соціалістичної держави, то треба сказати, що це є теорія ліквідації капіталістичного оточення, це є теорія перемоги світової пролетарської революції».
«Сталінська теорія соціалістичної держави відкриває семафор революції і закликає світовий пролетаріат на останній вирішальний бій».
«Робітничо-селянська Червона армія, інтернаціональна армія за панівною в ній ідеологією, допоможе робітникам країн агресорів звільнитися від ярма фашизму, від найманого рабства капіталізму й ліквідує капіталістичне оточення.
Щоб знищити небезпеку капіталістичної інтервенції, є один засіб — знищити капіталістичне оточення. Лише тоді ми зможемо сказати, що прапор світової Комуни тріумфував у всьому світі!
На сталевих багнетах, на могутніх крилах Рад ми принесемо визволення робітничому класу капіталістичних країн і піднімемо прапор комунізму на решті п’ятьох шостих земної кулі! (Бурхливі оплески)».
Мехліс робив те, що вимагав Сталін. Виконував своєчасно й точно. Ось чому за півтора року, 6 вересня 1940-го, він отримав посаду народного комісара Державного контролю, тобто саме ту, яку обіймав сам Сталін 18 років тому. Водночас Мехліс став заступником голови Ради народних комісарів, тобто заступником глави уряду Радянського Союзу.
Уряд на той момент очолював товариш Молотов. За вісім місяців посаду глави уряду обійняв сам Сталін. Відтоді, з 5 травня 1941 року, Мехліс став заступником Сталіна в уряді Радянського Союзу.
Лев Мехліс утримався поруч зі Сталіним протягом усієї своєї кривавої кар’єри до того моменту, поки хвороби не звалили його. Господар і його вірний холуй навіть померли майже одночасно. Мехліс (смерть 13 лютого 1953 року) випередив Сталіна на три тижні.
Утримався Мехліс поруч із жорстоким тираном лише тому, що говорив і робив тільки те, що було потрібно Сталіну. Він не промовив жодного зайвого слова, не написав жодної неправильної літери. Тому все, що він виголосив у своїй абсолютно таємній промові, було прямим і точним відображенням думок і задумів самого Сталіна.
Нас давно привчили до думки, що в розв’язанні Другої світової війни винен лише Гітлер і банда його поплічників. Це Гітлер 1 вересня 1939 року розпочав війну проти Польщі. А товариш Сталін за 17 днів лише ввів війська на ніким не захищені землі Західної України та Західної Білорусії.
І заперечити нібито нема чого. Але згадаймо про те, що Сталін «найвищою мірою володів даром мовчання». Свої послання керівникам усіх рангів Сталін надсилав не сам, а через найближчого й вірного помічника на ім’я Мехліс.
Один з обов’язків Мехліса полягав у тому, щоби сповіщати найважливішим і найпотрібнішим людям про майбутні катаклізми, повідомляти їм те, про що стороннім знати не годилося, те, про що сам Сталін мовчав.
4 квітня 1939 року вустами Мехліса Сталін повідомив вищим командирам Червоної армії, що головне їхнє завдання полягає зовсім не в захисті священних кордонів Радянського Союзу. Їхнім завданням є звільнення сусідніх країн і народів.
І вони звільняли. Спочатку Польщу. З диким терором на захоплених територіях. Зі ставленням до полонених як до тварин.
14 жовтня 1939 року начальник Особливого відділу ГУДБ (Головного управління державної безпеки) НКВС СРСР старший майор ДБ (державної безпеки) Бочков направив очільнику НКВС комісару ДБ першого рангу товаришу Берії рапорт про відвідання двох таборів УПВІ. Документ закритий грифом «Цілком таємно», його розсекречено після розпаду Радянського Союзу й 1999 року опубліковано у збірці «Катинь. Бранці неоголошеної війни» (с. 148–151, 172).
Ось уривки.
Табір в Осташкові: «З 28 вересня до 1 жовтня табором прийнято 9193 військовополонених.
