Лемури, які прибули на острів Мадагаскар більше ніж 53 мільйони років тому, продовжують активно розвиватися — всупереч загальним еволюційним законам. Як пише Popular Science, ці примати не демонструють очікуваного зниження темпів утворення нових видів, властивого більшості живих організмів.
Команда під керівництвом біологині з Університету штату Орегон Кеті Еверсон провела філогеномний аналіз, щоб простежити еволюційну історію лемурів. За її словами, лемури прибули на Мадагаскар, ймовірно, на “рослинному плоту” з материкової Африки. Без природних хижаків вони швидко заповнили екологічні ніші острова, перетворившись на понад 100 сучасних видів.
“Наші аналізи виявляють численні сплески диверсифікації без подальшого спаду, які пояснюють значну частину сучасного різноманіття лемурів”, — йдеться у статті, опублікованій в журналі Nature Communications. Дослідники зазначають, що три групи — мишачі, спортивні та бурі лемури — демонструють надзвичайно високі темпи формування нових видів.
Швидкість видоутворення, пояснюють учені, є ключовим показником біорізноманіття. Порівняння з “родичами лемурів” — лорі, бушбебі та галаго — показало, що в Африці та Азії цей процес відбувається набагато повільніше.
“На Мадагаскарі відбувається щось особливе”, — наголосила Еверсон, коментуючи результати роботи.
Дослідження також виявило, що у лемурів з високим рівнем диверсифікації відбувається інтенсивна геномна інтрогресія — передача генетичного матеріалу між видами.
“Це свідчить, що гібридизація у цих приматів не є еволюційним глухим кутом, а може стати паливом для подальшого розвитку”, — пояснила Еверсон.
Лемури відомі своєю дивовижною різноманітністю — від крихітного мишачого лемура мадам Берти, найменшого примата у світі, до вимерлих гігантських лемурів розміром із горилу. Сьогодні на Мадагаскарі мешкає близько 15% усіх видів цих приматів на планеті.
Проте лемури перебувають під серйозною загрозою зникнення — 95% видів класифікуються як такі, що потребують охорони. Автори дослідження наголошують, що отримані дані допоможуть розробити нові стратегії збереження цих унікальних тварин і зрозуміти механізми еволюції, які дозволили їм виживати в умовах ізоляції протягом мільйонів років.
Раніше науковці вперше встановили еволюційні причини різниці у тривалості життя між статями. Дослідження підтвердило гіпотезу, що ключову роль у цьому відіграє хромосомна асиметрія: у ссавців самки з двома Х-хромосомами живуть у середньому на 12% довше за самців, тоді як у птахів із протилежним набором хромосом (ZZ у самців) довше живуть саме самці.