На початку березня 2026 року в американських медіа з’явилася новина, що спершу виглядала як типовий витік із середовища безпеки. Повідомляли, що американська розвідка перехопила зашифровану радіопередачу, яка могла походити з Ірану. Сигнал начебто ретранслювався через міжнародні канали зв’язку й був адресований отримувачам, здатним розшифрувати повідомлення.
Припускали, що це міг бути сигнал для агентів поза межами Ірану, тому правоохоронні структури США перейшли до режиму підвищеного моніторингу. Новина швидко розійшлася міжнародними медіа. Зрештою її прокоментував Дональд Трамп. 9 березня він заявив, що його адміністрація тримає це під повним контролем, а 11 березня сказав: «Ми знаємо, де перебуває більшість із них. Ми стежимо за ними всіма. Гадаю».
Іран публічно не підтверджував американських повідомлень про перехоплений сигнал. За кілька днів інформаційної напруги додав голова парламентського комітету з національної безпеки та зовнішньої політики Ебрахім Азізі, який заявив, що Іран вважає Україну «законною ціллю», наче раніше вже не збивав українського пасажирського літака й іранські дрони не атакували української території через російську війну.
Ідея про те, що Іран може активувати мережі за кордоном, не виникла раптово після цього сигналу. Тегеран натякав на таку можливість і раніше — особливо під час криз із Заходом, коли питання помсти або асиметричної відповіді ставало частиною політичної риторики. Питання в тому, наскільки іранські можливості виходять за межі інформаційних кампаній.
Іранські «сплячі осередки»
У червні 2025 року Міністерство внутрішньої безпеки США опублікувало бюлетень Національної системи попередження про терористичну загрозу (NTAS). У ньому йшлося про «підвищене середовище загроз» для Сполучених Штатів через ескалацію на Близькому Сході. У документі було зазначено, що Іран упродовж багатьох років намагається створювати мережі впливу й оперативні можливості поза межами власної території, а також підтримує проксі-структури, здатні діяти проти американських інтересів. Це попередження з’явилося після серії американських ударів по іранській ядерній інфраструктурі.
Тоді ж у світових аналітичних центрах почали обговорювати можливу асиметричну відповідь Тегерана — кібератаки, диверсії на морських маршрутах, операції через проксі-групи на Близькому Сході. Але з’явилося й припущення щодо прихованих мереж за кордоном. Іран погрожував: будь-яка атака на іранську територію отримає «відповідь у місцях, де її не очікують». Приховувати форму відповіді — типово для асиметричних дій, сила впливу яких залежить від невизначеності.
Щодо конкретно іранських «сплячих осередків», то оцінки їхніх ударних можливостей були обережними. Припускали, що якщо вони існують, то їхні базові функції не такі драматичні, як тероризм і політичні вбивства. Їх створювали радше для спостереження, збирання інформації, фінансових операцій, підтримки контактів із діаспорою або проксі-організаціями.
Тобто за рік до нинішнього сигналу західні служби безпеки вже говорили про можливість того, що Іран має за кордоном певну інфраструктуру впливу. Тому коли у березні 2026 року з’явилося повідомлення про перехоплений сигнал, воно впало на вже підготовлений інформаційний ґрунт і створило значний резонанс.
Що відомо про іранські «сплячі осередки»? Вважається, що в Ісламській державі, що постала 1979 року, вони пов’язані із силами «Кудс» — спеціальним підрозділом Корпусу вартових ісламської революції. Він відповідальний саме за закордонні операції, роботу з проксі-групами та створення мереж впливу. Через нього Іран координував діяльність «Хезболли», шиїтських формувань в Іраку, сирійських союзників і низки інших структур.
Цю модель закордонної координації різних інструментів іранського впливу зараз позначають як «сплячі осередки». Це не обов’язково ударні сили, а радше логістична мережа — контакти, фінансові канали, склади, документи прикриття. Виконавці могли бути на аутсорсингу.
У 1990-х роках ця модель стала видимою для міжнародних служб безпеки. 1992 року в Берліні було вбито лідерів іранської курдської опозиції. Німецьке розслідування дійшло висновку, що операцію було організовано за участю іранських державних структур. Два роки по тому в Буенос-Айресі стався теракт проти єврейського культурного центру, який аргентинські слідчі пов’язали з «Хезболлою» й іранськими спецслужбами. 1996 року стався вибух на американській військовій базі Хобар Тауерс у Саудівській Аравії. Розслідування США дійшло висновку, що за атакою стояли бойовики, пов’язані з проіранськими структурами.
