Поновивши два тижні тому бойові дії в Секторі Гази, прем’єр-міністр Держави Ізраїль Біньямін Нетаньягу зміцнив своє становище на внутрішньополітичній арені.
В уряд повернулися міністри від ультраправої партії «Оцма Єгудіт» («Єврейська міць») Ітамара Бен-Ґвіра, які покинули її на знак протесту проти угоди з ХАМАС. Гострі в недавньому минулому суперечки про необхідність змінити правила призову на військову службу, які неодноразово за останні півтора року ставили коаліцію на межу розколу, відійшли на другий план. Уряд має міцну впевнену підтримку в Кнесеті. Знакове голосування стосовно бюджету, яке ще кілька тижнів тому виглядало дуже непростим, минулого тижня відбулося гладко.
Нагадаю, що востаннє Біньямін Нетаньягу втратив владу 2020 року й на півтора року пішов у опозицію саме після невдалої спроби ухвалити бюджет. Утім, зараз глава уряду може не боятися й дострокових виборів. За всіма опитуваннями, його партія «Лікуд» значно випереджає всі наявні політичні партії, а гіпотетичний розподіл мандатів, безперечно, дає змогу зберегти владу лояльній до Біньяміна Нетаньягу правій коаліції. Щоправда, один гіпотетичний політичний проєкт може скласти конкуренцію «Лікуду», але про це нижче.
Суспільство загалом підтримує продовження війни в Газі. Перемир’я більшість ізраїльтян сприймала саме як вимушений тимчасовий захід. Раціонально вони усвідомлювали, що інакше витягти людей із рук терористів не вийде, але емоційно їм було важко змиритися з тріумфом ХАМАС, який щосили намагався подати проміжні підсумки війни як власну перемогу.
Перспектива повного припинення бойових дій і відповідно збереження влади ХАМАС у Секторі Гази була категорично неприйнятною для ізраїльського суспільства. Біньямін Нетаньягу чудово вловлював ці настрої й попри попередньо погоджений другий етап угоди, що теоретично передбачав закінчення війни, весь час заявляв, що перемир’я є тимчасовим. Бомби, що впали в ніч на 18 березня на голови функціонерів ХАМАС і членів їхніх родин, які опинилися поруч після іфтару (колективної трапези після заходу сонця в Рамадан), в Ізраїлі сприйняли мало не із захватом. Принаймні якийсь час глава уряду знову може спокійно повторювати популярні в народі гасла про остаточне знищення ХАМАС і «повну перемогу» й не мучитися імітацією спроб досягти якоїсь угоди.
Після повернення до Білого дому Дональда Трампа для ізраїльського прем’єр-міністра, схоже, сприятливо складається й зовнішньополітичний контекст. Варто лише згадати, яких зусиль докладала рік тому демократична адміністрація Білого дому, щоб запобігти входу Армії оборони Ізраїлю в Рафах на кордоні з Єгиптом, і як танки, солдати та бульдозери кілька місяців нерішуче тупцювали навколо, й порівняти з тим, із якою невимушеною легкістю операція на землі почалася там цього разу.
Однак не все безхмарно на політичному небокраї Біньяміна Нетаньягу. Ізраїль у ці дні стрясає політичний скандал, пов’язаний із його найближчим оточенням. Згідно з версією слідства, яке веде Служба загальної безпеки (ШАБАК), ряд колишніх і чинних співробітників канцелярії прем’єр-міністра та його радників перебували в тісних стосунках корупційного характеру з керівництвом Катару. Зокрема вони одержували гроші за просування інтересів цієї країни в Ізраїлі, наприклад, за формування позитивного іміджу емірату в медіа. Характер зв’язків і специфіку послуг, які ізраїльтяни надавали своїм закордонним партнерам не безкоштовно, з’ясовує слідство. Суд заборонив публікувати подробиці. Показання у справі дає й сам прем’єр, який, утім, усі обвинувачення відкидає й називає те, що відбувається, «полюванням на відьом».