Харчування відбувається в одній їдальні місткістю 300 осіб. Під час видачі їжі шикується тисячна черга, видача їжі здійснюється неорганізовано й безконтрольно, встановлених норм утримання полонених повністю не дотримано: замість 800 г хліба видають 400, а іноді й менше. Не організовано постачання питної води.
Попри перевантаження приміщень людьми, підлогу не тільки не миють, а й не підмітають. З усього складу на 1 жовтня пропущено через лазню тільки 1000 осіб.
Одягу військовополонених не дезінфікують, гоління та стрижки волосся не організовано».
Оранський табір: «У таборі 5313 військовополонених. Вони сплять на підлозі й на нарах у два-три яруси. Постільних речей немає. Сплять на голих дошках.
Особливо складно з водою. Воду для табору доводиться возити за 3 км. Доставки води не організовано. Возять її трьома-п’ятьома бочками, що в жодному разі не забезпечує табір. Такий стан із водою створив великі черги.
Пропускна здатність кухні мала. Тому обід розтягується на вісім-десять годин. Замість належних 800 г хліба військовополоненим видають не більш як 400 г.
У таборі немає лазні. Санобробки військовополонених після прибуття не проводили. Розводяться воші. У приміщеннях і на подвір’ї брудно. Туалетів немає».
Заплющмо очі й спробуймо уявити картину: п’ятитисячна маса людей у замкнутому просторі, в якому немає вбиралень.
Якщо у своїй уяві намалювати таку картину важко або малювати її зовсім не хочеться, перемкнімо увагу на щось світле, добре й радісне. Відкриймо «Радянську військову енциклопедію» (Москва, 1976, т. 2, с. 246), прочитаймо правду про табори військовополонених і заспокоймо свою душу, серце й совість: «СРСР суворо дотримувався режиму військового полону, встановленого міжнародними конвенціями, не допускав відступів від нього».
Під цим підписалися: член Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу маршал Радянського Союзу Андрій Антонович Гречко, генерал армії й майбутній маршал Радянського Союзу Микола Васильович Огарков і ціла ватага дуже й дуже великих начальників. Вони ж бо не стали б брехати.
Після Польщі був напад Червоної армії на Фінляндію, далі — захоплення Естонії, Литви й Латвії, відторгнення величезних територій від Румунії. На півночі війська Сталіна впритул наблизилися до районів, із яких до Німеччини постачалися нікель, залізна руда та інші стратегічні матеріали. На півдні — впритул наблизилися до районів, із яких до Німеччини постачалася нафта. У центрі війська Сталіна були зосереджені в тих районах, через які найзручніше завдати удару в серце Німеччини в момент, коли Гітлер розпочне стратегічну наступальну операцію проти Великої Британії, коли на захід буде перекинуто практично всю німецьку бойову авіацію, майже всі танки й усю артилерію, весь флот, найкращі дивізії й найкращих полководців.
Але щось пішло не так. Гітлер і його генерали зрозуміли сталінський задум і завдали превентивного удару.
Ось чому результати Другої світової війни були настільки катастрофічними для Сталіна. Йому дістались Естонія, Литва, Латвія, Молдова, Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, частина Німеччини, частина Фінляндії. А він розраховував на більше. І весь народ Радянського Союзу очікував більшого.
Ступінь усенародного розчарування підсумками війни коротко й просто висловив тричі Герой Радянського Союзу маршал авіації Олександр Покришкін у журналі «Радянський воїн» (1985, № 9, с. 32): «Усі зійшлися на одному. Війна в Європі закінчилася, але капіталістичне оточення залишилося».
Чи міг товариш Сталін заспокоїтися?
Не міг. І не заспокоївся. Результати Другої світової війни задовольнити його не могли. Тому відразу після її завершення Сталін розпочав підготовку до Третьої світової.
Ця сторінка історії мало вивчена. Її для нас відкрив видатний воєнний історик сучасності Олександр Гогун. Назва книги — «Продумане світлозупинення. Як Сталін готував Третю світову». Наполегливо рекомендую.