У цих випадках була спільна риса: мережі, що використовувалися для підготовки операцій, існували задовго до самих атак. До них були залучені люди, які могли роками жити в країні звичайним життям, поки не з’являлося конкретне іранське завдання. Це відповідає визначенню «сплячих осередків». Але в реальності ці осередки навряд чи «сплять». Вони постійно виконують дрібні функції — спостерігають, підтримують контакти, передають гроші, створюють інфраструктуру.
Інакше кажучи, йдеться не про іранців за кордоном, які роками «сплять» у повсякденному житті, а про систему, яка може довго залишатися непомітною через обмежену силову активність.
Іранські мережі за кордоном, як вважається, майже ніколи не складаються лише з іранців. Найчастіше це комбінація членів діаспори, дружніх організацій, місцевих радикалів або навіть криміналу. Оцінити їхній масштаб, так само як і операційні можливості, важко. Вони існують, але виявили небезпечність лише в кількох терористичних епізодах. Це може бути як наближений до максимуму результат, так і мінімальний тестовий режим.
Якщо істина посередині, це означає, що іранські «сплячі осередки» можуть становити загрозу, але вона навряд чи буде критичною без асоціації з російськими терористичними технологіями й китайською логістикою.
Відчуття загрози
14 березня 2026 року голова комітету національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ебрахім Азізі заявив у соцмережі X, що Україна стала для його країни «законною ціллю». Причиною він назвав допомогу союзникам США у протидії іранським безпілотникам. Тегеран стверджував, що, надаючи допомогу Ізраїлю та державам Перської затоки у боротьбі з дронами, Україна «фактично вступила у війну», а тому, мовляв, підпадає під право самооборони відповідно до статті 51 Статуту ООН.
Аргументація та сама, що й у російських заявах про те, що західні країни нібито беруть участь у війні проти РФ, допомагаючи Україні оборонятися від російської агресії. Тоді й збиття іранськими військовими українського пасажирського літака біля аеропорту Тегерана 2020 року, що сталося невдовзі після іранських ракетних ударів по американських базах в Іраку — помсти за ліквідацію командувача «Кудс» Касема Сулеймані, можна назвати актом збройної агресії проти України. Далі Іран сприяв воєнним діям РФ проти України, зокрема постачаючи дрони «Шахед».
Іранську заяву можна сприймати так, що раніше російські атаки іранськими дронами були незаконними, а тепер стали законними. Або ж ідеться про те, що Україна стає «законною ціллю» для іранського тероризму. Тут тема «сплячих осередків» набуває нового виміру.
Якщо такі мережі справді існують у різних країнах, то їхня роль полягає не в масштабних військових операціях. Їхня логіка — асиметрична дія: саботаж, атаки на інфраструктуру, кібератаки, точкові акції проти дипломатичних або військових об’єктів. Інакше кажучи, це не армія. Це інструмент політичного тиску.
Сприйняття загрози може в таких випадках виявитися важливішим за саму загрозу. «Сплячі осередки» Ірану навряд чи мають такі ж руйнівні можливості, як іранські проксі — «Хезболла», ХАМАС і хуситські загони, що зазнали великих втрат у війні з Ізраїлем. «Сплячі осередки» — це радше розгорнутий назовні тил цих проксі. Якщо їхніх ресурсів бракує, Іран може спробувати використати «терористичну інфраструктуру» за кордоном.
Проте у разі асиметричного терористичного застосування можливості іранських «сплячих осередків» навряд чи можуть бути значними. Вони радше налаштовані на підтримку терористичних операцій із використанням зовнішніх ресурсів. Оперативне наповнення може дати РФ, ресурсне — Китай. Це може становити найбільшу небезпеку.
Наразі доказів прямої координації прихованих мереж впливу між Іраном, РФ і Китаєм немає. Але Іран своїми зашифрованими командами активації «сплячих осередків», імовірно, хоче довести, що така координація є. Це і є методи гібридної війни.