Біньяміну Нетаньягу не звикати до корупційних скандалів. Власне, він і тепер проходить як обвинувачуваний за низкою епізодів, протягом останніх місяців періодично з’являючись до суду, аби дати показання. Ці справи не завадили політику виграти попередні вибори й мало позначаються на його підтримці в суспільстві.
Що ж особливого у випадку «Катаргейту», за яким особисто Біньяміну Нетаньягу навіть не пред’являли обвинувачень?
Річ у тім, що Катар — не просто одна з арабських держав, які не мають офіційних відносин з Ізраїлем. Насправді в регіоні всі звикли до того, що певні бізнес-контакти чи співробітництво у сфері безпеки цілком можливі й без офіційного визнання. Ритуальне засудження «сіоністської агресії» з боку керівництва арабських країн цьому не заважає. Однак саме Катар асоціюється в Ізраїлі з беззастережною підтримкою ХАМАС. У місті Доха розташована штаб-квартира цієї терористичної організації. Крім дипломатичної підтримки ісламістів, протягом десяти років Катар також надавав ХАМАС у Газі значну фінансову допомогу на сотні мільйонів доларів. Хоча керівництво емірату офіційно стверджує, що гроші йшли тільки на зарплати «держслужбовцям» (тобто функціонерам ХАМАС) і гуманітарні потреби, ізраїльтяни небезпідставно впевнені, що значну частину цих коштів було витрачено на будівництво підземної інфраструктури військового призначення та підготовку «Потопу аль-Акси», як араби називають терористичну атаку 7 жовтня.
Згідно з оприлюдненими 4 березня результатами внутрішнього розслідування ШАБАК, присвяченого аналізу нападу ХАМАС, значну частину відповідальності за трагедію покладають на політичне керівництво країни. Однією з помилок названо потурання фінансовим надходженням із Катару до Гази.
Доповідь ШАБАК знову привернула увагу громадськості до того факту, що уряд був зацікавлений у підтримці ХАМАС як де-факто влади в Газі не тільки тому, що помилково вважалося, буцімто відповідальність за населення та зацікавленість у соціально-економічному розвитку стримуватимуть терористів від ескалації протистояння з Ізраїлем. Біньямін Нетаньягу був зацікавлений у тому, щоби Палестинська національна адміністрація (ПНА), яка сидить у Рамаллі, була неспроможна взяти під свій контроль усю формальну територію автономії. Поки зберігається ворожнеча між ПНА й ХАМАС, а Палестини як єдиного політичного суб’єкта немає, Тель-Авів, відповідно, не має партнера для переговорів. Поки в Газі керує ХАМАС, створення палестинської держави залишається ідеєю зі світу райдужних фантазій. Певний час ця модель, на радість ізраїльського уряду, працювала, але потім сталося 7 жовтня.
Біньямін Нетаньягу відреагував на доповідь ШАБАК досить гостро, а невдовзі відправив главу служби Ронена Бара у відставку (яку, втім, нині оскаржують у суді). Виклик для дачі показань у справі «Катаргейту» прем’єр назвав спробою помститися за звільнення Ронена Бара, а саму справу — політичним переслідуванням із боку «глибинної держави».
Хоча висновки робити ще рано, але «Катаргейт» може стати серйозним викликом для політичного майбутнього Біньяміна Нетаньягу. Недарма кілька днів тому на цьому тлі про своє повернення в політику заявив Нафталі Бенет, який очолював уряд у 2021–2022 роках. Згідно з опитуваннями, іменний правий політичний проєкт цього непримиренного критика чинного прем’єра, що існує поки лише як проєкт, є єдиною партією, здатною скласти серйозну конкуренцію «Лікуду». Наразі ніщо не віщує дострокових виборів, а поновлена війна затьмарила в інформаційному порядку денному інші теми.
Однак не можна виключати, що «Катаргейт» іще відіграє свою роль у напруженій ізраїльській політичній боротьбі.