Минулого понеділка міжнародне співтовариство зі здивуванням спостерігало укладання, можливо, однієї з найдивніших мирних угод. Її не підписала жодна зі сторін, які брали участь у конфлікті. Однак бойові дії припинилися, і є всі підстави вважати, що в недалекому майбутньому не відновляться.
Підписаний текст взагалі не містить жодних чітких умов, термінів або зобов’язань. За всією конкретикою «Декларація Трампа про стійкий мир і процвітання» (так називається цей документ) відсилає до «плану Трампа», який теж важко назвати детальним і продуманим. Ба більше, власне сторони конфлікту раніше декларували свою незгоду з окремими частинами плану. Проте погоджені раніше усно дії вони загалом виконують, попри деякі шорсткості й зволікання. Поки що можна обережно стверджувати, що перший етап запропонованого Дональдом Трампом плану проходить цілком успішно. Невже скептики зганьбилися, і в регіоні може запанувати «стійкий мир»?
Сам президент Сполучених Штатів випромінює впевненість і оптимізм. Як це йому властиво, під час бліц-візиту до Єрусалима і Шарм еш-Шейха він сміливо розкидався голосними заявами. «Це зайняло три тисячі років, ви можете в це повірити?» — вигукував хазяїн Білого дому, явно переживаючи момент найвищого захвату від самого себе. Немає сенсу гадати, чи взяв він за відправну точку «епохи терору», якій поклав кінець, легендарне завоювання євреями Ханаану або ще менш історично достовірний вихід з єгипетського рабства. Складно сказати також, чи справді він вірить, що пафосна, але беззмістовна декларація, підписана США, Туреччиною, Єгиптом і Катаром, може остаточно розв’язати палестино-ізраїльський конфлікт?
Однак, схоже, Дональд Трамп був цілком щирим, коли оцінив укладену угоду як найбільше досягнення у своєму житті. Не скупився лідер США й на похвали на адресу тих, хто зробив свій внесок у досягнення результату, та й просто всіх, хто потрапив йому на очі. «Подивіться на нього, — вказав американський президент, виступаючи в Кнесеті, на начальника штабу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) Еяля Заміра. — Він міг би зніматися в кіно!» Зважаючи на те, що військово-політичне керівництво єврейської держави значною мірою хазяїн Білого дому примусив припинити бойові дії й відмовитися від наміру остаточно знищити ХАМАС, пишна риторика покликана була переконати ізраїльтян, що вони насправді вже перемогли й досягли всіх своїх цілей.
Чимало втішних слів, і цілком заслужено, пролунало й на адресу міжнародних посередників і представників переговірної команди. Усі, хто брав участь у процесі, зазначають конструктивну роль, яку зіграло приєднання Туреччини до дуету посередників. Проте досягти результату було зовсім непросто.
Минулого тижня перспектива укласти угоду ще зовсім не була очевидною. Делегація ХАМАС погоджувалася повернути заручників тільки після того, як підрозділи ЦАХАЛ виведуть з усієї території Гази. Джаред Кушнер і Стів Віткофф особисто зустрічалися з лідерами терористів, щоб змусити їх передумати. Раніше Вашингтон уже контактував із ХАМАС прямо, але тоді переговорником виступав спецпредставник президента США з питань заручників Адам Белер. Через покладені на нього повноваження він неодноразово зустрічався і з представниками невизнаного ніким у світі талібського де-факто уряду Афганістану. У Шарм еш-Шейху терористів переконували найнаближеніші до американського президента люди, які зазвичай зустрічаються з легітимними главами урядів, президентами й монархами. Їхні запевняння в тому, що Дональд Трамп не дозволить Ізраїлю відновити війну, якщо ХАМАС виконає свою частину угоди, мали вплив.
Якщо вірити твердженням преси, Стів Віткофф сказав також, що заручники перетворилися з активу ХАМАС на пасив. За всієї цинічності, у цьому твердженні була своя логіка. Терористи вже могли переконатися, що наявність у них живого щита слабко впливала на рішучість ізраїльського військово-політичного керівництва покласти угрупованню край. Для виживання терористам раціональніше було вже відпустити заручників, а не продовжувати їх утримувати. Після короткої паузи на роздум терористи погодилися. Через день за затвердження умов повернення заручників проголосував і ізраїльський кабінет міністрів. ЦАХАЛ почав руйнувати свої опорні пункти в Газі й відступати. Угода відбулася без жодної формальної домовленості між сторонами. Дональд Трамп оголосив про проведення Саміту миру. Можливі різні думки, підсумком війни стала перемога Ізраїлю, чи ХАМАС теж може претендувати на лаври, але мир безперечно виграв американський президент.
