Що стосується війни в Україні, прогнози швидко змінюються. В одну хвилину президент США Дональд Трамп поводиться як посланець свого російського колеги Владіміра Путіна, в наступну — вислуховує аргументи президента України Володимира Зеленського, а потім знову повертається до кремлівського табору.
Оскільки адміністрація США все частіше бере на себе роль ненадійного посередника замість надійного союзника, Європа опинилася в скрутному становищі, зазначає Джон Кампфнер — британський письменник та колумніст Politico.
Одним з небагатьох втішних моментів є те, що країни Європейського союзу — Німеччина, Франція та Велика Британія — прагнуть спільно протистояти цій суворій реальності. Після травми, спричиненої Brexit, та всіх суперечок між колишнім канцлером Німеччини Олафом Шольцем і президентом Франції Еммануелем Макроном протягом останніх років, настрій змінився — бо мусив змінитися.
Колумніст додає, що якщо Європа хоче вижити після майбутньої атаки Росії — її великі гравці повинні поводитися так, як вони не поводилися раніше. Вони повинні бути нерозлучні.
Як понад десяток посадовців чітко дали зрозуміти під час серії обговорень, бездіяльність коштуватиме набагато дорожче, ніж підтримка України, яку Європа надавала досі. Якщо не діяти, Путін відчує ще більшу зухвалість, а Європу накриє хвиля українських біженців значно масштабніша, ніж будь-коли раніше.
Ці зміни вже було видно під час урочистостей державного візиту президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра до Великої Британії минулого тижня: і він, і король Чарльз підкреслили існування міцного зв’язку між їхніми країнами — зв’язку, який посилився на тлі спільної загрози й російського експансіонізму.
Тим часом на урядовому рівні тривають інтенсивні переговори. Британський прем’єр-міністр Кір Стармер і німецький канцлер Фрідріх Мерц знайшли справжню спільну мову, яка випливає з їхнього спільного бачення сучасних загроз у зовнішній політиці та проблем у внутрішній політиці.
Втрата США як друга в скрутну хвилину змушує обидві країни до такого перегрупування. Звичайно, жодна з них не наважується публічно визнати, що ситуація настільки погана, але зовнішні ознаки говорять самі за себе. Досить порівняти державний візит Трампа до Британії у вересні — з високим рівнем безпеки й напруженими посмішками — з невимушеною дружньою атмосферою візиту Штайнмаєра.
На практиці США все ще є рушійною силою НАТО, принаймні номінально.
“Сувора правда полягає в тому, що Європа ще не готова до боротьби з будь-якою російською агресією. До того часу ми покладаємося на США як на опору”, — вважає один німецький військовий.
Кампфнер додає, що тривога європейців посилилася після оприлюднення першої Стратегії національної безпеки адміністрації Трампа. Опублікована лише кілька днів тому, вона засуджує багато ліберальних цінностей, на яких ґрунтується європейська демократія, водночас вихваляючи націоналістичну риторику ультраправих — і, певною мірою самого Путіна.
Крім того, багато представників оборонних відомств все більше стурбовані тим, що якщо на Україну буде чинитися достатній тиск, щоб вона погодилася на якусь форму брудної угоди між Трампом і Путіним, громадська підтримка збільшення витрат на оборону зменшиться. Люди відчуватимуть, що “справу завершено” — хоча насправді це буде зовсім не так.
Для Путіна — точно ні. Російський лідер прив’язав своє політичне виживання, систему влади та економіку країни до ідеї про нібито західну “загрозу”, що оточує Росію. Саме тому він нещодавно заявив, що Росія “готова” до війни, якщо Європа її почне — він просто не може дозволити собі перестати вигадувати загрози.
А первинний 28-пунктний план щодо України — той самий, про який США спершу заперечували, що він походить прямо з Кремля — є найгіршим кошмаром Європи. І якщо нав’язана “мирна угода” бодай трохи нагадуватиме цей план, Німеччина, Британія, Франція та їхні інші європейські партнери — зокрема Польща, Фінляндія, країни Балтії, скандинавські держави та (обережніше) Італія — зрозуміють, що залишилися сам-на-сам із загрозою.
Це означало б повернення до політики великих держав — своєрідну “Ялту 2.0.” Це закріпило б “деамериканізацію” НАТО, створило б структурну неспроможність України захищатися та підтвердило б, що з погляду США Росія фактично має право вето на європейську безпеку.
“Ми кажемо, що це питання нашого виживання, але поки що не діємо відповідно”, — сказав один британський оборонний чиновник на умовах анонімності.
Завдання Мерца, Стамера та Макрона — прийняти й чесно сказати своїм громадянам, що розраховувати вони можуть лише одне на одного.
Раніше в Bloomberg писали, що Європа стикається з найскладнішим моментом у спробах уникнути розриву з США. Європейські дипломати іноді порівнюють політику Трампа щодо України з американськими гірками. Зараз вони дивляться вниз на особливо крутий спуск.