Коло світових лідерів, які забажали долучитися до успіху, виявилося напрочуд широким. Серед тих, хто, скориставшись моментом, прагне надалі асоціюватися у Дональда Трампа з цим приємним епізодом у його житті, виявилися лідери Франції й Індонезії, Італії й Пакистану, Кіпру й Бахрейну, Вірменії й Азербайджану, Євросоюзу й ООН — повний список буде довгим.
Але декларації деклараціями, а що відбувається «на землі»?
До моменту виступу Дональда Трампа в Кнесеті всіх двадцятьох ізраїльтян, які залишилися живими, терористи відпустили — без жодних церемоній і примусу привселюдно висловлювати подяку тим, хто їх утримував у нелюдських умовах, як це було на початку року. А от з поверненням тіл загиблих заручників починаються зволікання. На вечір середи, 15 жовтня, ХАМАС передав тільки вісім із двадцяти восьми. При цьому одне з переданих тіл ще не опізнали — є ймовірність, що помилково або свідомо терористи віддали в Ізраїль одного з загиблих палестинців (таке одного разу вже було). Дональд Трамп і посередники натиснули на ХАМАС, щоб процес прискорили. Ізраїль як спосіб впливу знову обмежує постачання гуманітарної допомоги й не дозволяє відкрити контрольно-пропускний пункт на кордоні з Єгиптом у Рафаху.
ХАМАС ще під час переговорів повідомляв, що місцезнаходження декого із загиблих важкодоступне або невідоме. Міжнародний Червоний Хрест попереджає, що пошуки потребують часу. Однак не можна виключати, що терористи свідомо затягують процес. Формальне повернення мертвих заручників — це ще той перший етап угоди, який було погоджено. На подальших етапах передбачається роззброєння бойовиків і передання контролю над безпекою в Газі міжнародним силам. Їх, щоправда, ще не сформували. Але й у терористів немає особливого резону квапитися. Поки що ХАМАС залишається де-факто владою в Газі.
Виконуючи свою частину угоди, у понеділок Ізраїль звільнив із в’язниць близько 1950 палестинців, засуджених або підозрюваних у терористичній діяльності, з них 250 відбували довічний термін за вбивства або замахи на вбивства. Ізраїльські війська відвели на позиції, які вони займали до початку останнього наступу в серпні, під час так званої операції Колісниці Гідеона-2. Жителі міста Газа, які втекли раніше на південь, починають повертатися у свої будинки або те, що від них залишилося. Бойові дії між ХАМАС і ЦАХАЛ, за винятком незначних ситуативних перестрілок, припинилися.
Почалися, щоправда, досить інтенсивні зіткнення між ХАМАС і альтернативними збройними угрупованнями, які раніше користувалися режимом сприяння з боку Ізраїлю. Деяким із цих міліцій передавали зброю, конфісковану у ХАМАС. У деяких районах вони забезпечували порядок і розподіл (і розкрадання, як їх обвинувачують опоненти) гуманітарної допомоги. Формального статусу в цих угруповань не було, хоча деякі з них називали себе палестинською поліцією і стверджували, що підтримують контакт із Палестинською національною адміністрацією.
Тепер ХАМАС повернувся на вулиці й хоче залізною рукою повернути собі повноту контролю над ситуацією. Доходило вже до повноцінних боїв з десятками загиблих. ХАМАС відновив практику публічної страти опонентів, звинувачуючи їх у колабораціонізмі.
Усе це, звичайно, не вселяє особливого оптимізму щодо реалізації подальших етапів плану Трампа, які припускають усунення ХАМАС від влади. Однак навіть якщо саміт у Шарм еш-Шейху й не відкрив шлях до стійкого миру й процвітання, як проголосив американський президент, не знецінюватимемо його реальні досягнення. Схоже, що він справді зупинив криваву війну, яка тривала два роки. Це немало.